Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 09 вересня 2026 року
у справі № 607/15144/20[2]
Цивільна юрисдикція
Щодо юрисдикції спору з приводу користування приміщенням, яке належить релігійній організації
ФАБУЛА СПРАВИ
Спір у цій справі виник між сторонами щодо права користування колишньою монахинею приміщенням (келією), яке належить на праві власності Релігійній організації «Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької церкви» (далі - Спасо-Преображенський монастир, УГКЦ відповідно).
Спасо-Преображенський монастир у вересні 2020 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просив визнати відповідачку такою, що втратила право користування приміщенням.
ОСОБА_1 у листопаді 2020 року звернулася до суду із зустрічним позовом до Спасо-Преображенського монастиря, в якому просила зобов`язати останнього усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням площею 8,40 кв. м, позначеним в інвентарній справі, розташованим на першому поверсі будинку, шляхом надання їй постійного безперешкодного доступу до цього житлового приміщення та передачі дублікатів ключів від воріт, вхідних дверей і зазначеного приміщення.
Рішенням міськрайонний суд відмовив у задоволенні позовних вимог Спасо-Преображенського монастиря та частково задовольнив вимоги зустрічного позову ОСОБА_1. Суд зобов`язав Спасо-Преображенський монастир усунути та не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні житловим приміщенням шляхом надання постійного безперешкодного доступу до цього житлового приміщення та надання дублікатів ключів від воріт, вхідних дверей цього житлового приміщення. У задоволенні інших вимог зустрічного позову відмовив.
Справа переглядалась судами неодноразово.
Під час нового розгляду ухвалою апеляційний суд прийняв відмову Спасо-Преображенського монастиря від первісного позову в цій справі, рішення міськрайонного суду в частині первісного позову Спасо-Преображенського монастиря визнав нечинним, провадження у справі в цій частині закрив.
Постановою апеляційний суд залишив рішення міськрайонного суду в частині задоволених вимог зустрічного позову ОСОБА_1 без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Автономія релігійної організації означає, що світський суд не може підміняти собою церковні органи у питаннях віровчення, внутрішньої організації, прийняття до релігійної спільноти, виключення з неї або визначення умов чернечого життя. Водночас така автономія не означає, що будь-який спір за участю релігійної організації або щодо майна, яке вона використовує, автоматично не може бути предметом розгляду національного суду. Для визначення юрисдикції суд має оцінити, чи ґрунтується конкретна вимога виключно на нормах канонічного права або ж вона пов`язана також із правом або інтересом, які національне законодавство визнає принаймні на спірних підставах.
Позивачка вступила в цей процес спочатку як відповідач у справі, порушеній у державному суді самою релігійною організацією щодо свого майна і права користуватися ним. Після цього ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом про усунення перешкод у користуванні приміщенням (келією) шляхом надання їй постійного безперешкодного доступу до цього приміщення та передачі дублікатів ключів від воріт, вхідних дверей і зазначеного приміщення. Отже, обидві сторони на час заявлення своїх позовних вимог визнавали юрисдикцію державного, а не церковного суду щодо цих вимог.
Хоча описані фактичні обставини справи витікали з попереднього проживання ОСОБА_1 як монахині в монастирі, свій позов вона обґрунтувала переважно посиланням на норми не канонічного, а світського права. Зокрема, вона втратила монаший стан у жовтні 2020 року згідно з канонічним правом, але не просила вирішити питання про її належність до монашої спільноти, оцінити правильність внутрішніх рішень релігійної організації та не висувала вимоги поновити її у чернечому стані. Натомість вона просила захистити стверджуване нею право користування приміщенням, яке вона вважала своїм житлом, шляхом усунення перешкод у доступі до нього. Не оцінюючи на цьому етапі обґрунтованість наведеної позовної вимоги, Велика Палата зауважує, що вона цілком відповідає існуючому в національному цивільному праві способу захисту.
Це дає підстави для висновку, що ОСОБА_1 порушила перед судом спір про право, яке, принаймні на спірних підставах, може вважатися визнаним у національному законодавстві. Відповідно, спір за позовом ОСОБА_1 до Спасо-Преображенського монастиря про усунення перешкод у користуванні приміщенням шляхом вселення має достатню основу для розгляду національним судом у порядку цивільного судочинства.
Однак цей висновок не виключає обов`язку суду перевірити, чи є заявлена позовна вимога обґрунтованою та чи може вона бути задоволена на основі чинного міжнародного чи національного (не канонічного) права.
ВИСНОВКИ: релігійний характер спірних правовідносин, статус однієї зі сторін як релігійної організації, а також культове чи інше спеціальне релігійне призначення спірного приміщення самі собою не виключають юрисдикції національного суду.
Спір щодо користування приміщенням, яке належить релігійній організації, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства відповідно до статті 19 ЦПК, якщо позивач обґрунтовує заявлену вимогу не лише канонічним статусом, внутрішніми правилами чи рішеннями релігійної організації, а стверджуваним цивільним правом або охоронюваним законом інтересом, які за національним законодавством можуть вважатися визнаними принаймні на спірних підставах. Визнання спору таким, що підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, не вимагає на стадії відкриття провадження у справі остаточного висновку суду, що вимоги позивача є повністю або частково обґрунтованими. Існування такого права, його зміст і підстави для судового захисту суд перевіряє під час вирішення спору по суті.
Розглядаючи такий спір, суд не може підміняти собою органи релігійної організації у питаннях віровчення, канонічного статусу особи, внутрішнього устрою, правил чернечого життя, дисципліни, підпорядкування чи оцінки правильності канонічних рішень, оскільки ці питання належать до сфери автономії релігійної організації, гарантованої Конституцією України, Законом № 987-XII та статтею 9 Конвенції. Водночас це не позбавляє суд повноваження вирішити спір про цивільне право або інтерес із застосуванням норм національного права та Конвенції, беручи до уваги автономію релігійної організації як межу допустимого судового втручання.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: спори з релігійною організацією, правила визначення судової юрисдикції, житлові спори
