У Х В А Л А
3 листопада 2020 року
м. Київ
Справа № 910/8113/16
Провадження № 12-57звг20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Рогач Л. І.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю: секретаря судового засідання Салівонського С. П., учасників справи:
представників позивача - Грапенюк С. С., Романюк І. І., Проціва Я. Я.,
третьої особи (заявника) - Сівакова Л. М.
розглянула в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Вищого господарського суду України (далі - ВГСУ) від 14 листопада 2017 року у справі № 910/8113/16 за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Світло» (далі - ТОВ «НВП «Світло»), Відділу реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Солом`янського району Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Офісний центр «Квадрат на Малевича», про визнання недійсним рішень та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_1 до ТОВ «НВП «Світло», Відділу реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Солом`янського району Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві про визнання недійсним рішень та
ВСТАНОВИЛА
1. Короткий зміст судових рішень
1.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 10 серпня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2017 року, припинив провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «НВП «Світло», Відділу реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Солом`янського району Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві про скасування державної реєстрації змін до установчих документів ТОВ «НВП «Світло»; у задоволені позову відмовив. Припинив провадження за позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_1 до ТОВ «НВП «Світло», Відділу реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Солом`янського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Офісний Центр «Квадрат на Малевича», про визнання недійсними рішень загальних зборів ТОВ «НВП «Світло» від 1 лютого 2016 року № 01/02/16 та визнання недійсними рішень загальних зборів ТОВ «НВП «Світло» від 29 квітня 2016 року № 29/04/16.
1.2. Постановою від 14 листопада 2017 року ВГСУ (у складі колегії суддів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6) скасував постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 10 серпня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 щодо визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ «НВП «Світло», оформлених протоколом від 1 лютого 2016 року № 01/02/16, та рішень загальних зборів учасників ТОВ «НВП «Світло» від 29 квітня 2016 року, оформлених протоколом № 29/04/16. Прийняв у цій частині нове рішення, яким визнав недійсними вказані рішення загальних зборів учасників ТОВ «НВП «Світло».
1.3. Обґрунтовуючи вказану постанову, колегія суддів ВГСУ вказала, що під час вирішення питання про недійсність рішень загальних зборів у зв`язку з порушеннями, допущеними під час скликання та проведення загальних зборів, господарський суд повинен оцінити, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідних рішень.
1.4. Відтак колегія суддів зазначила, що під час розгляду справи № 910/1425/16 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «НВП «Світло», ОСОБА_2 , Головного територіального управління юстиції у місті Києві в особі відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Солом`янського району та ОСОБА_3 про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ «НВП «Світло» від 1 лютого 2016 року суд касаційної інстанції встановив обставини, відповідно до яких рішення загальних зборів, яке визначало перехід товариства на модельний статут, а також склад учасників, новий розмір статутного капіталу та розмір часток кожного з учасників, не було підписано всіма учасниками товариства, зокрема позивачем, підпис якого так само відсутній і у протоколі реєстрації учасників загальних зборів товариства від 1 лютого 2016 року; також суд касаційної інстанції встановив, що не відбулося належне повідомлення позивача і третьої особи про проведення загальних зборів із зазначенням порядку денного, наведеного у протоколі № 01/02/16 від 1 лютого 2016 року загальних зборів учасників товариства.
1.5. Тож з посиланням на приписи частини третьої статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (у редакції, чинній на час прийняття постанови) щодо обставин, які не підлягають доказуванню, колегія суддів ВГСУ у постанові від 14 листопада 2017 року дійшла висновку, що позивач був відсутнім на зазначених зборах і такі збори фактично не проводилися з огляду на відсутність кворуму для їх проведення, що є безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариства, оформлених протоколом № 01/02/16 від 1 лютого 2016 року. Також, враховуючи встановлення судами попередніх інстанцій факту нез`явлення ОСОБА_2 або його представника на загальні збори від 29 квітня 2016 року, загальні збори від 29 квітня 2016 року не є повноважними.
