Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 04 березня 2026 року
у справі № 450/1613/18
Цивільна юрисдикція
Щодо неможливості оспорення свідоцтва про право на спадщину на майно, якщо особа добровільно відмовилася від видачі свідоцтва на частку в спільному майні подружжя, визнавши його особистою власністю спадкодавця
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_3, правонаступником якої є ОСОБА_1, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Друга Львівська державна нотаріальна контора, орган опіки і піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання недійсною заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсним договору про зміну розміру частки у спадщині та поділ спадщини, визнання недійсними та скасування свідоцтв про право на спадщину за законом, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визначення розміру частки у праві спільної сумісної власності подружжя.
Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
ОЦІНКА СУДУ
Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України).
Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності (частина перша статті 347 ЦК України).
Особа може відмовитися від свого майнового права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства (частина третя статті 12 ЦК України).
ВИСНОВКИ: встановивши, що позивачка висловила свою волю щодо подальшої долі набутого її чоловіком у період їх шлюбу нерухомого майна, після видачі оспорюваних свідоцтв на користь одного із своїх синів та реєстрації права власності на спірні об'єкти нерухомості за ним не оспорювала відповідних нотаріальних дій аж до моменту смерті спадкодавця та заявлення відповідачем (сином спадкодавця) свого права на спадкування належного померлому майна, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Колегія суддів зауважує, що за встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин та поведінки учасників спірних спадкових правовідносин зазначена спроба позивачки здійснити своє суб'єктивне право (право на частку в спільній сумісній власності подружжя) після майже трьох років з моменту підтвердження права особистої власності спадкодавця та укладення нею нотаріально посвідченого договору з іншими спадкоємцями щодо розподілу спадкового майна, яке увійшло до складу спадщини після смерті спадкодавця, суперечить її попередній поведінці та принципу добросовісності. Позивачка у договорі погодилася на зміну (зменшення) розміру (вартості) своєї частки.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: доктрина заборони суперечливої поведінки, порядок спадкування, принцип диспозитивності
