Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 22 червня 2026 року
у справі № 755/21823/21
Цивільна юрисдикція
Щодо тлумачення положення п. 5 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Сенс Банк», приватного нотаріуса міського нотаріального округу про скасування рішення державного реєстратора та визнання права власності на нерухоме майно.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду позов ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса міського нотаріального округу про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), щодо реєстрації АТ «Альфа-Банк» права власності на квартир скасовано. В іншій частині позову відмовлено.
ОЦІНКА СУДУ
Пунктом 5 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що цей Закон не поширюється на територію України, визнану тимчасово окупованою відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
У зв`язку з цим, при вирішенні питання щодо поширення на спірні правовідносини положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», колегія суддів Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду враховує, що дія пункту 5 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюється на територію України, визнану тимчасово окупованою відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Відповідно до статті 3 вказаного Закону (в тому числі в редакції станом на час прийняття оспорюваного рішення про державну реєстрацію прав від 31 серпня 2020 року) тимчасово окупованою територією визначалася лише сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій, внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, повітряний простір над цими територіями. Тобто, станом на час прийняття оспорюваного рішення вказаним Законом м. Горлівка Донецької області не визначалося тимчасово окупованою територією.
Разом із тим, необхідно зважати на те, що положення пункту 5 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» були незмінними з 07 червня 2014 року, дати набрання ним чинності, на момент прийняття якого статус тимчасово окупованих територій України визначався лише Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Відповідні зміни до вказаного Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» внесені парламентом лише Законом № 2217-ІХ від 21 квітня 2022 року, згідно з яким його пункт 1 частини першої статті 3 викладений в такій редакції: «1) сухопутна територія тимчасово окупованих російською федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях». У статті 1 вказаного Закону в чинній редакції відповідно до Закону № 2217-ІХ від 21 квітня 2022 року встановлено, що окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими російською федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією російської федерації) починаючи з 07 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.
Проте, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р затверджений перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, до якого внесено - м. Горлівка. Постановою Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VIII вказано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України. 18 січня 2018 року прийнятий Закон України № 2268-VIII «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», згідно зі статтею 1 якого тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення цього Закону визначаються частини територій України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль, зокрема, сухопутна територія та її внутрішні води у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, визначаються Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.
Указом Президента України від 07 лютого 2019 року № 32/2019 затверджено Перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, зокрема і м. Горлівка.
Отже, станом на час прийняття оспорюваного рішення м. Горлівка Донецької області визначалося законодавством України тимчасово окупованою територією. Тому несвоєчасне приведення парламентом у відповідність до законодавства положення пункту 5 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», як і Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території», з урахуванням принципу розумності, не є підставою для висновку, що вказане положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» стосувалося лише житлової нерухомості, розташованої на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, та не поширюється на таке ж майно, розташоване на інших тимчасово окупованих територіях України.
Статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
За таких умов, саме по собі нормативне визначення у первісній редакції Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» лише окремих територій як тимчасово окупованих, не повинно призводити до різного правового становища осіб, які перебували у фактично однакових умовах втрати контролю над належним їм майном.
Тому колегія суддів Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що наявність у позивача на праві власності іншого житлового нерухомого майна на тимчасово окупованій території України, в якій позивач не має фактичної можливості проживати, як і вчиняти будь-які інші правомочності власника щодо свого нерухомого майна, свідчить про відсутність у позивача іншого житла.
У зв'язку із цим оспорюване рішення державного реєстратора прийняте з порушенням Закону, який станом на час здійснення реєстрації права власності на предмет іпотеки за банком був чинним, що є самостійною і достатньою підставою для його скасування.
ВИСНОВКИ: положення пункту 5 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мають тлумачитися як такі, що поширювалися на всі території України, щодо яких законодавством України був установлений правовий режим тимчасової окупації, а тому правила, встановлені цією нормою, однаковою мірою стосувалися і майна, розташованого на інших тимчасово окупованих територіях.
Інше тлумачення не відповідало б меті Закону, принципу верховенства права та призводило б до необґрунтованого різного правового становища осіб, які перебували у фактично однакових умовах втрати контролю над належним їм нерухомим майном.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: споживче кредитування, ТОТ, іпотечне зобов'язання
