Справа 206/4841/20
Провадження 2/206/116/21
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 червня 2021 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Кушнірчука Р.О.,
при секретареві Ільїній І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестстандарт», приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Рички Юлії Олександрівни, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Немм Олени Володимирівни, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Гугель Світлана Юріївна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання недійсним та скасування договору відступлення прав вимоги за іпотечним договором, визнання недійсним та скасування договору відступлення прав вимоги за кредитним договором, визнання незаконним та скасування рішення нотаріуса щодо реєстрації права власності за договором іпотеки, визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння, -
за участю:
представника позивача ОСОБА_1 адвоката Виприка С.О.,
представника відповідача ОСОБА_5 адвоката Стенюкової Л.М.,
представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Ковирєва М.В.,
представника відповідача Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» адвоката Олексюк М.М.,
ВСТАНОВИВ:
Позивачі звернулись до суду з вказаним позовом, в якому просили визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 26.02.2018 на користь ОСОБА_4 , визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за кредитним договором № 014/137407/3182/82 від 27.09.2007 укладений між ТОВ «ФК «Інвестстандарт» та ОСОБА_4 , визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу Ричка Ю.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 41394264 від 01.06.2018 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 23 жовтня 2018 року укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , предметом якого є квартира АДРЕСА_1 ; витребувати у ОСОБА_5 у власність позивачів квартиру АДРЕСА_1 та стягнути з відповідачів на їх користь судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначили, що 27 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та АТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено кредитний договір № 014/137407/3182/82 відповідно до умов якого, позивач отримала кредит в сумі 212 736,30 грн. з процентною ставкою 13,5% річних строком до 27 вересня 2017 року. В забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 , 27 вересня 2007 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 з одного боку та АТ «Райффайзен Банк Аваль» з іншого боку було укладено іпотечний договір № 014/137407/3182/82/1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шрамко О.Ю. Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 , яка належала позивачам на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності на житло. 12 жовтня 2009 року до Самарського районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 в інтересах малолітнього ОСОБА_9 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. У зв`язку з відмовою служби у справах дітей Самарської районної у місті Дніпропетровську ради у наданні дозволу на виселення малолітнього ОСОБА_9 , на підставі заяви АТ «Райффайзен Банк Аваль», ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11.04.2011 року, вказану позовну заяву було залишено без розгляду. 21 червня 2018 року позивач ОСОБА_1 повернулась з роботи додому за адресою: АДРЕСА_2 , але увійти до квартири не змогла у зв`язку з тим, що у вхідних дверях до квартири були замінені замки, у зв`язку з чим нею відразу були викликані співробітники поліції, в присутності яких з квартири позивачів, вийшов відповідач ОСОБА_4 та повідомив, що він з 01.06.2018 є власником вказаної квартири та копії правовстановлюючих документів на квартиру надав для огляду співробітникам поліції. В той же день, 21.06.2018 позивачами було отримано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з якої вони дізнались, що 26.02.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О.В. виданий та посвідчений договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки ОСОБА_4 , про що внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідний запис. 01 червня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Ю.О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та зареєстровано право власності за відповідачем ОСОБА_4 , як іпотекодержателем на вказану квартиру, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис. Позивачі, вважають дії приватного нотаріуса Немм О.В. щодо видачі та посвідчення договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки ОСОБА_4 та дії приватного нотаріуса Ричка Ю.О. щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно та реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_4 неправомірними. Позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не було письмово повідомлено про відступлення прав за цим договором і права вимоги за кредитним договором, лише позивач ОСОБА_3 отримав вимогу про усунення порушень умов кредитного договору за адресою свого фактичного проживання. Вважають, що приватний нотаріус Немм О.В. не мала правових підстав для посвідчення договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором на користь фізичної особи - відповідача ОСОБА_4 , отже її дії є незаконними. Крім того, позивачі не отримували жодної письмової вимоги та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки від банку або іншої фінансової установи, які можуть бути стороною за кредитним договором. Вважають, що приватний нотаріус Ричка Ю.О. здійснила реєстрацію права власності за особою, яка не могла бути Іпотекодержателем - ОСОБА_4 при відсутності необхідних документів для реєстрації права власності. Також, приватний нотаріус Ричка Ю.О. не мала правових підстав для реєстрації права власності за фізичною особою - ОСОБА_4 , оскільки як нотаріус повинна була бути обізнаною щодо заборони відступлення права вимоги фізичній особі. Отже, дії приватного нотаріуса Ричка Ю.О. є незаконними. Також, АТ «Райфазен Банк Аваль» (первісний кредитор) уступив грошову вимогу в обмін на грошові кошти, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу. Згідно вимоги про усунення порушень умов кредитного договору від 26.02.2018 ОСОБА_4 , вимагав повернути заборгованість, яка утворилась станом на 26.02.2018 в розмірі 473 268,50 грн., тобто вже з нарахованим для себе прибутком, що видно з розрахунку, що міститься у вимозі, а саме: заборгованість за кредитом: 210 169,19 грн.; заборгованість за відсотками: 80 362,97 грн.; пеня за порушення умов Кредитного договору: 182 736,34 грн. Наведене свідчить про те, що укладений між АТ «Райфазен Банк Аваль» та ОСОБА_4 оспорюваний договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу. З огляду на те, що оспорюваний правочин суперечить приписам цивільного законодавства України щодо суб`єктного складу договору факторингу, позивачі вважають, що він підлягає визнанню недійсним. 23 жовтня 2018 року між відповідачем ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу квартири спірної квартири, на підставі якого ОСОБА_5 став власником вказаної квартири, а отже позивачі вважають за необхідне визнати недійсним вказаний договір купівлі-продажу та витребувати у відповідача ОСОБА_5 спірну квартиру. Викладені обставини слугували підставою для звернення до суду із даним позовом.
Не погодившисьіз вказанимпозовом представникомвідповідача ОСОБА_5 було поданодо судуписьмовий відзивна позовнузаяву,в якомузазначено,що позивачівже двічізверталися досуду заналогічними позовамиз тимисамими підставами.У справі№ 200/12035/18аналогічний позовзалишено безрозгляду узв`язку зповторною неявкоюпозивачів таїх представника,а усправі №206/1944/20аналогічний позовзалишено безрозгляду завведення судув оманущодо відсутностіу провадженніаналогічного позову.Позивачі незаперечують фактукладання кредитногодоговору від27.09.2007та отримання ОСОБА_1 кредитних коштівв розмірі212736,30грн. Зобов`язання за вказаним договором забезпечено іпотечним договором № 014/137407/3182/82/1 від 27.09.2007 року, згідно з яким було передано в іпотеку банку квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Фактично ОСОБА_1 сплатила кредит і відсотки тільки за першій місяць в сумі 2567,11 грн., в той час як за період користування кредитними коштами, умови повернення гривневого кредиту поліпшувались внаслідок знецінювання гривні, що свідчить про те, що остання брала кредитні кошти банка без наміру їх повертати і в її діях містяться ознаки шахрайських дій, відповідальність за які встановлена ст. 190 КК України. При укладенні кредитного та іпотечного договорів позивачі, як позичальник та іпотекодавці усвідомлювали наслідки, які можуть настати при невиконанні або порушенні ними своїх зобов`язань за договорами, у вигляді задоволення вимог за рахунок квартири. В один день 26 лютого 2018 року були укладені договори відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки від 27.09.2017 року між ПАТ Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний індустріальний банк», між ПАТ Комерційний індустріальний банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Інвестстандарт» та між ТОВ «Фінансова компанія «Інвестстандарт» та ОСОБА_4 . Фактично, укладаючи зазначені договори, був задіяний спосіб, завдяки якому здійснено перехід трава на вимогу іпотечного майна від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4 19 жовтня 2018 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 укладений попередній договір, згідно якого продавець зобов`язався до 01 листопада 2018 року продати, а покупець купити 3-и кімнатну квартиру по АДРЕСА_2 за суму, що еквівалентна 21200 доларів США і в момент підписання договору покупець передав продавцю гарантійну суму, що еквівалентна 1000 доларів США. 23 жовтня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири. Позивачі, які є іпотекодавцями, укладаючи іпотечний договір з власної волі передали в іпотеку банку свою квартиру та усвідомлювали, що наслідками неповернення кредиту буде звернення стягнення на предмет іпотеки. ОСОБА_5 набув право власності на спірну квартиру за договором, який відповідає усім ознакам дійсності правочину та є добросовісним набувачем, що унеможливлює витребування у нього вказаного майна. На підставі викладеного, просили суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та стягнути з позивачів на користь відповідача ОСОБА_5 витрати на правову допомогу.
В свою чергу представник позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подав до суду відповідь на відзив представника відповідача ОСОБА_5 , в якому зазначив, що ОСОБА_5 було достеменно відомо, що в спірній квартирі зареєстрований малолітній, оскільки на момент вчинення спірного правочину у нього була наявна довідка про склад сім`ї № 9619 від 21.11.2018. Відповідач ОСОБА_5 знав, що ОСОБА_4 спірна квартира належала на підставі іпотечного договору та договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором та свідомо міг допускати, що ОСОБА_4 не має права на відчуження спірної квартири та даний правочин міг призвести до негативних наслідків для нього, як набувача спірного нерухомого майна. Спірна квартира вибула з володіння позивачів поза їхньою волею, оскільки відступлення прав вимоги за кредитним договором (факторингу) на користь ОСОБА_4 було вчинено з порушенням законодавства та він не міг бути стороною даних правовідносин, так як не є суб`єктом підприємницької діяльності, банком або іншою фінансовою установою, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції, а отже і договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, за яким він отримав у власність спірну квартиру та в подальшому на підставі якого уклав договір купівлі-продажу з ОСОБА_5 є незаконними та такими, які порушують права власності позивачів, як законних власників. Фактично, відступлення прав вимоги за кредитним договором та договором іпотеки відбувалося тричі, проте лише останні договори між ФК «Інвестстандарт» та ОСОБА_4 були нотаріально посвідчені. Є підстави вважати, що договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 26.02.2018 є недійсним, оскільки договори, укладені між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний індустріальний банк», між ПАТ «Комерційний індустріальний банк» та ТОВ «ФК «Інвестстандарт» є нікчемними в силу недотримання вимоги закону про нотаріальне посвідчення таких договорів та недотримання вимог щодо повідомлення боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням потягом п`яти днів, а отже вони не породили жодних правових наслідків, лише ті, які пов`язані з їх недійсністю для ФК «Інвестстандарт» та ОСОБА_4 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а отже такі особи не мали права укладати та підписувати спірні договори. На підставі викладеного, просив суд задовольнити позовні вимоги позивачів у повному обсязі.
Представником відповідача ОСОБА_4 також було подано до суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, свої зобов`язання банк виконав у повному обсязі, надавши кредит, а ОСОБА_1 свої зобов`язання з повернення кредиту не виконувала. За весь час, що минув з моменту отримання кредиту, ОСОБА_1 здійснила погашення тіла кредиту на загальну суму 2567,11 грн. та нарахованих процентів на загальну суму 16812,26 грн. Останній платіж по кредиту здійснено у січні 2009 року. Вказана поведінка позивача вказує на відсутність у неї наміру виконувати свої зобов`язання за кредитним договором, натомість вже протягом 12 років нею вчиняються різноманітні дії, направлені на уникнення погашення боргу та настання цивільної відповідальності у вигляді втрати прав на передане в іпотеку майно. Остання навіть притягувалась до кримінальної відповідальності стосовно здійснення нею службового підроблення при отриманні даного кредиту і була визнана винною, проте звільнена від покарання за амністією. Поновивши своє право власності на предмет іпотеки позивачі планують і надалі ухилятись від сплати боргу та перешкоджати кредитору звернути стягнення на предмет іпотеки. Внаслідок укладання договору про заміну кредитора у зобов`язанні ОСОБА_4 отримав право вимагати від ОСОБА_1 виконання своїх грошових зобов`язань, що виникли на підставі кредитного договору на його користь, а в разі їх невиконання здійснити задоволення своїх вимог за рахунок майна переданого в забезпечення згідно з іпотечним договором. В подальшому ОСОБА_4 здійснив звернення стягнення на іпотечне майно в рахунок задоволення набутих ним грошових вимог до боржника. За заявою ОСОБА_4 нотаріусом була знята заборона відчуження предмета іпотеки, яка накладалася у зв`язку із передачею майна в іпотеку, після чого ОСОБА_4 продав отримане майно у власність ОСОБА_5 . Крім того, ОСОБА_4 достеменно відомо, що попередній кредитор ТОВ «ФК «Інвестстандарт» направляв позивачам повідомлення про відступлення прав за іпотечним договором, однак навіть у разі не направлення таких повідомлень, ця обставина жодним чином не впливає на дійсність оскаржуваного правочину. Позивачі плутають договір про заміну сторони у зобов`язанні (цесію) та договір факторингу. Оскаржуваний позивачами правочин, щодо відступлення первісним кредитором своїх прав за кредитним та іпотечним договорами на користь ОСОБА_4 є саме договором про заміну сторони у зобов`язанні і вказаний договір не суперечить норам закону, а отже і відсутні підстави вважати його недійсним. Також іпотечний договір містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Оскільки ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором не виконувала, а до ОСОБА_4 перейшло право вимоги, то він направив на адресу позивачів письмову вимогу, яка ними була отримана. У зв`язку з тим, що вказана вимога протягом 30 днів позивачами виконана не була, ОСОБА_4 отримав право задовольнити свої грошові вимоги за рахунок предмету іпотеки. Вважають, що після звернення стягнення на предмет іпотеки і реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на предмет іпотеки, останній був її повноправним власником і мав повне право здійснювати її відчуження. Позивачі ж добровільно підписали договір іпотеки та передали належне їм майно іпотекодержателю. Крім того, 22.05.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_10 було укладено договір оренди, отже з того часу позивачі у спірній квартирі не мешкали. На підставі викладеного, просили суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі та стягнути з позивачів на користь ОСОБА_4 судові витрати, детальний обрахунок яких буде надано після прийняття рішення у справі.
