Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 01 липня 2020 року
у справі № 804/15129/15
Адміністративна юрисдикція
Щодо юрисдикції спорів з приводу оскарження дій податкового органу стосовно опису майна боржника - третьої особи
Фабула справи: ТОВ «Топ-100» звернулося з позовом до Державної податкової інспекції Головного управління ДФС (далі - Інспекція), у якому просило: визнати протиправними дії Інспекції щодо включення до акта опису майна нежитлового приміщення; зобов`язати виключити з акта опису майна спірне приміщення.
Вимоги мотивувало тим, що зазначене нерухоме майно включено до акта опису майна як майно ТОВ «Мост-плюс» - платника податків, що має податкову заборгованість, тоді як господарський суд рішенням право власності на це майно визнав за ТОВ «Топ-100». Оскільки ТОВ «Мост-плюс» вже не є його власником, включення відповідачем приміщення до акта опису було безпідставним.
Окружний адміністративний суд позов задовольнив частково: зобов'язав Інспекцію виключити з акта опису майна спірне приміщення.
Апеляційний адміністративний суд постанову окружного адміністративного суду скасував, провадження в адміністративній справі закрив на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України; роз'яснив позивачу його право на звернення з позовом до суду в порядку господарського судочинства.
Мотивація касаційної скарги: ТОВ «Топ-100» зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про неналежність розгляду цієї справи в порядку адміністративного судочинства, оскільки дії відповідача із включення спірного нежитлового приміщення до акта опису майна (у податкову заставу) та, відповідно, накладення обтяжень створюють позивачеві перешкоди для реалізації його прав, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Отже, спір у цій справі носить саме публічно-правовий характер.
Правова позиція Верховного Суду: предметом судового розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення податкового органу як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки усунення перешкод у реєстрації права власності позивача на спірне приміщення та засвідчення державою вже набутого особою права власності, що вказує на приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За змістом ч. 1 ст. 12 ГПК України у зазначеній редакції господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів, що виникають з публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів.
З огляду на зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин, обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, та враховуючи суб'єктний склад учасників справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим, а в силу наведених приписів ч. 1 ст. 12 ГПК України має вирішуватися судами за правилами господарського судочинства.
Висновки: спір у цій справі не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, а тому не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів та має вирішуватися в порядку господарського судочинства.
Ключові слова: господарська юрисдикція, встановлення підсудності спору, спори за участі податкового органу, оскарження права на майно, способи захисту майнових прав
