Єдиний державний реєстр судових рішень
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 11-кп/803/892/21 Справа № 214/43/19 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 липня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
обвинуваченої ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12018040750002321за апеляційною скаргою прокурора Криворізької місцевої прокуратури №3 ОСОБА_9 на вирок Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30грудня 2020 року щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м.Душанбе Республіки Таджикистан, громадянки України, розлученої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України,
В с т а н о в и л а:
Вироком Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30грудня 2020 року ОСОБА_8 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України, та призначено їй покарання у виді 2 років позбавлення волі з позбавленням права займати певні посади строком на 1 рік.
На підставі ч. 1 ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням на 1 рік з покладенням відповідних обов`язків.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_8 ,перебуваючи на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укргеопроект», розташованого за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Ярослава Мудрого, 48, корп. Д-1, прим. 1 (далі по тексту ТОВ «НВП «Укргеопроект»), виконуючи обов`язки директора ТОВ «НВП «Укргеопроект» в силу п. 8.7.6 Статуту ТОВ «НВП «Укргеопроект» в редакції від 06.09.2018 року, будучи службовою особою юридичної особи приватного права, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, достовірно знаючи про набрання законної сили рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 07.06.2018 року у цивільній справі №214/2735/18 про стягнення з ТОВ «НВП «Укргеопроект» на користь ОСОБА_10 заборгованості по заробітній платі в розмірі 17080,47 грн., маючи реальну та об`єктивну можливість виконати рішення суду та виплатити на користь ОСОБА_10 указану заборгованість, починаючи із 10 липня 2018 року (дата набрання рішенням суду законної сили) по 26 грудня 2018 року (остаточне примусове виконання рішення суду державним виконавцем), умисно не виконала зазначене рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу.
Також ОСОБА_8 , будучи службовою особою юридичної особи приватного права, достовірно знаючи про відкриття відносно ТОВ «НВП «Укргеопроект» виконавчого провадження щодо примусового стягнення з Товариства на користь ОСОБА_10 заборгованості по заробітній платі, в порушення п. 3 ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» не подала державному виконавцю декларацію про доходи та майно боржника, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, а також, достовірно знаючи, що всі діючі банківські рахунки ТОВ «НВП «Укргеопроект» відомі державному виконавцю, з метою унеможливлення примусового виконання рішення суду та примусового стягнення державним виконавцем грошових коштів із ТОВ «НВП «Укргеопроект», 12 вересня 2018 відкрила новий розрахунковий рахунок ТОВ «НВП «Укргеопроект» № НОМЕР_1 у Криворізькій філії ПАТ КБ «Приватбанк», який використала для здійснення безготівкових розрахунків із іншими юридичними особами, не повідомивши у порушення п. 4 ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» про відкриття вказаного рахунку державного виконавця, тим самим умисно перешкодила примусовому виконанню рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 07.06.2018 року у цивільній справі №214/2735/18 державним виконавцем.
Дії ОСОБА_8 кваліфіковано за ч. 2 ст. 382 КК України, за ознаками: умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили, а також перешкоджання його виконанню, вчинене службовою особою.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30.12.2020 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.382 КК України, та призначити їй покарання у вигляді 2 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із здійсненням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 2 роки.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначає, що винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікація її дій не оскаржуються, однак, на думку сторони обвинувачення, вирок суду підлягає скасуванню на підставі п.4 ч.1 ст. 409 КПК України у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність в частині призначення покарання та звільнення від відбування покарання.
На думку апелянта, суд застосовуючи ч. 1 ст. 75 КК України при призначенні покарання ОСОБА_8 , не обґрунтував належним чином можливість виправлення останньої без реального відбування покарання та застосував закон, який не підлягає застосуванню в даному випадку, до того ж, не вказавши, від якого саме покарання звільнена ОСОБА_8 - від основного, додаткового чи від обох, хоча згідно зі ст. 77 КК України додаткові покарання підлягають реальному виконанню, про що суд повинен зазначити в резолютивній частині вироку.
Крім того, прокурор зазначає, що просив суд призначити ОСОБА_8 додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати посади, пов`язані із здійсненням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, однак суд, призначивши додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади, не конкретизував, які саме посади позбавлена права обіймати ОСОБА_8 .
Під час апеляційного розгляду прокурор підтримав апеляційну скаргу сторонни обвинувачення та просив її задовольнити.
Обвинувачена та її захисник, кожен окремо, заперечували проти задоволення апеляції прокурора.
В судових дебатах сторони підтримали такі ж позиції.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення та думки учасників судового провадження, перевіривши і проаналізувавши доводи та заявлені вимоги, співставивши їх з матеріалами кримінального провадження, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
У відповідності до ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставами для скасування судового рішення є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 412 КПК України, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Серед завдань кримінального провадження, передбачених у ст. 2 КПК України, міститься вимога про те, щоб до кожного учасника кримінального провадження було застосовано належну правову процедуру та прийнято законне рішення, як під час розслідування справи, так і за результатами її судового розгляду.