В свою чергу представник позивачів подав до суду відповідь на відзив представника відповідача ОСОБА_4 , в якому зазначив, обставини, аналогічні викладеним у позовній заяві та відповіді на відзив представника відповідача ОСОБА_5 щодо того, що оскаржуваний договір відступлення права вимоги нотаріально не посвідчено, позивачів про відступлення прав вимоги за кредитним договором та іпотечним договором повідомлено не було, а також щодо того, що відступлення права вимоги не може бути здійснено на користь фізичної особи.
Ухвалою суду від 17 грудня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 03 березня 2021 року витребувано докази, у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження відносно АТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовлено.
Ухвалою суду від 14 травня 2021 року закрито підготовче засідання у справі та призначено до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 та її представник в судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просили суд їх задовольнити. Зокрема, адвокат Виприк С.О. надав суду пояснення, аналогічні обставинам, що викладені у позові та письмових відповідях на відзиви відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_11 .
Також, позивача ОСОБА_1 було допитано в судовому засіданні у якості свідка, в ході якого остання пояснила, що вона дійсно укладала кредитний договір з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». На той момент у неї була своя фірма, середній дохід складав приблизно 15-17 тис. грн. Довідку про доходи вона не підробляла, дані вказала вірні, яку саме суму доходу вказала не пам`ятає. Щодо кримінальної справи відносно неї пояснила, що справу закрили та у банку чи у суду до неї претензій не було. Кредит вона дійсно перестала виплачувати, оскільки її угода з Китаєм не відбулася, вона заплатила грошові кошти за товар, однак оплачений товар не було їй поставлено. В неї не було грошей сплачувати кредит. У спірній квартирі вона не проживає з 2017 року, перед тим як у неї забрали квартиру, останні 4 місяці вони дійсно здавали її в оренду. На теперішній час вона не працює, проживає разом із донькою у квартирі свого цивільного чоловіка. Спірна квартира є її єдиним житлом. Якщо їй повернуть квартиру, вона буде намагатися погашати заборгованість за кредитом.
Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . В судове засідання не з`явились за невідомими суду причинами, про дату та час розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином.
Відповідач ОСОБА_5 та його представник в судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнали у повному обсязі, підтримали обставини, викладені у відзиві на позовну заяву та просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивачів. Зокрема, відповідач ОСОБА_12 суду пояснив, що вони із дружиною 10 років збирали кошти на придбання квартири. Знайшли на сайті «ОЛХ» об`яву щодо продажу спірної квартири, зателефонували, прийшли подивилися її, їх все влаштувало. Тоді домовилися з ріелтором, зробили передоплату, потім зустрілися з нотаріусом, заплатили гроші продавцю за квартиру. Нотаріус перевірив та сказав, що все добре. В квартирі були якісь речі, однак ОСОБА_4 сказав, що все необхідне він вже забрав. На момент купівлі квартири позивачі вже не були зареєстровані там. Після придбання квартири вони з дружиною частково зробили там ремонт і згодом до них прийшов чоловік ОСОБА_1 , який повідомив, що квартира проблемна. Тоді він двері цьому чоловіку не відчинив, оскільки людина йому не знайома. Після цього, на його адресу прийшла копія позовної заяви з суду. Усього було 3 справи, по 2 з них провадження було закрито.
Представники відповідачів ОСОБА_4 та АТ «Райффайзен Банк Аваль» в судовому засіданні заявлені позовні вимоги також не визнали у повному обсязі та просили суд відмовити у їх задоволенні.
Представник відповідача ТОВ «ФК «Інвестстандарт», відповідачі - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Ю.О. та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Немм О.В., третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Гугель С.Ю. та представник третьої особи Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур в судове засідання не з`явились за невідомими суду причинами, про дату та час розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, надавши оцінку доказам та аргументам у їх сукупності, прийшов до наступного висновку.
Так, судом встановлено, що позивачам ОСОБА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_13 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 04 вересня 1998 року, виданого Придніпровською ГРЕС на праві приватної власності належала квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 56,90 кв.м. Вказане свідоцтво видане згідно з розпорядженням (наказом) від 04.09.1998 №1971 (т. 1 а.с. 31)
27 вересня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/137407/3182/82, згідно умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії в сумі 212736,30 грн. зі сплатою 13,5 % річних за користування кредитом на строк до 27.09.2017 (т. 1 а.с. 32-38, 234-238)
Того ж дня, 27 вересня 2007 року, з метою забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору № 014/137407/3182/82 від 27.09.2007, між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 , ОСОБА_8 та ОСОБА_3 (іпотекодавці) було укладено іпотечний договір № 014/137407/3182/82/1, предметом якого є квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 39-41, 239-240, т. 2 а.с. 53-54)
За умовами вказаного договору іпотекодержатель має право у випадку невиконання іпотекодавця ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок заставленого майна. Загальна вартість предмета іпотеки визначена сторонами в сумі 298347,00 грн.
Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шрамко О.Ю. та зареєстровано в реєстрі за № 10139. (т. 1 а.с. 42)
22 лютого 2008 року Самарським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_14 та ОСОБА_8 , актовий запис № 39, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 . Після реєстрації шлюбу прізвище дружини змінено на « ОСОБА_15 » (т. 1 а.с. 28)
Від вказаного шлюбу ОСОБА_14 та ОСОБА_2 мають спільну дитину сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (т.1 а.с. 29)
12 жовтня 2009 року за вих. № 4534 представником ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» було направлено до Самарського районного суду м. Дніпропетровська позовну заяву ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Дніпропетровської обласної дирекції до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , третя особа паспортно-реєстраційний відділ Самарського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області про звернення стягнення на предмет іпотеки (т. 1 а.с. 45-46)
18 квітня 2011 року за вих.. № 1208 представником ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» було направлено до Самарського районного суду м. Дніпропетровська заяву про залишення вказаного позову без розгляду (т. 1 а.с. 47)
Згідно довідки № 1396 від 05.06.2015, виданої КП «Житлове господарство Самарського району» Дніпропетровської міської ради, за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані 3 особи, а саме ОСОБА_2 , її син ОСОБА_9 та мати ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 30)
Згідно розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/137407/3182/82, сформованого ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», станом на 26 лютого 2018 року заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором складає 2710832,90 грн., з яких: 210169,19 грн. прострочена заборгованість за кредитом, 278817,39 грн. заборгованість за відсотками, в тому числі 276485,37 грн. прострочена заборгованість за відсотками, 2221846,32 грн. розрахована пеня. Останній платіж на погашення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 здійснено 23.01.2009 (т. 1 а.с. 199)
26 лютого 2018 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (первісний кредитор) та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» (новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги б/н, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому права вимоги за кредитним договором № 014/137407/3182/82 від 27.09.2007, а новий кредитор набуває вказані права вимоги та сплачує первісному кредитору вартість прав вимоги (170000,00 грн. згідно п. 3.1 договору), що відступаються (відчужуються), в порядку та на умовах, передбачених цим договором (т. 1 а.с. 241-242)
Згідно Додатку №1 до Договору відступлення права вимоги від 26.02.2018 Розрахунку заборгованості за кредитним договором № 014/137407/3182/82 від 27.09.2007 ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» здійснили розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/137407/3182/82 від 27.09.2007 та засвідчили, що станом на 26.02.2018 дату укладання Договору відступлення права вимоги від 26.02.2018, загальна сума заборгованості боржника перед первісним кредитором без урахування штрафних санкцій (пеня,штраф) становить 488986,58 грн. та складається з: прострочена заборгованість за кредитом 210169,19 грн., заборгованість по процентах 2332,02 грн., прострочена заборгованість по процентах 276485,37 грн. Разом із підписанням цього додатку новий кредитор засвідчив, що наведений у ньому розрахунок заборгованості його повністю задовольняє, є належним підтвердженням суми грошових вимог до боржника, права за якими відступаються згідно з договором відступлення права вимоги від 26.02.2018 та засвідчив відсутність у нього претензій щодо даного розрахунку. (т. 1 а.с. 99, 243)
Того ж дня, 26.02.2018 боржника та іпотекодавців ОСОБА_1 , ОСОБА_8 та ОСОБА_3 повідомлено про відступлення прав вимоги на користь ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» за договором про відступлення прав вимоги від 26.02.2018 - Додаток №2 до вказаного договору (т. 1 а.с. 243 зворотний бік)
Згідно акту приймання-передачі документації за договором відступлення права вимоги від 26.02.2018 (Додаток №3) ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» передало, а ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» прийняло документацію у складі копії кредитного договору № 014/137407/3182/82 від 27.09.2007 та документів судового та/або виконавчого провадження, пов`язаного з правом вимоги за вказаним договором (т. 1 а.с. 244)
26 лютого 2018 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (Іпотекодержатель та/або первісний кредитор) та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» (новий Іпотекодержатель та/або новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, за змістом якого, у зв`язку з укладенням сторонами договору відступлення права вимоги від 26.02.2018 за кредитним договором № 014/137407/3182/82 від 27.09.2007 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , іпотекодержатель передає, а новий іпотекодержатель приймає всі права вимоги за Іпотечним договором № 014/137407/3182/82/1 від 27.09.2007, що укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , ОСОБА_8 і ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 245)
Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О.В. та зареєстровано в реєстрі (реєстровий номер на копії, що міститься в матеріалах справи не читабельний).
Згідно акту прийому передачі від 26.02.2018 (Додаток № 1 до договору про відступлення права вимоги за Договором іпотеки від 26.02.2018) ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» передало, а ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» отримало іпотечний договір № 014/137407/3182/82/1 від 27.09.2007 разом з додатками, а також додаткові угоди/договори до нього (т. 1 а.с. 246)
Також, 26 лютого 2018 року між ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» (первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Інвестстандарт» (новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому права вимоги за кредитним договором № 014/137407/3182/82 від 27.09.2007, а новий кредитор набуває вказані права вимоги та сплачує первісному кредитору вартість прав вимоги (174000,00 грн. згідно п. 3.1 договору), що відступаються (відчужуються), в порядку та на умовах, передбачених цим договором (т. 2 а.с. 2-5)
Згідно Додатку №1 до Договору відступлення права вимоги від 26.02.2018 Розрахунку заборгованості за кредитним договором № 014/137407/3182/82 від 27.09.2007 ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» та ТОВ «ФК «Інвестстандарт» здійснили розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/137407/3182/82 від 27.09.2007 та засвідчили, що станом на 26.02.2018 дату укладання Договору відступлення права вимоги від 26.02.2018, загальна сума заборгованості боржника перед первісним кредитором без урахування штрафних санкцій (пеня,штраф) становить 488986,58 грн. та складається з: прострочена заборгованість за кредитом 210169,19 грн., заборгованість по процентах 2332,02 грн., прострочена заборгованість по процентах 276485,37 грн. Разом із підписанням цього додатку новий кредитор засвідчив, що наведений у ньому розрахунок заборгованості його повністю задовольняє, є належним підтвердженням суми грошових вимог до боржника, права за якими відступаються згідно з договором відступлення права вимоги від 26.02.2018 та засвідчив відсутність у нього претензій щодо даного розрахунку. (т. 2 а.с. 6)
Також, ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» та ТОВ «ФК «Інвестстандарт» складено повідомлення боржника та іпотекодавців ОСОБА_1 , ОСОБА_8 та ОСОБА_3 про відступлення прав вимоги за кредитним договором на користь ТОВ «ФК «Інвестстандарт» відповідно до договору про відступлення прав вимоги від 26.02.2018 - Додаток №2 до вказаного договору (т. 2 а.с. 7)
Згідно акту приймання-передачі документації за договором відступлення права вимоги від 26.02.2018 (Додаток №3) ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» передало, а ТОВ «ФК «Інвестстандарт» прийняло документацію у складі копії кредитного договору № 014/137407/3182/82 від 27.09.2007 та документів судового та/або виконавчого провадження, пов`язаного з правом вимоги за вказаним договором (т. 2 а.с. 8)
26 лютого 2018 року між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» (Іпотекодержатель та/або первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Інвестстандарт» (новий Іпотекодержатель та/або новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, за змістом якого, у зв`язку з укладенням сторонами договору відступлення права вимоги від 26.02.2018 за кредитним договором № 014/137407/3182/82 від 27.09.2007 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , іпотекодержатель передає, а новий іпотекодержатель приймає всі права вимоги за Іпотечним договором № 014/137407/3182/82/1 від 27.09.2007, що укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , ОСОБА_8 і ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 9-10)
Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О.В. та зареєстровано в реєстрі за № 309.
Згідно акту прийому передачі від 26.02.2018 (Додаток № 1 до договору про відступлення права вимоги за Договором іпотеки від 26.02.2018) ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» передало, а ТОВ «ФК «Інвестстандарт» отримало іпотечний договір № 014/137407/3182/82/1 від 27.09.2007 разом з додатками, а також додаткові угоди/договори до нього (т. 2 а.с. 11)
26 лютого 2018 року між ТОВ «ФК «Інвестстандарт» (первісний кредитор) та ОСОБА_4 (новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому права вимоги за кредитним договором № 014/137407/3182/82 від 27.09.2007, а новий кредитор набуває вказані права вимоги та сплачує первісному кредитору вартість прав вимоги (176000,00 грн. згідно п. 3.1 договору), що відступаються (відчужуються), в порядку та на умовах, передбачених цим договором (т. 2 а.с. 55-56)
Згідно Додатку №1 до Договору відступлення права вимоги від 26.02.2018 Розрахунку заборгованості за кредитним договором № 014/137407/3182/82 від 27.09.2007 ТОВ «ФК «Інвестстандарт» та ОСОБА_4 здійснили розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/137407/3182/82 від 27.09.2007 та засвідчили, що станом на 26.02.2018 дату укладання Договору відступлення права вимоги від 26.02.2018, загальна сума заборгованості боржника перед первісним кредитором без урахування штрафних санкцій (пеня,штраф) становить 488986,58 грн. та складається з: прострочена заборгованість за кредитом 210169,19 грн., заборгованість по процентах 2332,02 грн., прострочена заборгованість по процентах 276485,37 грн. Разом із підписанням цього додатку новий кредитор засвідчив, що наведений у ньому розрахунок заборгованості його повністю задовольняє, є належним підтвердженням суми грошових вимог до боржника, права за якими відступаються згідно з договором відступлення права вимоги від 26.02.2018 та засвідчив відсутність у нього претензій щодо даного розрахунку. (т. 2 а.с. 57)
Також, ТОВ «ФК «Інвестстандарт» та ОСОБА_4 складено повідомлення боржника та іпотекодавців ОСОБА_1 , ОСОБА_8 та ОСОБА_3 про відступлення прав вимоги за кредитним договором на користь ОСОБА_4 відповідно до договору про відступлення прав вимоги від 26.02.2018 - Додаток №2 до вказаного договору (т. 2 а.с. 57 зворотній бік)
Згідно акту приймання-передачі документації за договором відступлення права вимоги від 26.02.2018 (Додаток №3) ТОВ «ФК «Інвестстандарт» передало, а ОСОБА_4 прийняв документацію у складі копії кредитного договору № 014/137407/3182/82 від 27.09.2007 та документів судового та/або виконавчого провадження, пов`язаного з правом вимоги за вказаним договором (т. 2 а.с. 58)
26 лютого 2018 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвестстандарт» (іпотекодержатель/первісний кредитор) та ОСОБА_4 (новий іпотекодержатель/новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки за змістом якого, у зв`язку з укладенням сторонами договору відступлення права вимоги від 26.02.2018 за кредитним договором № 014/137407/3182/82 від 27.09.2007 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , іпотеко держатель передає, а новий іпотекодержатель приймає всі права вимоги за Іпотечним договором № 014/137407/3182/82/1 від 27.09.2007, що укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , ОСОБА_8 і ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 42, т. 2 а.с. 51-52)
Предметом іпотеки за договором іпотеки, право вимоги за яким відступається за цим договором є квартира за адресою: АДРЕСА_2 .
Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О.В. та зареєстровано в реєстрі за № 313.
01 березня 2018 року ТОВ «ФК «Інвестстандарт» на адресу ОСОБА_1 , ОСОБА_8 та ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку було направлено повідомлення про відступлення ОСОБА_4 права вимоги за кредитним договором № 014/137407/3182/82 від 27.09.2007 та іпотечним договором № 014/137407/3182/82/1 від 27.09.2007 на підставі договору відступлення права вимоги від 26.02.2018 та договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки, укладеними між первісним кредитором та новим кредитором. Також повідомлено про здійснення всіх зобов`язань за кредитним договором та договором забезпечення на користь нового кредитора ОСОБА_4 із зазначенням його реквізитів (т. 1 а.с. 193-198)
03 березня 2018 року ОСОБА_4 засобами поштового зв`язку рекомендованими листами з повідомленнями було направлено письмові вимоги від 26.02.2018 на ім`я ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 про усунення порушень умов кредитного договору № 014/137407/3182/82 від 27.09.2007, в яких повідомлено адресатів про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами на користь ОСОБА_4 , а також повідомлено про наявність станом на 26.02.2018 заборгованості за кредитним договором у розмірі 473268,50 грн. та визначено вимогу в тридцятиденний строк виконати порушене зобов`язання, сплативши вказану суму. Також попереджено, що у разі невиконання вимоги ОСОБА_4 буде вимушений звернути стягнення на іпотечне майно квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 52-53, 183-186, 189-190)
Вказані вимоги було отримано позивачами ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 30.03.2018, що підтверджується копіями відповідних фіскальних чеків, описів вкладення до листа з оголошеною цінністю та рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, які долучені до матеріалів справи (т. 1 а.с. 181-182, 187-188, 191-192)
З матеріалів справи також вбачається, що 22 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_10 було укладено договір оренди об`єкта нерухомості,а саме квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Умовами вказаного договору визначено щомісячну орендну плату у розмірі 3500 грн. Строк дії вказаного договору визначено до 01 січня 2019 року (т. 1 а.с. 180)
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 128530956 від 21.06.2018 право власності ОСОБА_4 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано 01.06.2018, номер запису про право власності 26423374, державним реєстратором приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Ю.О. на підставі іпотечного договору № 014/137407/3182/82/1 від 27.09.2007 та договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 26.02.2018 (т. 1 а.с. 54-58)
19 жовтня 2018 року між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець) було укладено попередній договір, відповідно до умов якого продавець зобов`язався продати, а покупець придбати 3-кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 за 21200 дол. США. Сторони досягли згоди про намір укласти договір купівлі-продажу вказаної квартири у строк до 01 листопада 2018 року та з метою забезпечення його укладання покупець передав, а продавець отримав грошову суму у розмірі 1000 дол. США (т. 1 а.с. 90-91)
23 жовтня 2018 року між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого продавець передав у власність, а покупець прийняв квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Продаж квартири здійснено за 471111,61 грн. (т. 1 а.с. 43-44)
Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Гугель С.Ю. та зареєстровано в реєстрі за № 1553.
