Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 29 квітня 2026 року
у справі № 686/16418/22
Цивільна юрисдикція
Щодо заборони на обмеження правоздатності за допомогою правочину
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про стягнення боргу.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
ОЦІНКА СУДУ
Особа може відмовитися від свого майнового права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства (частина третя статті 12 ЦК України).
Здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи (частина перша статті 25 ЦК України).
Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства (частини перша, четверта статті 26 ЦК України).
Правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним (частина перша статті 27 ЦК України).
Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною (частина третя статті 4 ЦПК України).
Суди не звернули уваги, що умова договору про відмову від права на звернення до суду за захистом порушує передбачену парламентом абсолютну заборону на обмеження правоздатності за допомогою правочину. Тому така умова договору є нікчемною відповідно до частини першої статті 27 ЦК України, частини третьої статті 4 ЦПК України. З урахуванням встановлених обставин справи та правил, закріплених в статті 217 ЦК України, компенсація в договорі за частку в спадковому майні була встановлена саме як наслідок відмови від права на звернення до суду за захистом. Тому умова про компенсацію за частку спадковому майні в договорі не була би укладена сторонами без включення до нього умови про обмеження правоздатності (відмови від права на звернення до суду за захистом). Як наслідок це зумовлює висновок також і про нікчемність умови про компенсацію за частку в спадковому майні у договорі. Нікчемність умови про компенсацію за частку в спадковому майні не «породжує» суб'єктивного цивільного права та кореспондуючого йому обов`язку про сплату компенсації.
ВИСНОВКИ: парламентом передбачена абсолютна заборона на обмеження правоздатності за допомогою правочину. Тобто цивільна правоздатність не може бути обмежена за волевиявленням особи, навіть якщо це воля самого суб'єкта правоздатності. По суті це є проявом невідчужуваності цивільної правоздатності, що виключає можливість її «звуження» за волевиявленням приватної особи, зокрема й самого суб'єкта права. Особа не може зобов`язатися не набувати прав у майбутньому, оскільки відмова від здатності до правонабуття виходить за межі її розпорядчих повноважень. Особа вправі вільно розпоряджатися (відчужувати, припиняти чи відмовлятися) своїми наявними суб'єктивними правами, як правило майновими. Будь-який правочин, який обмежує правоздатність особи, кваліфікується законодавцем як нікчемний.
Окремі прояви абсолютної заборони на обмеження правоздатності можуть міститися й в інших нормах закону. Таким проявом є конструювання парламентом нікчемності умови про відмова від права на звернення до суду за захистом.
з урахуванням правил, закріплених в статті 217 ЦК України, нікчемною буде лише та частина договору (його пункти), в якій передбачено обмеження правоздатності. При цьому, це не має наслідком нікчемності інших його частин і правочину в цілому, якщо буде встановлено, що договір був би укладений сторонами і без включення до нього умови про обмеження правоздатності.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: недійсність правочинів, спадкування, зміст правочину
