ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/19554/17
провадження № 1-в/753/259/21
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"23" липня 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:
головуючий суддя ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання засудженого ОСОБА_3 у порядку виконання вироку стосовно нього,
встановив:
Засуджений ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до суду з клопотанням, в якому просить суд направити його відбувати покарання у Бориспільську виправну колонію (№ 119). Вказане прохання мотивує тим, що його дружина та донька проживають у місті Києві.
Засуджений ОСОБА_3 про місце, дату та час судового засідання повідомлений належним чином, клопотань про відкладення до суду не подавав, втім його неявка на підставі ч. 5 ст. 539 КПК України не перешкоджає проведенню судового розгляду.
Суд, вивчивши подання та перевіривши матеріали справи, дійшов таких висновків.
Згідно з ч. 1ст. 539 КПК Українипитання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.
Згідно п. 2.1 Інструкції про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, затвердженоїНаказом Міністерства юстиції України від 08 лютого 2012 року за № 222/5, питання розподілу і направлення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі, із слідчих ізоляторів до установ виконання покарань здійснюються Регіональними комісіями безпосередньо у СІЗО.
У рішенні в справі «Вінтман проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що засуджені до позбавлення волі мають «надалі користуватись основоположними правами та свободами, гарантованими Конвенцією, окрім права на свободу» (див. рішення у справі «Хьорст проти Сполученого Королівства (№ 2)». У цьому ж рішенні Європейський суд з прав людини встановив, що відсутність ясності як у законодавстві, так і в судовій практиці стосовно підсудності судам рішень пенітенціарних органів про переведення засуджених з однієї колонії до іншої достатньо, щоб показати Суду, що зазначений засіб юридичного захисту не може вважатися «ефективним» ані в теорії, ані на практиці.
У своєму рішенні у справі «Ходорковський і Лєбєдєв проти Росії» Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що поміщення заявників до віддаленої колонії (розташованої за кілька тисяч кілометрів від міста, де проживають їхні родини) становило втручання в їхні права за статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, наведені положення нормативних актів не дають суду права вирішувати порушене у клопотанні засудженого питання самостійно.
Втім, суд бере до уваги судову практику ЄСПЛ, зокрема у справі проти України, вважаючи необхідним недопустити порушення прав засудженого у майбутньому, оскільки очевидно постане питання про його переведення до іншої колонії за місцем проживання близьких родичів.
Водночас, зважаючи на дані про особу засудженого, якому 56 років, сім`я якого проживає у м. Києві, що також підтверджено інформацією з вироків, ухвалених стосовно нього, суд вважає необхідним клопотання засудженого задовольнити частково та зобов`язати Регіональну комісію за місцем тримання засудженого під вартою розглянути питання направлення ОСОБА_3 до Бориспільської виправної колонії (№ 119) для відбування покарання.
Керуючись ст. 539 КПК України, суд
постановив:
Клопотання ОСОБА_3 задовольнити частково.
Зобов`язати Регіональну комісію розглянути питання направлення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Бориспільської виправної колонії (№ 119) для відбуття покарання.
Ухвала суду може бути оскаржена протягом семи днів з дня її проголошення через Дарницький районний суд м. Києва до Київського апеляційного суду.
Суддя ОСОБА_1
