УХВАЛА
21 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/16579/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С. В. головуючий (доповідач), Баранець О.М., Вронська Г.О.
за участю секретаря судового засідання Федорченка В.М.
представників учасників справи:
від позивача: Семеняки В.В., Грищенка Д.С., Гіндрюка Т.С.,
від відповідача-1: Награбовського Т.С.,
від відповідача-2: Сокрута М.М.,
від третьої особи-1: не з`явились,
від третьої особи-2: не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Райфайзен Банк аваль"
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Чинчин О.В.
від 03.03.2021
та постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Пашкіна С.А., судді: Сітайло Л.Г., Андрієнко В.В.
від 27.05.2021
за позовом Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"
до 1. Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк".
2. Приватного акціонерного товариства "Завод малоргабаритних трансформаторів",
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - 1. Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", 2. Приватного акціонерного товариства "Запорізький кабельний завод",
про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1.Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" (далі - Відповідач-1) та Приватного акціонерного товариства "Завод малогабаритних трансформаторів" (далі - Відповідач-2) про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним.
2.Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2020 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Приватне акціонерне товариство "ЗАПОРІЖТРАНСФОРМАТОР" (далі - Третя особа-1) та Приватне акціонерне товариство "ЗАПОРІЗЬКИЙ КАБЕЛЬНИЙ ЗАВОД" (далі - Третя особа-2).
3.Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання договору про відступлення права вимоги №ВПВ-123/16.1-К/12 від 21.07.2020 недійсним. Підставою для визнання правочину недійсним Позивач називає його фіктивність та наявність у ньому ознак фраудаторного правочину, оскільки спірний договір вчинений з умислом сторін правочину та боржника (Третьої особи-1), спрямованим на приховання фактичного задоволення (погашення) боржником, в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, грошових зобов`язань перед конкурсним кредитором (Відповідачем-1), через дочірню компанію боржника (Відповідача-2). Позивач також зазначав, що набувач права вимоги не наділений правом надавати фінансові послуги, які надаються лише банками або іншими установами, що мають право на здійснення фінансових операцій та віднесені до фінансових установ, що суперечить частині третій статті 512 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
4.Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.03.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
5.Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що:
- спірний договір про відступлення права вимоги є договором купівлі-продажу права вимоги, а тому він не може бути одночасно іншим договором, зокрема, договором факторингу, сторонами спірного договору можуть бути суб`єкти господарювання, які не є фінансовими установами;
- Позивачем не доведено суду, що оспорюваний договір не направлений на настання реальних правових наслідків, передбачених ним, тому оспорюваний правочин не може бути кваліфікований як фіктивний;
- боржник не був стороною спірного правочину, а тому відсутні підстави для його кваліфікації як фраудаторного.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
6.Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2021; визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 21.07.2020 №ВПВ-123/16.1-к/12, укладений між АТ "Перший український міжнародний банк" та ПрАТ "Завод малогабаритних трансформаторів", про набуття права вимоги до Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор".
7.Касаційна скарга мотивована наявністю підстави для касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статей 13, 215, 234 Цивільного кодексу України при вирішенні питання про можливість кваліфікації правочину як фраудаторного, якщо такий правочин вчинено не безпосередньо самим боржником, а через дочірню структуру боржника, але з повним фінансуванням такого правочину боржником.
8.Відповідач-1 подав до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2021 у справі №910/16579/20 без змін, оскільки рішення є законними, обґрунтованими та прийняті з додержанням вимог чинного законодавства. Відповідач-1 зазначає про те, що жодна із сторін оспорюваного правочину не є боржником по відношенню до Позивача, а пов`язаність одного із учасників цього зобов`язання (Відповідача-2) з боржником (Третьою особою-1) у розумінні Податкового кодексу України, не свідчить про існування в учасників цього правочину наміру його вчинення на шкоду Позивачу або інших осіб.
9.Відповідач-2 також не погодився із касаційною скаргою, виклавши мотиви незгоди у відзиві на касаційну скаргу, у якому спростовує доводи Позивача щодо фіктивності спірного правочину та наявності у ньому ознак фраудаторного правочину.
10.31 серпня 2021 року від Позивача на адресу Суду надійшла заява (уточнення) до касаційної скарги, відповідно до якої Позивач просив постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2021 скасувати, а матеріали справи №910/16579/19 передати до Господарського суду Запорізької області в провадженні якого перебуває справа №908/2828/19 про банкрутство Третьої особи-1.
11.10 вересня 2021 року від Відповідача-1 надійшли заперечення на заяву (уточнення) до касаційної скарги.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
12.02 жовтня 2009 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" (правонаступником якого є Позивач) та ВАТ "Запоріжтрансформатор" (правонаступником якого є Третя особа-1) (позичальник) укладено генеральну кредитну угоду № 01/02-19/12 зі змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами № 1 від 22.12.2009, № 2 від 23.04.2010, № 3 від 23.09.2011, № 4 від 31.10.2014, № 5 від 30.01.2015, відповідно до умов якої, банк зобов`язався надавати позичальнику кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених в окремих, укладених в рамках генеральної кредитної угоди, кредитних договорах, а позичальник зобов`язався використати кредитні кошти на зазначені у генеральній кредитній угоді та кредитних договорах цілі і забезпечити повернення одержаних кредитних коштів та сплату нарахованих процентів, комісій, штрафних санкцій та інших платежів на умовах, передбачених генеральною кредитною угодою та окремо укладеними договорами в рамках генеральної кредитної угоди. За умовами генеральної кредитної угоди із змінами та доповненнями, загальний ліміт заборгованості в межах даної угоди, не повинен перевищувати еквівалент 10 000 000,00 Євро (додаткова угода № 5 від 30.01.2015).
13.В рамках вказаної генеральної кредитної угоди 23 вересня 2011 року між Позивачем та Третьою особою-1 укладено кредитний договір № 010/02-19/12/22 "Відновлювальна кредитна лінія на поповнення обігових коштів для корпоративних клієнтів" із змінами та доповненнями, внесених додатковою угодою № 1 від 31.10.2014, додатковою угодою № 2 від 30.01.2015, додатковою угодою № 3 від 18.09.2015 р., згідно умов якого банк зобов`язувався надати позичальнику кредит в формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом, еквівалентним 10 000 000,00 (десять мільйонів) Євро, а позичальник зобов`язувався отримавши кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші обов`язки, визначені договором.
14.Господарський суд Запорізької області рішенням від 01.06.2017 у справі №908/919/17 стягнув з Третьої особи-1 на користь Позивача заборгованість за кредитною угодою № 01/02-19/12 від 02.10.2009 та кредитним договором № 010/02-19/12/22 від 23.09.2011 до неї в розмірі 14787870 доларів США 69 центів та 240000,00 грн судового збору.
15.Центральний апеляційний господарський суд постановою від 04.04.2019 у справі №908/919/17, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 25.06.2019, закрив провадження у справі в частині стягнення заборгованості за відсотками за повідомленнями про вибірку кредитних коштів, згідно кредитного договору № 010/02-19/12/22 від 23.09.2011, на загальну суму 1 917 870,69 доларів США. Рішення Господарського суду Запорізької області від 01.06.2017 у справі № 908/919/17 в частині стягнення заборгованості за відсотками за повідомленнями про вибірку кредитних коштів, згідно кредитного договору № 010/02-19/12/22 від 23.09.2011 на загальну суму 1 917 870,69 доларів США визнав нечинним. В іншій частині рішення Господарського суду Запорізької області від 01.06.2017 у справі № 908/919/17 змінив, а його резолютивну частину виклав у такій редакції: "Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" про стягнення з останнього заборгованості за генеральною кредитною угодою № 01/02-19/12 від 02.10.2009р. та кредитним договором № 010/02-19/12/22 від 23.09.2011р. до неї в розмірі 12 870 000,00 доларів США задовольнити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" (69600, м. Запоріжжя, вул. Дніпровське шосе, буд. 3, код ЄДР 00213428) на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (01011, м. Київ, вул. Лєскова, буд. 9, код ЄДР 14305909) заборгованість за генеральною кредитною угодою № 01/02-19/12 від 02.10.2009 р. та кредитним договором № 010/02-19/12/22 від 23.09.2011 р. до неї в розмірі 12 870 000 (дванадцять мільйонів вісімсот сімдесят тисяч) доларів США та 240 000 (двісті сорок тисяч) грн. 00 коп. судового збору, про що видати наказ".
16.15 квітня 2019 року на виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду від 04.04.2019 у справі №908/919/17 видано наказ.
17.Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Варави Р.С. від 11.07.2019 з примусового виконання наказу №908/919/17 виданого 15.04.2019 накладено арешт на корпоративні права, а саме: 82,2692% акцій Відповідача-2, 97,0837% акцій Приватного акціонерного товариства "Запорізький завод надпотужних трансформаторів", 36,4104% акцій Третьої оосби-2, 92,1875% акцій Товариства з обмеженою відповідальністю "Гандбольний клуб TZR", що належать Третій особі-1 (боржнику).
18.Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 17.10.2019 року відкрито провадження у справі №908/2828/19 про банкрутство Третьої особи-1, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном.
19.Листом №02-01/25-54 від 14.01.2019 арбітражний керуючий Гусар І.О. повідомив Позивача про визнання його грошових вимог на суму 309314030,08 грн.
20.21 липня 2020 року між Акціонерним товариством "Перший український міжнародний банк" (первісний кредитор) та Приватним акціонерним товариством "Завод малогабаритних трансформаторів" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги №ВПВ-123/16.1-К/12 (далі - Договір), відповідно до умов якого первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором частково, в сумі, визначеній п. 1.3 Договору, за кредитним договором № 123/16.1-К/12 від 19 березня 2012 року, укладеним між первісним кредитором та Третьою особою-1 (боржником) з додатковими угодами до нього. Цей Договір відповідно до статті 212 Цивільного кодексу України є правочином із скасувальною обставиною, яка визначена сторонами в п. 6.4 Договору.
21.В силу п. 1.2 Договору до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язаннях, що виникли із кредитного договору частково, в обсязі і на умовах, що визначені в п. 1.3 Договору.
22.Згідно з п. 1.3 Договору станом на 20 липня 2020 року (включно) загальна сума права вимоги за кредитним договором, що відступається первісним кредитором новому кредитору за Договором, становить 2 800 000 доларів США за основною сумою кредиту, що за офіційним курсом НБУ станом на 21 липня 2020 року становить 77283080,00 грн.
23.У п. 1.4 Договору зазначено, що право вимоги за кредитним договором в сумі, визначеній п. 1.3 Договору, переходить до нового кредитора з моменту підписання Договору уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін.
24.До нового кредитора переходять права вимоги, виключно за кредитним договором в обсязі, визначеному п. 1.3 Договору без права нарахування процентів за користування кредитом, пені за прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором, обов`язків зі сплати процентів за користування кредитом, комісій, неустойки та інших обов`язкових для боржника платежів, що виникнуть в майбутньому (1.4.1 Договору).
25.Відповідно до п. 2.1 Договору вартість прав вимоги, вказаних в п. 1.1 Договору, яку новий кредитор зобов`язується сплатити первісному кредитору, становить гривневий еквівалент грошової суми 2 800 000 доларів США, що визначається за офіційним курсом НБУ на дату оплати та які повинні бути сплачені в строк до 13 грудня 2021 року в порядку передбаченому п. 2.2 Договору.
26.Пунктом 6.4 Договору визначено, що ненадходження на рахунок представництва "Dalekovod d.d." в Україні, який відкритий у AT "ПУМБ" частини авансового платежу у розмірі 3118620,00 Євро (без ПДВ) від ПрАТ "НЕК "УКРЕНЕРГО" згідно з умовами Контракту № 08-1/3045-18 від 05.12.2018 (проект Укрэнерго/KFW) протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту підписання Договору, вважається скасувальною обставиною, наслідком якої є припинення Договору на наступний календарний день за днем коли така обставина наступила, без підписання сторонами будь-яких додаткових угод або правочинів до Договору.
27.На виконання умов Договору первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв документи згідно з переліком, що підтверджується актом прийому-передачі документів від 21.07.2020.
28.Додатковою угодою №1 від 27.07.2020 до Договору сторони внесли зміни до п. 6.4 Договору та виклали його в такій редакції: "Сторони домовились, що не надходження на рахунок представництва "Dalekovod d.d." в Україні, який відкритий у AT "ПУМБ" частини авансового платежу у розмірі 3118620,00 Євро (без ПДВ) від ПрАТ "НЕК "УКРЕНЕРГО" згідно з умовами Контракту № 08-1/3045-18 від 05.12.2018 p. (проект Укрэнерго/KFW) протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту підписання цього договору, вважається скасувальною обставиною, наслідком якої є припинення цього договору на наступний календарний день за днем коли така обставина наступила, без підписання сторонами будь-яких додаткових угод або правочинів до цього договору."
29.21 липня 2020 року Відповідач-1 надіслав на адресу Третьої оосби-1 повідомлення №КНО-61.1.1/74-1 про укладення Договору, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист, фіскального чеку, накладної, рекомендованого повідомлення про вручення.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
30.Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
31.Посилаючись на цю засаду Позивач й звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить визнати недійсним Договір, а обґрунтовуючи зміст позовних вимог ставить перед Судом необхідність вирішення питань про наявність чи відсутність в оспорюваному правочині ознак фраудаторного договору.
32.Отже спірною у зазначеній справі є кваліфікація правочину, укладеного між Відповідачами, як фіктивного з ознаками фраудаторного, спрямованого на погашення грошових вимог Відповідача-1 в обхід мораторію на таке погашення, введеного ухвалою Господарського суду Запорізької області від 17.10.2019 в рамках справи №908/2828/19 про банкрутство Третьої особи-1.
33.Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом" (до введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства), стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").
34.Суди при розгляді справи керуються принципом верховенства права, вимогою якого є дотримання принципу юридичної визначеності, що обумовлює однакове застосування норми права, недопущення можливостей для її довільного трактування.
35.Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, що використовується як джерело права (пункт 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України), під зловживанням правом у аспекті пункту 3 статті 35 Конвенції Європейський суд з прав людини розуміє у звичайному значенні, прийнятому загальною теорією права, зокрема, факт, що володілець права здійснює його поза призначенням упереджено [рішення у справі "Mirolubovs and Others v. Latvia" від 15 вересня 2009 року (заява № 798/05), § 62].
36.Верховним Судом вже неодноразово застосовувалися принцип добросовісності та конструкція недопустимості зловживання цивільними правами для забезпечення прав та інтересів кредитора. Наприклад:
- у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17 зроблено висновок, що «З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора» (п. 38 - 39). У зазначеній справі Верховний Суд дійшов висновку, що позов про визнання недійсним Договору, поданий позивачем, який є стороною цього правочину, що за його ж твердженням було вчинено з метою уникнення звернення стягнення на майно, не підлягає задоволенню як такий, що спрямований на одержання судового захисту права, яким особа зловжила;
- у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.02.2019 у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) зазначено, що "укладаючи 01 квітня 2015 року оспорюваний договір дарування, дарувальник ОСОБА_5 та обдарований ОСОБА_6 були обізнані про наявність спору щодо квартири та про існування рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 березня 2015 року, яким було припинено право власності ОСОБА_5 на 1/6 частини спірного майна, отже, могли передбачити негативні наслідки для себе у випадку набрання цим рішенням законної сили.
[…] Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
Відповідно до частин другої-четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи первісний позов в частині визнання недійсним договору дарування, суд апеляційної інстанції дійшов правильного по суті висновку про те, що оспорюваний договір не направлений на реальне настання правових наслідків, а спрямований на встановлення ОСОБА_4 перешкод у розпорядженні спірною квартирою. Тобто дії відповідачів свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав»;
- у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.03.2019 у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17) зроблено висновок, що "Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом";
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) викладено узагальнюючі висновки щодо застосування статей 3, 13, 234 Цивільного кодексу України та зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду враховує, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
[…] Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) та зазначає, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статею 234 Цивільного кодексу України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статею 228 Цивільного кодексу України.
Суди першої та апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 , відчужуючи належні йому на праві власності будинок і земельну ділянку, що знаходяться на АДРЕСА_1 , своїм синам - ОСОБА_3 і ОСОБА_2 був обізнаний про наявність вироку Голосіївського районного суду міста Києва від 02 листопада 2012 року, що набрав законної сили, яким стягнуто, в тому числі, з нього на користь ТОВ "Банк Фамільний" 580 849,84 грн, правильно вважали, що боржник міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання вказаного судового рішення.
Крім того, з`ясувавши, що при укладенні 27 грудня 2012 року оспорюваних правочинів воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, їх дії вчиненіна перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому вироку суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_1, суди обґрунтовано визнали недійсними оспорювані правочини на підставі статті 234 Цивільного кодексу України»;
- згідно з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеними у постанові від 24.07.2019 у справі №405/1820/17, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №405/1820/17 від 24.07.2019 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/8357/18 від 28.11.2019;
- в пунктах 54 - 59 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18 зазначено, що "Боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
Водночас будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду [у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду] у справі №405/1820/17 від 24.07.2019, [постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду] №910/8357/18 від 28.11.2019).
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.
Тому усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.
Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може";
- у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2020 в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зазначено, що "Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника»;
- у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.05.2021 у справі №693/624/19, зроблено висновок про те, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";
наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);
враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Приписи статті 13 Цивільного кодексу України також були предметом оцінки Конституційного Суду України, який у своєму рішенні від 28.04.2021 № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) констатував, що «заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу [Цивільного кодексу України], на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку.
[…] Конституційний Суд України виходить із того, що, здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом [Цивільним кодексом України] та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом [Цивільним кодексом України] або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними".
37.Цивільний кодекс України наділяє правом оспорювати правочин не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи". Позивач є такою заінтересованою особою.
38.Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідку вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи.
39.У даному випадку важливим є врахування, що таке звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.
40.Тому у разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.
41.Враховуючи підхід Європейського суду з прав людини щодо поняття зловживанням правом, рішення Конституційного Суду України від 28.04.2021 №2-р(II)/2021, а також узагальнюючі висновки Верховного Суду щодо застосування конструкції фраудаторного правочину, цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для завдання шкоди, уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили (в тому числі, шляхом зменшення платоспроможності боржника), а право, яким особа зловжила не підлягає судовому захисту. Отже, поняття фраудаторного правочину розглядається судами у різних категоріях справ, проте, переважно щодо оцінки добросовісності дій сторони правочину.
42.Ключовими у справі, що розглядається, є аргументи Позивача про те, що боржник не був стороною Договору, проте сторона Договору (Відповідач-2) є його дочірньою компанією. Крім цього, Позивач звертає увагу Суду на обставини погашення заборгованості саме за рахунок грошових коштів боржника з використанням його дочірньої компанії - Відповідача-2. Також Позивач акцентує увагу на укладенні Договору поза межами процедур банкрутства і на фактичну спрямованість намірів сторін на задоволення вимог одного з кредиторів пріоритетно та позачергово перед іншими, всупереч мораторію на задоволення вимог кредиторів, що на думку Позивача, свідчить про те, що Відповідачі, укладаючи спірний Договір, діяли очевидно недобросовісно та зловживали правами стосовно кредитора.
43.Існуюча судова практика не дає відповіді на питання про можливість застосування норм статей 3, 13, 215, 234 Цивільного кодексу України при вирішенні питання про визнання недійсним договору як фраудаторного, якщо такий правочин вчинено не безпосередньо самим боржником, а через дочірню компанію боржника та з повним фінансуванням такого правочину боржником.
44.З огляду на зміст предмета судового розгляду, доводів скаржника, заперечень відповідачів та висновків судів попередніх інстанцій, під час касаційного перегляду необхідно надати відповідь на питання про те, що є визначальним у цій справі, чи факт того, що боржник не був стороною спірного Договору, чи встановлення умислу сторін спірного правочину, який уможливив зловживання боржником правом одного кредитора на користь іншого.
45.Частиною п`ятою статті 302 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
46.Суд вважає, що очевидною є необхідність формування єдиної правозастосовчої практики стосовно застосування статей 3, 13, 215, 234 Цивільного кодексу України з метою забезпечення вимог верховенства права, складовою якого є дотримання принципу юридичної визначеності, що обумовлює однакове застосування норми права, недопущення можливостей для її довільного трактування, ураховуючи, що юридична визначеність норми права є ключовою умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом.
47.На думку Суду справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, що є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтею 234, частиною 5 статті 302, статтею 303 Господарського процесуального кодексу України, Суд
УХВАЛИВ:
1.Справу №910/16579/20 з касаційною скаргою Акціонерного товариства "Райфайзен Банк аваль" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуюча С. Бакуліна
Судді О. Баранець
Г. Вронська
