Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 10 грудня 2025 року
у справі № 466/2128/23
Цивільна юрисдикція
Щодо вирішення спорів за вимогою одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні, яким є житло, шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим
Фабула справи: спір стосується застосування ч. 2 ст. 364 ЦК України у разі, коли співвласник більшої частки у праві на (3/5 частки) неподільну квартиру вимагає припинення свого права власності за умови виплати йому грошової компенсації двома іншими співвласниками меншої частки у праві на цю квартиру (по 1/5 частки), для яких ця квартира є єдиним житлом, а у відповідачів немає реальної спроможності виплатити суму такої компенсації.
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на свою користь суму грошової компенсації вартості 3/5 часток у праві власності на квартиру в розмірі 1 321 605 грн.
Суд першої інстанції відмовив у позові, посилаючись на те, що у відповідачів немає фінансової спроможності сплатити суму такої компенсації, а також з огляду на порушення принципу пропорційності та загрозу позбавлення їх єдиного житла.
Апеляційний суд задовольнив позов, застосувавши правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, сформульований у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, згідно з яким платоспроможність (чи бажання) відповідача не має значення для вирішення спору про стягнення компенсації за частку у праві власності на неподільну річ.
КЦС ВС передав справу на розгляд ВП ВС з метою можливого відступу від наведеного висновку у частині його універсального застосування до спорів, об`єктом яких є житлова нерухомість, зокрема єдине житло відповідача.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_2 наголошує на тому, що відповідачі не мають фінансової можливості сплатити позивачці компенсацію, не дають згоди на придбання її частки квартири, а набуття права власності у примусовому порядку закон не визначає.
Заявник зазначив, що апеляційний суд не дослідив балансу між правами й інтересами учасників справи, які гарантовані ст. 8 Конвенції.
Правова позиція Верховного Суду: як механізм, визначений ст. 365 ЦК України, для якого законодавець визначив умови застосування, так і механізм, встановлений ст. 364 ЦК України, з урахуванням урегульованих у п. 6 ст. 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, повинен враховувати певні критерії, які спонукають суд під час вирішення спорів, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, враховувати баланс інтересів сторін.
Саме тому під час вирішення подібної категорії спорів суд має встановити: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі у справі; чи сплачують інші співвласники, які володіють та користуються майном, матеріальну компенсацію позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Механізм реалізації ст. 364 ЦК України, що був закладений законодавцем з метою вирішення спорів, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, з огляду на принципи розумності, добросовісності та справедливості не може функціонувати без урахування спроможності інших співвласників виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно, щоб це не становило надмірного тягаря для них.
Оцінюючи категорію платоспроможності в широкому її розумінні з метою застосування механізму, визначеного ст. 364 ЦК України, потрібно враховувати, що це не лише про економічну складову, а й про врахування конкретної життєвої ситуації, в якій виник спір, саме тому питання платоспроможності, яке суд має дослідити, виходить за межі звичайних математичних розрахунків. Платоспроможність особи формується не лише за розміром доходу, а й обставинами та способом життя, які сприяють або обмежують її фінансову свободу. У жодному разі платоспроможність не зводиться до відомостей, отриманих із банківських рахунків чи довідки про доходи з місця роботи. Таку спроможність потрібно оцінювати комплексно - з урахуванням наявності майна, доступу до джерел доходу, соціального статусу, віку, стану здоров'я, витрат на базові потреби тощо.
Баланс інтересів сторін у наведеній категорії спорів також залежить від того, яким є об'єкт права спільної власності. Оскільки у цій справі йдеться про стягнення компенсації за частку у квартирі, за умови, що частка позивачки у праві власності на таку квартиру є більшою, ніж сукупно частки у праві, які належать відповідачам, то Велика Палата Верховного Суду вважає за неодмінне звернути увагу на поняття «житло».
Згідно зі ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Втручання держави є порушенням ст. 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, які визначені у п. 2 ст. 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатися як «необхідне в демократичному суспільстві».
Критерії, сформульовані в практиці ЄСПЛ, підтверджують, що втрата єдиного житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла, гарантоване статтею 8 Конвенції. Таке втручання допускається лише за умови, що воно переслідує легітимну мету, є пропорційним та супроводжується достатніми процесуальними гарантіями, зокрема можливістю незалежного суду оцінити співмірність заходу з урахуванням конкретних обставин справи.
У цій справі виконання рішення про стягнення з відповідачів компенсації у розмірі 1 321 605 грн за браком у них реальної платоспроможності неминуче призведе до примусової реалізації всієї квартири з прилюдних торгів у виконавчому провадженні. Отож єдине житло відповідачів буде відчужене з метою задоволення вимог позивачки, яка на момент набуття 3/5 часток квартири знала про її неподільність та про те, що інші співвласники постійно проживають у ній.
Ненаведення у судовому рішенні оцінки реальної платоспроможності відповідачів, наявності в них іншого житла та наслідків примусового виконання у виді втрати єдиного житла свідчить про порушення процесуальних гарантій, потрібних для дотримання принципу пропорційності, сформульованого ЄСПЛ. Отже, застосування ч. 2 ст. 364 ЦК України у спосіб, що призводить до автоматичного задоволення вимог позивача незалежно від наслідків для відповідачів, суперечить як національним засадам добросовісності, розумності та справедливості (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), так і конвенційним стандартам захисту права на житло.
Висновки: під час вирішення спорів за вимогою одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні, яким є житло, шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, підлягає врахуванню майновий стан відповідача (відповідачів), а саме можливість сплатити компенсації вартості частки, право позивача на яку припиняється та передається відповідачу (відповідачам), та чи не призведе виконання відповідного рішення про стягнення компенсації до звернення стягнення на ту частку, право на яку передано іншим співвласникам відповідним судовим рішенням.
Вирішуючи спори у справах про припинення права на частку в об'єктах нерухомості, особливо у тих, які є єдиним житлом, мають враховуватися особливості такого об'єкта, оцінюватися баланс інтересів сторін спору з урахуванням платоспроможності особи, на яку покладається обов'язок сплатити компенсацію за частку іншого співвласника, та критерії втручання у право особи на житло відповідно до приписів ст. 8 Конвенції.
Примусове стягнення компенсації у розмірі, що перевищує фінансові можливості відповідача (відповідачів) та неминуче призведе до втрати його (їх) єдиного житла, порушує принцип пропорційності та покладає на відповідача (відповідачів) індивідуальний і надмірний тягар.
Ключові слова: примусове виселення, позбавлення життя, спільна часткова власність, розподіл житла
