Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 25 листопада 2020 року
у справі № 292/389/17
Цивільна юрисдикція
Щодо кола спадкоємців за законом першої черги, які враховуються для визначення розміру обов’язкової частки у спадщині
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та визнання права власності на 1/2 частину спадкового майна за законом.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що батько позивачки після смерті її бабусі почав оформляти право на обов’язкову частку у спадщині як повнолітня непрацездатна дитина спадкодавця відповідно до ст. 1241 ЦК України, однак помер, не отримавши свідоцтво.
Нотаріус відмовив позивачці у видачі свідоцтва про право на зазначену частку, оскільки вже було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом відповідачеві – внуку спадкодавця.
Пізніше суд визнав право позивачки на спадщину за законом обов’язкової частки у спадщині, яка належала її батькові, й вона отримала 1/4 спадщини, однак вважала, що її частка має становити 1/2 спадкового майна.
Відповідач подав до суду зустрічний позов, у якому просив визнати за ним право на спадщину за заповітом 5/6 часток спадщини, а за позивачкою – на 1/6 частку.
Місцевий суд, з рішенням якого погодився апеляційний суд, відмовив у первісному позові і задовольнив зустрічний позов.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду залишив у силі попередні судові рішення
ОЦІНКА СУДУ
Частиною 1 ст. 1241 ЦК України встановлено, що, зокрема, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).
Перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку, що визначений статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширеного тлумачення не потребує.
Доводи касаційної скарги про те, що спадкоємцем може бути лише особа, яка є живою на час відкриття спадщини, є неправильним тлумаченням норм спадкового права. Вказане має значення для визначення права на обов’язкову частку, яке має особистий характер, а тому не може переходити в порядку спадкової трансмісії чи на підставі спадкування за правом представлення. Проте це не стосується визначення кола спадкоємців за законом першої черги, яке обчислюється для визначення розміру обов’язкової частки у спадщині.
Колегія суддів вважає, що суди дійшли правильного висновку про те, що батько позивачки належить до осіб, які в силу вимог ч. 1 ст. 1241 ЦК України мають право на обов’язкову частку у спадщині.
При визначенні розміру обов’язкової частки у спадщині суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно вказав, що на час відкриття спадщини був живий син померлої – батько позивачки та двоє її онуків, а саме відповідач та ще один онук. Останні мали б спадкувати за правом представлення частку спадщини, котра б належала їх померлим батькам, якби вони були живими на час відкриття спадщини після смерті їх матері.
Тому розмір обов’язкової частки у спадщині становить 1/6 частини її частки, а саме 1/2 частини від тієї частки (1/3 частки), яку мав успадкувати батько позивачки за законом за відсутності заповіту, а розмір частки відповідача за заповітом становить 5/6 частки.
ВИСНОВКИ: при визначенні розміру обов'язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги. До таких спадкоємців слід також відносити спадкоємців, які відмовилися від прийняття спадщини, не прийняли спадщину, усунені від права на спадкування або померли до відкриття спадщини, але в яких є спадкоємці за правом представлення (ст. 1266 ЦК України).
КЛЮЧОВІ СЛОВА: спадкові спори, порядок спадкування за законом, спадкування обов'язкової частки у спадщині, права спадкоємців