На виконання умов вказаного договору купівлі-продажу від 23.10.2018 ОСОБА_5 сплатив на користь ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 471111,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 4 від 23.10.2018 (т. 1 а.с. 92)
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №142404604 від 23.10.2018 право власності ОСОБА_5 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано 23.10.2018 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Гугель С.Ю. на підставі договору купівлі-продажу квартири від 23.10.2018 (т. 1 а.с. 93)
Згідно довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 9619, виданої відділом обліку проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради 21 листопада 2018 року за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані з 21.11.2018 власник ОСОБА_5 , його донька ОСОБА_16 та дружина ОСОБА_17 . В той же час, ОСОБА_9 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за вказаною адресою зняті з реєстрації 14.06.2018 (т. 1 а.с. 94)
Також, в матеріалах справи наявна копія постанови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська про закриття кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України на підставі ст.. 1 п. «є», 6 ЗУ «Про амністію» від 12.12.2008 та звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності. (т. 2 а.с. 112)
Отже, в судовому засіданні було достовірно встановлено, не заперечувалось сторонами та їх представниками, а також підтверджено матеріалами справи, що 27 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та АТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено кредитний договір. В забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за вказаним договором між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , ОСОБА_8 і ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір від 27.07.2007, предметом якого є спірна квартира за адресою: АДРЕСА_2 .
26 лютого 2018 року, в один день, були укладені договори відступлення прав вимоги за вказаними кредитним договором та договором іпотеки між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний індустріальний Банк», між ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» та ТОВ «ФК «Інвестстандарт», а також між ТОВ «ФК «Інвестстандарт» та ОСОБА_4 , отже за вказаним ланцюгом угод відповідач ОСОБА_4 став кінцевим набувачем прав вимоги за кредитним та іпотечним договором.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року №2121-III «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
У статті 350 Господарського кодексу України факторинг визначений як передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.
У статті 1077 Цивільного кодексу України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Таким чином, у Цивільному кодексі України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
З аналізу статей 512-518 Цивільного кодексу України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.
Разом з тим, із частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України та частини п`ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.
У статті 350 Господарського кодексу України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.
У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.
Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України).
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України).
Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.
Згідно з частиною першою статті 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Аналогічні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18).
У разі якщо договором передбачено відступлення первісним кредитором права вимоги до боржника новому кредитору з обов`язком нового кредитора сплатити за це первісному кредитору відповідні грошові кошти, та не передбачено зворотного обов`язку первісного кредитора з оплати новому кредитору відповідної плати за надання грошових коштів взамін відступленої вимоги, то такий договір не може бути визнаний договором факторингу, а є за правовою природою оплатним договором відступлення права вимоги (цесії).
Договір факторингу та купівлі-продажу права грошової вимоги мають відмінності і у строках дії таких договорів. Договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив її вартість. Договір факторингу діє і після того як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту коли боржник (або клієнт, в разі якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором.
Між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса - вони базуються на заміні кредитора у зобов`язанні (відступленні права вимоги).
Виходячи з того, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст, суд при його правовій оцінці повинен дослідити його умови, права та обов`язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і настання певних правових наслідків. (Постанова Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 910/2489/17)
За змістом вказаної постанови Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 910/2489/17 відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, та і оплатним.
У останньому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки ст. 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому, норми цивільного права не встановлюють суб`єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов`язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.
Як вбачається зі змісту договорів відступлення права вимоги за кредитним договором № 014/137407/3182/82 від 27.09.2007, зокрема і оскаржуваного договору, укладеного між ТОВ «ФК «Інвестстандарт» та ОСОБА_4 , відповідач ОСОБА_4 не набув права здійснювати фінансові операції відносно боржника, оскільки за умовами договору про відступлення (купівлюпродаж) прав вимоги в нього виникло лише право вимагати виконання зобов`язань у розмірі та обсязі, які існували на момент укладення цього договору, без можливості нарахування додаткових процентів і неустойки, право на нарахування яких мав первісний кредитор (АТ «Райффайзен Банк Аваль»).
Пунктом 1 вказаного договору визначено термін грошова вимога право вимоги Первісного кредитора до боржника ( ОСОБА_1 ) за кредитним договором щодо погашення заборгованості по кредиту, процентів за користування кредитом, комісій, неустойок та інших платежів, визначених кредитним договором. Розрахунок заборгованості боржника за кредитним договором станом на дату укладання договору (грошовий еквівалент Прав Вимоги) міститься в додатку №1 до цього Договору.
Отже, договором відступлення права вимоги визначено певну грошову суму заборгованості за кредитним договором, яка виникла станом на час укладання вказаного договору (26.02.2018) у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором.
Вказана сума визначена у відповідному розрахунку, погодженому ТОВ «ФК «Інвестстандарт» та ОСОБА_4 , складається лише із заборгованості за тілом кредиту та відсотків, нарахованих ще первісним кредитором АТ «Райффайзен Банк Аваль», і саме цю суму після укладення договору відступлення права вимоги за кредитним договором ОСОБА_4 вимагав сплатити позивачів, згідно змісту письмової вимоги.
