Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 19 серпня 2020 року
у справі № 641/11984/15-ц[1]
Цивільна юрисдикція
Щодо виконання грошового зобов`язання за кредитним договором у іноземній валюті
Фабула справи: ОСОБА_1 звернулась з позовом, в якому просила визнати недійсними укладені між публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 кредитний договір та договір іпотеки. Позивач вказує, що умови кредитного договору, укладеного між нею та банком, суперечать встановленому чинним законодавством порядку повернення отриманих кредитів, порядку здійснення касових операцій з готівковою іноземною валютою, порядку відображення операцій з готівковою іноземною валютою в бухгалтерському обліку банків, Декрету Кабінету Міністрів України «Про валютне регулювання та валютний контроль», тобто зміст правочину суперечить нормам діючого законодавства та відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України має бути визнаний судом недійсним.
Позивач зазначає, що недійсність пункту щодо погашення кредиту за кредитним договором тягне за собою недійсність кредитного договору в цілому, оскільки без шляхів погашення кредиту кредитний договір не можливо виконувати. Перед підписанням договору кредитор не повідомив позичальника належним чином про особу кредитодавця, щодо права останнього на проведення операцій з готівковою іноземною валютою на умовах, вказаних у договорі. А у зв`язку із недійсністю кредитного договору, недійсним також є і договір іпотеки, який є похідним від нього і укладений з метою його забезпечення. До того ж, іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання.
Рішенням районного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, внаслідок чого не встановлені фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору, судами неправильно застосовано норми матеріального права, має місце однобічність та неповнота з`ясування обставин справи. В даному випадку істотна умова договору (порядок погашення кредиту) не відповідає вимогам Генеральної ліцензії відповідача на право здійснення валютних операцій та вимогам Інструкції про касові операції в банках України, що є підставами для визнання кредитного та іпотечного договору недійсним. Договір на обслуговування рахунку № 2909 між позивачем та відповідачем не укладався, вказаний рахунок не є рахунком позивача. Умови кредитного договору суперечать встановленому чинним законодавством порядку повернення отриманих кредитів, порядку здійснення касових операцій з готівковою іноземною валютою, порядку відображення операцій з готівковою іноземною валютою в бухгалтерському обліку банку, Декрету Кабінету Міністрів України «Про валютне регулювання та валютний контроль» та є недійсними, оскільки не відповідають вимогам ст. 203 ЦК України.
Встановивши наявність банківської ліцензії, апеляційний суд не звернув увагу на те, що перед підписанням кредитного договору відповідач належним чином не повідомив позивача про інформацію та не надав відповідні документи, як того вимагають п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Правова позиція Верховного Суду: ст. 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
Ст. 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зазначено, що «із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству».
Спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору; умови кредитного договору містять повну інформацію щодо умов кредитування.
Висновки: якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Ключові слова: поновлювана кредитна лінія, кредит в іноземній валюті, забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором
