Єдиний державний реєстр судових рішень
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"02" грудня 2020 р. справа № 300/1617/20
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Шумей М.В.,
при секретарі судового засідання Шпак М.В.,
представника позивача Созоника В.В.,
представника відповідача Пищ М.С.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в особі Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення виконання рішень в Івано-Франківській області про оскарження дій та рішень державного виконавця, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі, також позивач, ОСОБА_2 ) звернувся в суд з адміністративним позовом до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в особі Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення виконання рішень в Івано-Франківській області (надалі, також відповідач) про визнання протиправними та скасування постанови ВП №28672275 від 30.05.2012 про стягнення виконавчого збору в розмірі 400065,46 гривень та постанови ВП №41352175 від 25.12.2013 про відкриття виконавчого провадження по виконанню постанови №28672275 виданої 30.05.2012.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що головним державним виконавцем порушено вимоги чинного законодавства, оскільки останній не пересвідчився, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення. Крім того вказав, що державним виконавцем порушено вимоги Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, оскільки Закон не передбачав виведення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в окреме провадження і відкриття такого виконавчого провадження у разі повернення основного виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 47 цього Закону. Також зазначив, що під час винесення постанови про стягнення виконавчого збору, заходи примусового виконання рішень державним виконавцем не вчинялися. Враховуючи наведене просить суд позов задовольнити повністю.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.07.2020 позовну заяву залишено без руху. Встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви. Позивач у встановлений строк не усунув вказані судом недоліки позовної заяви.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.07.2020 позовну заяву повернуто позивачу.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2020, ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.07.2020 скасовано, справу передано на продовження розгляду до суду першої інстанції, з огляду на передчасність.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.10.2020 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, з особливостями, визначеними ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вказаною ухвалою встановлено відповідачу з дня вручення цієї ухвали п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов, який повинен відповідати вимогам статті 162 КАС України, і подання всіх письмових та електронних докази, висновків експертів і заяв свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
Однак, своїм правом на подання відзиву чи інших письмових доказів відповідач не скористався.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Судове засідання призначене на "09" листопада 2020 р. о 10:00 год., відкладено у зв`язку з клопотанням представника позивача про відкладення розгляду справи.
Судове засідання призначене на "24" листопада 2020 р. о 10:00 год., відкладено у зв`язку з клопотанням позивача про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні, 02.12.2020, представник позивача позов підтримав повністю з підстав зазначених у позовній заяві. Представник відповідача проти позову заперечила, вказавши на правомірність дій відповідача.
Суд, відповідно до вимог статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження з особливостями провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, дослідивши докази і письмові пояснення в заявах по суті справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.
14.09.2011 постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області від 14.09.2011 відкрито виконавче провадження ВП №28672275 з виконання виконавчого листа №0907/2-583/2011 виданого 08.08.2011 Івано-Франківським міським судом.
30.05.2012 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області винесено постанову у ВП №28672275 від 30.05.2012 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 400065,46 гривень.
12.09.2013 постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області від 12.09.2013 повернуто виконавчий документ стягувачу за його заявою та припинено виконавче провадження ВП №28672275.
25.12.2013 постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області відкрито виконавче провадження ВП №41352175 по виконанню постанови №28672275 виданої 30.05.2012 відділом примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про стягнення виконавчого збору у розмірі 400065,46 гривень.
13.01.2020 в зв`язку з ліквідацією відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) у ВП №41352175 передано виконавче провадження правонаступнику - відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).
04.06.2020 постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) накладено арешт на майно ОСОБА_1 .
Згідно з інформацією з реєстру боржників від 01.07.2020, інформація про ОСОБА_1 відсутня в реєстрі боржників.
Не погоджуючись з діями головного державного виконавця, позивач звернулася в суд за захистом своїх прав та інтересів.
Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.
Згідно вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди, серед іншого, перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 6 Конституції України, передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Статтею 19 Конституції України, встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На момент відкриття виконавчого провадження правовідносини між сторонами регулювались Законом України «Про виконавче провадження» №606-IV.
02 червня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII (надалі, також Закон №1404- VIII).
Відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), далі - Закон України "Про виконавче провадження") передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 6 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред`явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.
Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувана державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.
У пункті 4.1.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженій наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 № 74/5 (яка була чинною на момент існування спірних правовідносин) було зазначено, що державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитись, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк.
Отже, державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 20 березня 2007 року по справі № 3-415к07/28/18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/6638284), Верховного Суду в постанові від 31 липня 2019 року по справі №554/13475/15-ц, в постанові 07 травня 2018 року по справі 916/1605/15-г.
В зв`язку з чим, слід зазначити, що ОСОБА_1 не отримував будь-яких документів виконавчого провадження ВП №28672275 та ВП №413552175. В матеріалах справи виконавчих провадження відсутні будь-які докази вручення ОСОБА_1 постанов виконавчих проваджень.
Таким чином, державним виконавцем було порушено вимоги чинного законодавства, оскільки державний виконавець не пересвідчився, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення.
За змістом положень частин 1, 3, 7 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною 2 статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 % суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувана та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувана. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред`явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.
У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.
Статтею 47 зазначеного Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено підстави повернення виконавчого документа стягувачу. Зокрема, передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу за наявності письмової заяви стягувача. При цьому повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
Підстави закінчення виконавчого провадження визначено статтею 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Зокрема, пунктом 1 частини 1 цієї статті передбачено, що у разі визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду - таке виконавче провадження підлягає закінченню, і у такому випадку виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Аналогічні норми наведено в Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року №512/5 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з положеннями якої постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у частині 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження». Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог цього Закону.
При наступних пред`явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.
У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 5, 8, 9, 11-13 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець у постанові про закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа) зазначає про виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження та не пізніше наступного робочого дня після завершення такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору, про що виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Строк для самостійного виконання боржнику в такому випадку не надається.
У разі повернення виконавчого документа з підстави, передбаченої пунктом 8 частини1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, (повернення виконавчого документа стягувачу у разі коли коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно), постанова про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження не виділяється та залишок нестягнутої суми виконавчого збору не стягується (п.п. 3.7.1, 3.7.3, 3.7.4).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що Закон України «Про виконавче провадження» у редакцій чинній на час виникнення спірних правовідносин, не передбачав виведення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в окреме провадження і відкриття такого виконавчого провадження у разі повернення основного виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 47 цього Закону.
Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного суду України 18 травня 2016 року по справі №3-341гс16 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/57899666).
Таким чином, державним виконавцем порушено вимоги Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, оскільки Закон не передбачав виведення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в окреме провадження і відкриття такого виконавчого провадження у разі повернення основного виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 47 цього Закону.
Статтею 25 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Тим самим, сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов`язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 28.01.2015 у справі №924/205/13-г.
Згідно з приписами статті 32 Закону заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.
В зв`язку з чим, слід зазначити, що заходи примусового виконання рішень спрямовані на примусове виконання рішення суду, передбачені статтею 32 Закону, державним виконавцем не вчинялися.
Отже, державним виконавцем порушено вимоги Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) під час винесення постанови про стягнення виконавчого збору, оскільки заходи примусового виконання рішень державним виконавцем не вчинялися.
Водночас, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За таких обставин, суд не вважає за необхідне надавати детальну відповідь на кожний аргумент позивача, викладений у позовній заяві, оскільки це не впливає на суть прийнятого рішення у даній справі.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що оскаржені постанови про винесені державним виконавцем підлягають скасуванню.
Враховуючи наведене, вимоги позивача є обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити повністю.
Згідно з частини 1 статті 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 слід стягнути 1681,60 грн. судовий збір, сплата яких підтверджується квитанцією №0.0.1755872308.1.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області Пищ Мар`яни Степанівни ВП №28672275 від 30.05.2012 про стягнення 261168,31 грн. виконавчого збору в розмірі 400065,46 гривень з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області Пищ Мар`яни Степанівни ВП №41352175 від 25.12.2013 про відкриття виконавчого провадження по виконанню постанови №28672275 виданої 30.05.2012 відділом примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 400065,46 гривень.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в особі Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення виконання рішень в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43316386, вул. Галицька, 45, м. Івано-Франківськ, 76019) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у сумі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 60 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Шумей М.В.