Крім того, п.п. 2.1, 3.1 вказаного договору відступлення права вимоги за кредитним договором від 26.02.2018 визначено, що предметом даного договору є саме право вимоги за кредитним договором (№ 014/137407/3182/82 від 27.09.2007), за які новий кредитор зобов`язується сплатити первісному кредитору вартість таких прав вимоги, визначену сторонами у сумі 176000,00 грн.
Тобто, фактично ОСОБА_4 купив права вимоги за кредитним договором у ТОВ «ФК «Інвестстандарт» за 176000,00 грн.
Положення оскаржуваного договору не містять посилань про фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів, надання будь-яких послуг за плату, чи зворотний обов`язок первісного кредитора з оплати новому кредитору відповідної плати за надання грошових коштів взамін відступленої вимоги.
Крім того, за змістом вказаного договору між боржником і новим кредитором не розпочалися кредитні правовідносини, а лише змінилась особа, на користь якої боржник повинен був виконати зобов`язання, що полягає у сплаті боргу.
Саме по собі повернення отриманих в кредит коштів та сплата процентів за ним не відноситься до банківських операцій, які підлягають ліцензуванню, а тому і вимагати повернення боргу може будь-хто, а не лише фінансова установа.
Також, згідно п. 7.1 вказаного договору визначено його строк дії, а саме до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по Договору, тобто сплати новим кредитором на користь первісного кредитору вартості прав вимоги та прийняття новим кредитором відповідної документації, що також суперечить ознакам договору факторингу.
Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що між ТОВ «ФК «Інвестстандарт» та ОСОБА_4 було укладено саме договір відступлення права вимоги (цессія), тобто відповідач ОСОБА_4 , як фізична особа, мав право бути стороною такого роду правочину.
Вказаний договір не суперечить нормам цивільного законодавства України, у зв`язку з чим, суд не вбачає підстав для визнання його недійсним.
Крім того, суд звертає увагу, що позивач ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором взагалі не виконує з 2009 року, АТ «Райффайзен Банк Аваль» зверталось до суду із відповідним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, однак своє право на задоволення вимог за рахунок предмету іпотеки не реалізували у зв`язку з реєстрацією малолітньої дитини в спірній квартирі, що є предметом іпотеки.
Отже, фактично, єдиною можливістю задовольнити свої вимоги, як кредитора, АТ «Райффайзен Банк Аваль» могло лише шляхом відступлення прав вимоги за відплатним договором, що також не суперечить нормам цивільного законодавства.
Згідно ст. 24 ЗУ «Про іпотеку» (в редакції станом на 26.02.2018) відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.
Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням.
Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
У зв`язку з відступленням прав вимоги за основним зобов`язанням (кредитним договором) між ТОВ «ФК «Інвестстандарт» та ОСОБА_4 було укладено договір відступлення права вимоги за іпотечним договором, який відповідно до вимог закону було посвідчено нотаріально, та на виконання приписів ст. 24 ЗУ «Про іпотеку» іпотекодержателем ТОВ «ФК «Інвестстандарт» повідомлено боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням.
Отже, вказаний правочин також укладено із дотриманням вимог, передбачених законодавством, у зв`язку з чим, суд не вбачає підстав для визнання його недійсним.
Крім того, суд не може прийняти до уваги посилання представника позивачів на недійсність попередніх договорів відступлення прав вимоги за договором іпотеки, що були укладені між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та ТОВ «ФК «Інвестстандарт», у зв`язку з недотриманням вимог про їх нотаріальне посвідчення, оскільки викладені обставини не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, обидва зазначені договори посвідчені нотаріально та їх копії долучено до матеріалів справи.
Також не заслуговують на увагу і доводи представника позивачів про те, що ОСОБА_4 було складено вимогу на ім`я позивачів, в якій зазначено суму заборгованості вже з урахуванням його прибутку, оскільки в судовому засіданні встановлено та підтверджено матеріалами справи, що станом на час укладання договору відступлення права вимоги між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» загальна заборгованість за кредитом ОСОБА_1 складала значно більшу суму, в той час коли ОСОБА_4 вимагав сплатити на його користь суму навіть меншу, аніж було погоджено під час розрахунку заборгованості при укладанні договору відступлення права вимоги за кредитним договором на його користь, що саме по собі виключає врахування у вказану суму розміру його прибутку.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 33 Закону № 898-IV також передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Згідно ч. 1 ст. 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Аналогічні застереження містяться і у п.п. 5.1, 5.2 Іпотечного договору №014/137407/3182/1 від 27.09.2007.
За змістом ч. 1-2 ст. 36 ЗУ «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» (в редакції станом на момент реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідачем ОСОБА_4 ) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Згідно п. 5.4 Іпотечного договору №014/137407/3182/1 від 27.09.2007 звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється: за рішенням суду, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя.
Відповідно до п. 5.5.1 Іпотечного договору у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушених зобов`язань за цим або кредитним договором у встановлений іпотекодержателем строк, такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки. В такому випадку цей договір згідно ст.. 36,37 ЗУ «Про іпотеку» вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі цього договору іпотеки, який в цьому випадку є правовстановлюючим документом.
Отже, отримавши право вимоги на підставі договорів про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, відповідач ОСОБА_4 направив на адресу боржника та іпотекодавців позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 письмові вимоги щодо погашення суми заборгованості за кредитним договором.
Суд не може прийняти до уваги доводи представника позивачів, що таку вимогу отримав лише позивач ОСОБА_3 , оскільки представником відповідача ОСОБА_4 суду було надано докази направлення поштової кореспонденції з описом вкладення та докази отримання, з яких вбачається, що кожен з позивачів особисто отримав письмову вимогу 30.03.2018, про що зроблено їх власний підпис у відповідних повідомленнях про вручення поштового відправлення.
Після отримання вказаних письмових вимог позивачами не було вчинено жодних дій, спрямованих на погашення суми боргу за кредитним договором, розстрочки такого погашення, тощо.
При цьому, після отримання письмової вимоги, позивачем ОСОБА_1 було укладено з фізичною особою договір оренди спірної квартири, за що останньою отримано орендну плату від наймача за перший та останній місяць, однак навіть за таких умов, позивачами не було здійснено жодного платежу на погашення заборгованості за кредитним договором.
У зв`язку з невиконанням позивачами у тридцятиденний строк з моменту отримання письмової вимоги відповідача ОСОБА_4 , останнім, з метою задоволення своїх вимог як кредитора та іпотекодержателя, було прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, задля чого подано державному реєстратору (приватному нотаріусу ДМНО Ричка Ю.О.) пакет документів для реєстрації за ним права власності на спірну квартиру.
Положеннями Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 р. № 553) визначено умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Зокрема, згідно п. 40 Порядку державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком.
За змістом ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції станом на 01.06.2018) державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації; рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Відповідно до п. 61 Порядку (в редакції станом на 01.06.2018) для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
Таким чином, здійснення державної реєстрації права власності відповідача ОСОБА_4 на предмет іпотеки (спірну квартиру) приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Ю.О. було вчинено законно та на підставі усіх необхідних документів, перелік яких визначено зазначеними вище нормами закону.
Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_4 на законних підставах набув право власності на спірну квартиру шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі продажу від 23.10.2018, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , такі вимоги є похідними від зазначених вище позовних вимог, у задоволенні яких судом вирішено відмовити, у зв`язку з чим, такі позовні вимоги також не підлягають задоволенню.
З цього приводу, суд також вважає за необхідне зазначити наступне.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України)
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч. 1-2 ст. 319 ЦК України).
Набувши право власності на спірну квартиру, відповідач ОСОБА_4 , на власний розсуд розпорядився належним йому майном шляхом його відчуження на користь відповідача ОСОБА_5 , уклавши з останнім 23 жовтня 2018 року договір купівлі продажу.
В ході розгляду даної цивільної справи судом не встановлено підстав для визнання вказаного договору купівлі-продажу недійсним.
Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК України, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребувано у добросовісного набувача.
Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності або законного права користування особою відповідним майном.
Зокрема, відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Такі ж саме права має законний володілець майна.
Цивільним кодексом України передбачені як одні зі способів захисту порушених прав віндикація або реституція.
Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно поза їх волею.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Так, позивачами, з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, було добровільно укладено з АТ «Райффайзен Банк Аваль» іпотечний договір та передано в іпотеку належне їм майно спірну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Укладаючи вказаний іпотечний договір, позивачі усвідомлювали, що порушення зобов`язань за кредитним договором та не повернення кредитних коштів матиме наслідком звернення стягнення на предмет іпотеки, проте свідомо не погашали заборгованість за кредитним договором.
Більше того, в судовому засіданні було встановлено, що під час укладання кредитного договору, ОСОБА_1 було подано банку підроблену довідку про її доходи і за даним фактом остання притягалася до кримінальної відповідальності за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, однак на підставі ст. 1 п. «є», 6 ЗУ «Про амністію» від 12.12.2008 була звільнена від кримінальної відповідальності.
Відповідач ОСОБА_5 є добросовісним набувачем, який законним шляхом за відплатним договором купівлі-продажу набув своє право власності на спірну квартиру.
Доводи представника позивачів про недобросовісність набувача ОСОБА_5 , яка полягала у тому, що останній під час укладання угоди договору купівлі-продажу був достеменно обізнаний про належність ОСОБА_4 квартири на підставі іпотечного договору, суд не приймає до уваги, оскільки сам по собі факт набуття права власності на підставі іпотечного договору не можу свідчити про сумнівність такої угоди, і такий спосіб набуття права власності у даному випадку є цілком законним.
Посилання представника позивачів на те, що відповідач ОСОБА_5 був обізнаний про реєстрацію у спірній квартирі малолітньої дитини, оскільки під час укладання договору купівлі продажу мав на руках довідку про склад зареєстрованих осіб у спірній квартирі № 9619 від 21.11.2018 також є не спроможними, оскільки укладання угоди з купівлі-продажу та реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_5 мала місце 23.10.2018, тоді як довідка, на яку посилається представник позивача видана 21.11.2018, тобто майже через місяць потому.
Та навіть за таких умов, позивачів, разом із малолітньою дитиною було знято з реєстрації у спірній квартирі ще 14.06.2018 року, тобто задовго до купівлі вказаної квартири ОСОБА_5 .
Таким чином, враховуючи, що кватира вибула з володіння позивачів з їх волі, шляхом добровільної її передачі банку в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором та надання згоди на звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання грошових зобов`язань за кредитним договором, а також враховуючи те, що ОСОБА_4 набув право власності на іпотечне майно законним шляхом, а ОСОБА_5 є добросовісним набувачем, суд не вбачає підстав для задоволення віндикаційних вимог позивачів та витребування спірної квартири у відповідача ОСОБА_5 на користь позивачів.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цілому є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, у зв`язку з чим вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у повному обсязі.
Питання судових витрат по сплаті судового збору суд вирішує на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України та у зв`язку з відмовою у задоволенні позову у повному обсязі вважає за необхідне покласти такі витрати на позивачів.
Крім того, згідно з положеннями ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Так, судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_5 були понесені витрати на професійну правничу допомогу, згідно договору про надання правової допомоги від 29 грудня 2020 року, укладеному між відповідачем ОСОБА_5 та адвокатом Стенюковою Л.М. ( т. 1 а.с. 112-113)
Зокрема, адвокатом Стенюковою Л.М. надано обсяг правової допомоги відповідачу ОСОБА_5 у вигляді консультації усної з вивченням документів справи, аналізу судової практики із зазначених питань, складання і подачі відзиву на позов, витрат поштового зв`язку, складання адвокатського запиту та клопотання про витребування доказів, а також участі у п`яти судових засіданнях, згідно акту прийняття-передачі наданих послуг від 22.06.2021 (т. 2 а.с. 122), за що відповідачем ОСОБА_5 було сплачено адвокату у загальному розмірі 12447,00 гривень, на підтвердження чого суду надано квитанції до прибуткового касового ордеру б/н від 29.12.2020 року на суму 5000,00 грн. та від 22.06.2021 на суму 7447,00 грн.(т. 2 а.с. 123-124).
Таким чином,суд вважає,що витратина професійнуправничу допомогуна суму12447,00грн.,витрачені відповідачем ОСОБА_5 ,є документальнопідтвердженими,вони співмірнізі складністюцієї справи,наданим адвокатомобсягом послугу суді,відповідають критеріюреальності такихвитрат,розумності їхньогорозміру,а томузазначені судовівитрати підлягаютьстягненню зпозивачів накористь відповідача ОСОБА_5 .
Керуючись ст.ст. 2, 5, 10 - 13, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
УХВАЛИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_5 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 ) судові витрати на правничу допомогу у розмірі 12447,00 гривень, по 4149,00 гривень з кожного.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України подається до Дніпровського апеляційного суду через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя: Р.О. Кушнірчук