2. Короткий зміст заяви, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
2.1. У травні 2020 року ОСОБА_1 подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду заяву про перегляд за нововиявленими обставинами постанови ВГСУ від 14 листопада 2017 року у справі № 910/8113/16 та ухвал Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25 січня 2018 року, від 13 серпня 2019 року та від 17 вересня 2019 року на підставі пункту 1 частини другої статті 320 ГПК України.
2.2. Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 вказав, що нововиявленими обставинами, на підставі яких постанова від 14 листопада 2017 року підлягає перегляду відповідно до пункту 1 частини другої статті 320 ГПК України, є встановлення Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 6 лютого 2020 року (провадження № 11-628сап19) тих обставин, що судді ВГСУ під час прийняття постанови від 14 листопада 2017 року у справі № 910/8113/16 вийшли за межі наданих суду касаційної інстанції повноважень, перевищили надану їм процесуальну компетенцію суду касаційної інстанції, діяли не як суд, встановлений законом, у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а тому встановлені ними таким чином у постанові обставини є неправомірними і такими, що не існували.
2.3. Встановлені Великою Палатою Верховного Суду обставини є істотними для справи, оскільки існували на дату прийняття постанови і спростовують обставини, встановлені колегією суддів ВГСУ, а також не були і не могли бути відомі заявнику.
2.4. У правовому полі держави України не може існувати судове рішення, яке набрало законної сили, прийняте касаційним судом з перевищенням компетенції в неправосудний спосіб, що встановлено постановою Великої Палати Верховного Суду від 6 лютого 2020 року у справі № 11-628сап19.
2.5. Ухвалою від 22 червня 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду поновив заявнику строк на подання заяви про перегляд за нововиявленими обставинами, відкрив провадження за вказаною заявою про перегляд постанови ВГСУ від 14 листопада 2017 року, в частині перегляду ухвал Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у відкритті провадження відмовив та витребував справу. Ухвалою від 16 липня 2020 року справу № 910/8113/16 разом із заявою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду в порядку частини п`ятої статті 302 ГПК України, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
2.6. Зокрема, суд вказав, що Велика Палата Верховного Суду у вказаній вище постанові від 6 лютого 2020 року, залишаючи без змін рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 4 червня 2019 року № 1523/0/15-19 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 березня 2019 року № 702/2дп/15-19 про притягнення суддів Вищого господарського суду України ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до дисциплінарної відповідальності», підтримала висновки ВРП про те, що порушення норм ГПК України у діях вказаних суддів під час розгляду справи утворюють проступок, передбачений пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), оскільки вказані судді вийшли за встановлені ГПК України межі та фактично діяли не як суд, встановлений законом.
2.7. За висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, виключна правова проблема полягає у вирішені таких питань: як рішення Великої Палати Верховного Суду, прийняте за результатами розгляду скарги на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, та яке містить висновки про те, що суд фактично діяв не як суд, встановлений законом, впливає на чинність постановленого у справі судового рішення; чи є рішення Великої Палати Верховного Суду, прийняте за результатами розгляду скарги на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, яке містить висновки про те, що суд фактично діяв не як суд, встановлений законом, підставою для перегляду такого рішення за нововиявленими обставинами.
2.8. За змістом частин першої та другої статті 325 ГПК України заява про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами розглядається судом у судовому засіданні протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження за нововиявленими або виключними обставинами, за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.
2.9. Враховуючи правила здійснення касаційного провадження, зокрема встановлені статтею 302 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 7 вересня 2020 року прийняла до розгляду справу разом із заявою та призначила її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
3. Позиція учасників справи та заявлені у справі клопотання
3.1. ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав доводи заяви та керуючись вимогами статті 250 ГПК України подав клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні, у задоволенні якого Велика Палата Верховного Суду відмовила за невідповідності його змісту вимогам процесуального закону.
3.2. Представник позивача у судовому засіданні, відзиві та у письмових поясненнях, заперечивши доводи заяви, просив відмовити у її задоволенні за відсутності обґрунтованих підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови ВГСУ від 14 листопада 2017 року у справі № 910/8113/16.
4. Обставини звернення зі заявою
4.1. ОСОБА_1 звернувся до ВРП зі скаргами на дії суддів ВГСУ ОСОБА_4, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в основу яких покладено доводи про те, що вказані судді, розглядаючи справу № 910/8113/16, з порушенням приписів процесуального законодавства вийшли за межі перегляду справи в касаційній інстанції, встановивши факт відсутності ОСОБА_2 на загальних зборах учасників ТОВ «НВП «Світло» 1 лютого 2016 року, хоча суди попередніх інстанцій встановили протилежне. Також здійснили переоцінку наявного в матеріалах справи доказу, а саме наказу Міністерства юстиції України від 30 травня 2016 року, прийнявши як преюдиціальну постанову ВГСУ від 23 березня 2017 року у справі № 910/1425/16, якою справу направлено на новий розгляд, що є порушенням вимог статей 35, 111-12 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи.
4.2. За наслідками розгляду дисциплінарної справи, відкритої за скаргами ОСОБА_1 , Друга Дисциплінарна палата ВРП рішенням від 11 березня 2019 року № 702/2дп/15-19 суддів ВГСУ ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з підстави, визначеної пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, - умисне або у зв`язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод, - притягнула до дисциплінарної відповідальності та застосувала до них дисциплінарне стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця. Рішенням від 4 червня 2019 року ВРП залишила без змін рішення її Другої Дисциплінарної палати від 11 березня 2019 року № 702/2дп/15-19.
4.3. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 6 лютого 2020 року у провадженні № 11-628сап19 скаргу ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на рішення ВРП від 4 червня 2019 року № 1523/0/15-19 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 березня 2019 року № 702/2дп/15-19 про притягнення суддів ВГСУ ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до дисциплінарної відповідальності» залишено без задоволення, а рішення ВРП від 4 червня 2019 року № 1523/0/15-19 - без змін.
4.4. Розгляд цієї справи та заяв процесуального змісту триває з 2016 року; із заявою про перегляд (в тому числі і за нововиявленими обставинами) постанови ВГСУ від 14 листопада 2017 року ОСОБА_1 звертається не вперше, маючи на меті здійснити перегляд судового рішення по суті спору.
4.5. Так, у квітні 2019 року ОСОБА_1 звертався до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови ВГСУ від 14 листопада 2017 року, обґрунтовуючи таке звернення обставинами, встановленими рішенням Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 березня 2019 року № 702/2дп/15-19 щодо дій суддів, які прийняли цю постанову.
4.6. Ухвалою від 13 серпня 2019 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду за наслідками розгляду в судовому засіданні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови ВГСУ від 14 листопада 2017 року відмовив у її задоволенні.
4.7. Обґрунтовуючи свій висновок, суд вказав про невідповідність доводів заявника щодо наявності нововиявлених обставин у розумінні вимог частини другої статті 320 ГПК України підставам, вказаним у заяві. Суд зазначив, що обставину, на яку посилається заявник, не можна віднести до нововиявлених обставин, оскільки вона не відповідає усім необхідним ознакам існування нововиявлених обставин, передбаченим вказаною нормою, і щодо існування цієї обставини на час розгляду справи, і щодо того, що вказані заявником обставини не були встановлені судом. Крім того, суд зауважив, що не може вважатися саме нововиявленими обставинами оцінка (встановлення) судом обставин, з якою не згоден заявник, навіть якщо суд оцінив їх неправильно або взагалі не повинен був оцінювати чи встановлювати - і лише у випадку невстановлення судом невідомої заявнику істотної обставини справи таку обставину може бути визнано нововиявленою.
4.8. Звертаючись із заявою від 30 квітня 2020 року про перегляд постанови ВГСУ від 14 листопада 2017 року та ухвал Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25 січня 2018 року, від 13 серпня 2019 року та від 17 вересня 2019 року за нововиявленими обставинами, ОСОБА_1 в основу своїх доводів поклав, окрім обставин, встановлених за рішенням ВРП від 4 червня 2019 року № 1523/0/15-19 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 березня 2019 року № 702/2дп/15-19 про притягнення суддів Вищого господарського суду України ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до дисциплінарної відповідальності», висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 лютого 2020 року (провадження № 11-628сап19), якою залишено без змін рішення ВРП.