Так, за вимогами ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодекс). Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні та достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ застосовується як джерело права, зокрема у справі «Кузнецов та інші проти Росії» від 11.01.2007 року, та у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» від 27.09.2001 року, де зазначено, що вмотивованість судового рішення пов`язана з належним здійсненням правосуддя, тобто у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Судове рішення у формі вироку повинно відповідати вимогам ст. ст. 368, 374 КПК України.
Згідно з вимогами п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку зазначається: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Згідно з п. 1-3 ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та ін.)
Положеннями ст. 59 та пунктом 6 ч. 3 ст. 129 Конституції України закріплено конституційне право громадян на захист від обвинувачення.
Відповідно до положень ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України, особа не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розглядаючи кримінальне провадження відносно ОСОБА_8 та визнаючи її винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України, суд першої інстанції вищевказаних вимог кримінального процесуального законодавства України належним чином не дотримався, зокрема, суд під час судового провадження не перевірив: чи мало місце діяння, у вчинені якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність воно передбачено.
Тобто, викладаючи мотивувальну частину вироку, суд першої інстанції в порушення вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України не виклав формулювання обвинувачення ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 382 КК України, а саме, виклад фактичних обставин кримінального провадження, які були встановлені безпосередньо судом першої інстанції в ході судового провадження, навівши лише виклад обставин справи інкримінованого кримінального правопорушення обвинуваченій органами досудового розслідування, зазначеними в обвинувальному акті та затверджених прокурором, а оскільки обвинувачена заперечує свою причетність до вчиненого кримінального правопорушення, то в даному випадку відповідно до ст.91 КПК України всі обставини вчинення кримінального правопорушення підлягають обов`язковому доказуванню у кримінальному провадженні.
Крім того, оскільки з об`єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене ст. 382 КК, може бути вчинено як у формі невиконання судового рішення, так і шляхом перешкоджання його виконанню, використання законодавцем у диспозиції статті словосполучень «невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду» та «перешкоджання їх виконанню» вказує на необхідність у кожному конкретному випадку звертатися як до тексту самого судового рішення, так і до норм законодавства, які визначають порядок виконання вироків, рішень, ухвал та постанов суду, тому що обов`язковою умовою настання кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення є встановлення у ньому вимоги зобов`язального чи забороняючого характеру, адресованої для виконання певним особам, причому така вимога повинна стосуватися конкретного зобов`язаного суб`єкта, до відома якого своєчасно було доведено відповідний обов`язок про виконання рішення суду.
Надаючи юридичну оцінку діям ОСОБА_8 та викладаючи у вироку мотиви щодо її винуватості в інкримінованому кримінальному правопорушенні, суд мав виходити зі змісту судового рішення, умисне невиконання та перешкоджання виконанню якого ставилось обвинуваченій за провину, та дати обґрунтовану відповідь на питання: яка саме вимога (зобов`язального чи забороного характеру) міститься в цьому рішенні, чи адресована вона саме ОСОБА_8 як зобов`язаному суб`єкту, чи належить виконання рішення до обов`язку обвинуваченої як боржника у зобов`язанні, яке добровільно не виконане, чи наявні в її діях ознаки невиконання судового рішення з огляду на визначений судом або встановлений законом спосіб виконання судового припису.
Тож, з огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що таке недотримання судом першої інстанції здійснення процедури судового розгляду та ведення судового процесу призвело до порушення засади кримінального провадження щодо презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, і як наслідок порушення права обвинуваченої на захист.
Оскільки діючим КПК України з одного боку чітко визначені повноваження суду апеляційної інстанції, до яких не входить дослідження обставини, встановлених під час кримінального провадження та доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції - без клопотання учасників судового провадження, а з другого боку в перелік істотних порушень кримінального процесуального закону, передбачених ст. 415 КПК України та підстав для призначення нового розгляд в суді першої інстанції, не входять вищезазначені порушення вимог чинного законодавства, але, виходячи з загальних засад кримінального провадження встановлених ст. 7 КПК України, суд апеляційної інстанції в даному випадку позбавлений можливості винести рішення у кримінальному провадженні, а тому, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування вироку Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 грудня 2020 року щодо відносно ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 382 КК України та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 415 КПК України, відповідно до яких, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання, про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, колегія суддів не входить в обговорення питань щодо доведеності винуватості обвинуваченої у вказаному злочині, правильності кваліфікації її дій та призначення покарання тощо, оскільки ці обставини підлягають перевірці під час нового судового розгляду, в ході якого необхідно усунути порушення, зазначені у цій ухвалі, повно та всебічно дослідити обставини, які мають істотне значення для кримінального провадження, створити сторонам необхідні умови для забезпечення рівних прав у наданні доказів на підтвердження своїх позицій і доведенні перед судом їх переконливості та ухвалити рішення, яке відповідає вимогам закону.
Керуючись положеннями ст. ст. 404, 407, 409, 412, 415, 419 КПК України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу прокурора Криворізької місцевої прокуратури №3 ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Вирок Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30грудня 2020 року щодо ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 382 КК України - скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
