Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 20 жовтня 2025 року
у справі № 686/936/22
Цивільна юрисдикція
Щодо застосування правил спадкування за правом представлення (спадкування за законом) до права на обов'язкову частку
Фабула справи: ОСОБА_1, яка діяла в інтересах малолітнього сина - ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, скасування рішення про державну реєстрацію, припинення права власності.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 вказує, що ОСОБА_4 був особою з інвалідністю другої групи, а тому він відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України мав право на спадкування обов’язкової частки, яка належала його батькам, незалежно від змісту заповіту. У зв’язку зі смертю ОСОБА_4 та з урахуванням ч. 1 ст. 1266 ЦК України його син - ОСОБА_2, спадкує ту частку, у тому числі обов’язкову частку, яка належала б за законом ОСОБА_4, якби він був живим на час відкриття спадщини після смерті його батьків.
Правова позиція Верховного Суду: за змістом ч. 1 ст. 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують лише ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини, без вказівки, «в тому числі обов'язкову частку та неохоплену заповітами частку». Таке тлумачення ч. 1 ст. 1266 ЦК України є цілком логічним, оскільки серед суб`єктів, перелічених у цій статті, окремо не позначено суб`єктів, що мають право на обов'язкову частку у спадщині.
Суб'єкти, які здійснюють право спадкування, - це особи, які набули право на спадкування. До набуття суб'єктивне право спадкування не виникає. Відповідно можливість прийняти спадщину у цих суб`єктів відсутні.
У спадковому праві існують конструкції «похідного спадкування», коли право спадкування пов`язується не безпосередньо із відкриттям спадщини після смерті спадкодавця, а «вплітається» структуру спадкового правовідношення, ускладнену іншими юридичними фактами - смерть спадкоємця, відмова його від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця тощо. Конструкції похідного спадкування, зокрема спадкування за правом представлення (спадкове заміщення), спадкова трансмісія, адресна відмова від прийняття спадщини розміщені законодавцем в різних нормах Книги 6 ЦК України, але підпорядковуються єдиним правилам, що визначають їх закономірності. Причому навіть і тоді, коли про це прямо не зазначено у відповідних нормах Книги 6 ЦК України. Тому перехід права на обов'язкову частку у спадщині не відбувається з використанням конструкцій «похідного» спадкування. Як наслідок право на обов'язкову частку не може переходити до інших осіб, навіть якщо вони є спадкоємцями за законом чи за заповітом. Відповідно, право на обов'язкову частку не може переходити ні в порядку спадкової трансмісії (ч. 1 ст. 1276 ЦК України), ні за правом представлення, ні в порядку адресної відмови від прийняття спадщини (ст. 1274 ЦК України) або в інший спосіб «передання» спадкових прав.
Висновки: у разі смерті особи, яка б мала право на обов'язкову частку у спадщині, до відкриття спадщини за заповітом, таке право не спадкується та не переходить до спадкоємців такої особи. Правила спадкування за правом представлення (спадкування за законом) не стосуються права на обов'язкову частку.
Ключові слова: процедура спадкування, порядок спадкування, умови вступу у спадщину, відкриття спадщини