5. Позиція Великої Палати Верховного Суду
5.1. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені у заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
5.2. Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. В його основі лежить положення «res judicata», відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень, які після їх прийняття не мають переглядатися до безмежності.
5.3. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
5.4. Принцип правової (юридичної) визначеності визнається одним із елементів належної судової процедури у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції. ЄСПЛ неодноразово відзначав важливість забезпечення принципу юридичної визначеності як елементу верховенства права, який, окрім іншого, вимагає, щоб ухвалене судами остаточне рішення не могло бути скасованим (рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії» від 28 листопада 1999 року, заява № 28342/95). Цей принцип встановлює, що жодна сторона не вправі ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише задля нового судового розгляду й нового рішення по суті. Перегляд судового рішення не повинен бути замаскованою апеляційною процедурою, а саме лише існування двох позицій щодо способу вирішення спору не є підставою для повторного судового розгляду. Відхилення від цього принципу допустимі лише за наявності виняткових обставин (пункти 51-52 рішення ЄСПЛ у справі «Рябих проти Росії» від 24 липня 2003 року, заява №52854/99; ухвала ЄСПЛ щодо прийнятності заяви № 62608/00 «Агротехсервіс проти України»; пункти 42-44 рішення ЄСПЛ від 9 червня 2011 року, заява № 4994/04 у справі «Желтяков проти України»).
5.5. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ процедура поновлення розгляду справи за нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження для виправлення помилок правосуддя як така не суперечить положенням Конвенції за умови відсутності зловживання. У цьому контексті ЄСПЛ неодноразово наголошував, що сама по собі наявність у національних законодавствах процедура перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами не суперечить праву на справедливий судовий розгляд та принципу правової визначеності, якщо зазначений вид перегляду використовується для виправлення помилок правосуддя (рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Правєдная проти Росії», заява № 69529/01). Також така процедура має бути використана у спосіб, сумісний із пунктом 1 статті 6 Конвенції.
5.6. Ключовим для розуміння природи зазначеного виду перегляду судових рішень є тлумачення поняття «нововиявлені обставини». ЄСПЛ зауважує, що процедура скасування судового рішення за нововиявленими обставинами передбачає, що наявні докази, які раніше не були об`єктивно доступними та які можуть призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка вимагає скасування судового рішення, має довести, що вона не мала можливості надати суду докази до закінчення судового розгляду і що такі докази мають вирішальне значення для справи.
5.7. Системний аналіз практики ЄСПЛ щодо перегляду судових рішень дозволяє виснувати, що нововиявленими обставинами можуть бути визнані обставини, які: а) існували під час розгляду справи судом; б) не були відомими суду та учасникам справи під час розгляду справи судом; в) мають істотне значення для справи і можуть призвести до іншого результату судового розгляду (тобто, коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте) (рішення у справах «Industrial Financial Consortium Investment Metallurgical Union проти України» від 26 червня 2018 року, заява N 10640/05, та «Желтяков проти України», від 9 червня 2011 року, заява № 4994/04).
5.8. Відповідно частина друга статті 320 ГПК України передбачає, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі; скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.
5.9. За приписами частин четвертої та п`ятої статті 320 ГПК України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом. При перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
5.10. Тож, враховуючи викладене вище, як за чинним процесуальним законодавством, так і за сталою практикою ЄСПЛ до нововиявлених обставин належать факти об`єктивної дійсності, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного розв`язання спору.
5.11. Визначені законодавчо як нововиявлені, ці обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Такі обставини мають бути відповідним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами. Суд вправі змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.
5.12. Отже, процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку із нововиявленими обставинами передбачає існування доказу або факту, який має значення для з`ясування обставин справи, раніше не був та не міг бути відомий, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду.
5.13. Як уже зазначалося вище, як на нововиявлені обставини заявник вказує на те, що, розглядаючи справу № 910/8113/16, судді з порушенням приписів процесуального законодавства вийшли за межі перегляду справи в касаційній інстанції, прийнявши як преюдиціальну постанову ВГСУ від 23 березня 2017 року у справі № 910/1425/16, якою справу направлено на новий розгляд, що є порушенням вимог статей 35, 111-12 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи.
5.14. У постанові від 6 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду констатувала, що ВРП, ухвалюючи рішення від 4 червня 2019 року, діяла виключно у межах своїх повноважень та на підставі закону, а отже, погодилась із висновком ВРП щодо необхідності застосування дисциплінарного стягнення у вигляді, визначеному рішенням, з підстави, зазначеної пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, - умисне або у зв`язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.
5.15. В основу постанови Великої Палати Верховного Суду від 6 лютого 2020 року покладено висновки ВРП щодо допущеної суддями ВГСУ недбалості під час розгляду справи, тобто спосіб, у який діяли судді під час розгляду справи при виконанні обов`язків та повноважень. Отже такі висновки стосуються саме помилковості дій суддів, які всупереч нормам ГПК України вийшли за межі повноважень, встановлених статтею 111-17 цього Кодексу (у редакції, чинній на момент вчинення дисциплінарного проступку).
5.16. Тож обставини, на які посилається заявник, стосуються не існування доказу або факту, який має значення для з`ясування обставин справи, а оцінки змісту процесуальних дій колегії суддів під час вирішення справи, і, відтак, не відповідають жодному з критеріїв взаємопов`язаних умов, передбачених для перегляду рішення за нововиявленими обставинами, а отже, не є нововиявленими обставинами в розумінні приписів частини другої статті 320 ГПК України.
6. Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду
6.1. Щодо підстав, за якими передано справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід вказати таке.
6.2. На вирішення Великої Палати Верховного Суду як виключну правову проблему поставлені два запитання: як постанова Великої Палати Верховного Суду, прийнята за результатами розгляду скарги на рішення ВРП, яка містить висновки щодо дій суду не як суду, встановленого законом, впливає на чинність постановленого у справі судового рішення, та чи є ця постанова підставою для перегляду такого судового рішення за нововиявленими обставинами.
6.3. За статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи (...) незалежним і безстороннім судом, встановленим законом (§ 1 статті 6 Конвенції).
6.4. У розумінні вказаної норми суд має бути обов`язково «встановлений законом», адже цей вислів віддзеркалює принцип правової держави, невід`ємний для системи, запровадженої Конвенцією і Протоколами до неї загалом (рішення від 12 липня 2007 року «Jorgic проти Німеччини» § 64, заява № 74613/01, від 25 жовтня 2011 року «Richert проти Польщі» § 41, заява № 54809/07). Дійсно, такий орган, не встановлений відповідно до волевиявлення законодавця, буде неодмінно позбавлений легітимності, яка необхідна в демократичному суспільстві для вирішення спорів між приватними особами (рішення від 28 листопада 2002 року «Lavents проти Латвії» § 114, заява № 58442/00, від 20 жовтня 2009 року «Gorguiladze проти Грузії» § 67, заява № 4313/04, від 31 травня 2011 року «Kontalexis проти Грeції» § 38, заява № 59000/08).
6.5. Аналіз практики ЄСПЛ щодо забезпечення права на справедливий суд, встановлений законом, демонструє, у тому числі, одну важливу закономірність: вимога «суд, встановлений законом» визначає засади організації легітимної судової влади у державі та перебуває у тісному взаємозв`язку з її процесуальним режимом. Тобто право на «суд, встановлений законом» як структурний елемент права на справедливий суд, що передбачене статтею 6 Конвенції, є за своїм змістом ємкою засадою, що визначає організацію судової системи держави та загалом містить дві складові: організаційну (організація судової системи) та юрисдикційну (суд повинен діяти відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції). Остання, перебуваючи у тісному взаємозв`язку з інститутами процесуального права, визначає перспективу подальшого розвитку вітчизняного процесуального законодавства у напрямі забезпечення дієвих гарантій права особи на судовий захист.
6.6. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ «грубим» порушеннями національного законодавства є лише ті порушення національних норм, застосовних під час створення суду, які мають фундаментальний характер і є невід`ємною частиною створення та функціонування судової системи. У цьому контексті поняття «грубого» порушення національного законодавства стосується характеру та тяжкості передбачуваного порушення. Крім того, під час розгляду судом питання стосовно того, чи встановлення суду було засноване на «грубому» порушенні національного законодавства, суд враховує, чи демонструють факти, що порушення внутрішніх правил щодо призначення суддів було умисним або, як мінімум, складало явне нехтування застосовним національним законодавством (рішення від 12 березня 2019 року «Gu? mundur Andri Astra ?sson проти Ісландії» § 102, заява №26374/18).
6.7. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04, рішення від 20 липня 2007 року) ЄСПЛ зазначив, що згідно зі статтею 111-18 ГПК України Верховний Суд України, скасувавши постанову ВГСУ, міг або повернути справу на новий розгляд до нижчого суду, або ж припинити провадження у справі. Натомість він залишив у силі постанову апеляційного суду, і такі дії не були передбачені ГПК України. ЄСПЛ також зазначав, що не було жодної іншої правової норми, яка б надавала повноваження Верховному Суду України ухвалювати подібне рішення у справі. На думку ЄСПЛ, перевищивши свої повноваження, які були чітко викладені у ГПК України, Верховний Суд України не міг вважатися «судом, встановленим законом» у визначенні пункту 1 статті 6 Конвенції відносно оскаржуваного провадження.
6.8. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
6.9. Відповідно до положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
6.10. За змістом статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження рішення. Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
6.11. Виключно законами України визначаються судоустрій та судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття у них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України.
6.12. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються правосуддя, неможливий (мотивувальна частина Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001).
6.13. Стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно із частиною першою статті 5 вказаного Закону правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства, що, у свою чергу, узгоджується зі статтею 124 Конституції України.
6.14. Як уже зазначалося вище, за сталою практикою ЄСПЛ принцип правової (юридичної) визначеності, який вимагає, щоб у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не могло ставитися під сумнів, відіграє надважливе значення у формуванні та функціонуванні системи права демократичної держави, є одним із фундаментальних аспектів верховенства права. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини.
6.15. Висновок Великої Палати Верховного Суду за наслідками оскарження рішення ВРП у постанові від 6 лютого 2020 року стосується саме оцінки рішення ВРП, його відповідності закону та підтверджує, що суддів було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за помилкові дії, які не узгоджувалися з вимогами процесуального закону, з підстави, визначеної пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, - умисне або у зв`язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.
6.16. Що ж до оцінки дій судді при вирішенні справи, то такі дії можуть бути підставою для перегляду судових рішень у виключних випадках і тільки за наявності підстав, передбачених частиною третьою статті 320 ГПК України, а саме: встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом; встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні кримінального правопорушення, внаслідок якого було ухвалено судове рішення.
6.17. Рішення у дисциплінарній справі не можна вважати особливими і непереборними обставинами, з якими пов`язано право на оскарження рішення, яке набрало законної сили. Тож застосування екстраординарної процедури перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, з такої підстави, як наявність рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності у дисциплінарній справі, є порушенням принципу верховенства права, зокрема принципу правової визначеності.
7. Висновки за результатами розгляду заяви
7.1. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що наведені в заяві обставини не є нововиявленими в розумінні статті 320 ГПК України.
7.2. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 325 ГПК України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може, зокрема, відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі. У разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.
8. Щодо розподілу судових витрат
8.1. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про відмову у задоволенні заяви, судові витрати, понесені за її розгляд, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 233, 234, 235, 302, 320, 325 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
У Х В А Л И Л А:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 14 листопада 2017 року у справі № 910/8113/16 відмовити.
Постанову Вищого господарського суду України від 14 листопада 2017 року у справі № 910/8113/16 залишити в силі.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. С. Князєв
Суддя-доповідач Л. І. РогачСудді: Н. О. Антонюк Ж. М. Єленіна Т. О. Анцупова О. С. Золотніков С. В. Бакуліна О. Р. Кібенко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців В. М. Сімоненко Д. А. Гудима О. С. Ткачук В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська
