Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 червня 2026 року
м. Київ
справа № 755/21823/21
провадження № 61-13727сво24
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Зайцева А. Ю., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Акціонерне товариство «Сенс Банк», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін Максим Анатолійович,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва в складі судді Марфін Н. В. від 24 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А. від 31 липня 2024 року,
Історія справи
Короткий зміст позову
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Сенс Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна М. А. про скасування рішення державного реєстратора та визнання права власності на нерухоме майно.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12 червня 2008 року між ОСОБА_1 та АКБ СР «Укрсоцбанк» укладено договір кредиту, за яким банк надав позичальнику кредит в сумі 111 000,00 дол. США стоком до 12 червня 2018 року зі сплатою 13,5 річних за користування кредитними коштами. На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором кредиту 12 червня 2008 року між позивачем та банком укладено іпотечний договір, згідно з яким позивач передав в іпотеку банку належну йому квартиру АДРЕСА_1 .
25 серпня 2020 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін М. А. здійснив державну реєстрацію прав власності на вказану квартиру за АТ «Альфа-Банк» відповідно до рішення про державну реєстрацію прав власності на вказану квартиру за АТ «Альфа-Банк» відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31 серпня 2020 року.
Рішення державного реєстратора вчинене всупереч вимогам законодавства та підлягає скасуванню, оскільки воно відбулося під час дії законодавчо встановленого мораторію на примусове стягнення майна відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», під час дії арешту цього майна, без нотаріальної згоди боржника та без надання державному реєстратору повного переліку необхідних документів, зокрема, без оцінки предмету іпотеки, без письмової вимоги банку на адресу іпотекодавця та доказів її отримання, а також за відсутності у банку права на звернення стягнення в позасудовому порядку.
Просив суд скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна М. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 53835654 від 31 серпня 2020 року щодо квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , з одночасним визнанням (поновленням) права власності позивачу на зазначену квартиру.
Короткий зміст рішення суду та першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 24 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 31 липня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна М. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу),індексний номер: 53835654 від 31 серпня 2020 року щодо реєстрації АТ «Альфа-Банк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 скасовано. В іншій частині позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення в частині задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуване рішення прийнято під час дії мораторію.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в оскарженій частині задоволених вимог. Указав, що, посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач має у власності будинок АДРЕСА_3 та його право власності на тимчасово окупованій території охороняється згідно з законодавством України, не заслуговують на увагу, оскільки указаний будинок знаходиться на непідконтрольній Україні території, шо визначено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення». З врахуванням того, що будинок, який належить на праві власності позивачу, знаходиться на тимчасово окупованій території України (м. Горлівка Донецької області), позивач не має ні юридичної, ні фактичної реальної можливості володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, тобто вчиняти будь-які правомочності власника щодо свого нерухомого майна. Зазначене свідчить про відсутність у позивача іншого житла.
Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» був чинним, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про його застосування до спірних правовідносин. Зазначений Закон втратив чинність тільки 23 квітня 2021 року, а спірне рішення про державну реєстрацію права власності за АТ «Альфа-Банк» прийнято державним реєстратором 31 серпня 2020 року.
Аргументи учасників справи
08 жовтня 2024 року АТ «Сенс Банк» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували, що на спірні правовідносини мораторій не розповсюджується. В жодній редакції Закону не міститься вимог, умов чи виключень щодо місцезнаходження або будь-яких інших характеристик додаткового нерухомого майна, можливість чи неможливість користування таким додатковим житлом. Визначальною обставиною є саме його наявність або відсутність. Суди встановили, що за позивачем зареєстровано право власності на будинок у м. Горлівка Донецької області, однак не прийняли до уваги цю обставину, оскільки, на думку судів, цей будинок знаходиться на окупованій території.
При цьому слід врахувати, що тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України (Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»). Більш того, на час вчинення оскаржуваної реєстраційної дії, м. Горлівка Донецької області не було тимчасово окупованою територією. Так, відповідно до положень статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» в редакції на час вчинення державної реєстрації права власності тимчасово окупованою територією є тільки Автономна Республіка Крим, місто Севастополь. Разом з тим, навіть якщо б м. Горлівка на той час дійсно вважалося б тимчасово окупованою територією, то навіть тоді б це не свідчило про відсутність у позивача іншого нерухомого майна. Те, що територія м. Горлівка Донецької області була територією проведення антитерористичної операції відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 січня 2015 року № 1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалося АТО», не впливає на перелік тимчасово окупованої території, визначеної статтею 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Судові рішення в частині відмови в позові про визнання права власності на майно до суду касаційної інстанції не оскаржені та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України).
Рух справи
Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 листопада 2024 року поновлено АТ «Сенс Банк» строку на касаційне оскарження судових рішень; відкрито касаційне провадження у справі; заяву АТ «Сенс-Банк» про зупинення дії судових рішень задоволено.
В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження - суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, крім випадку, наявності постанови Верховного Суду про відступлення такого висновку: від 31 жовтня 2018 року у справі № 369/382/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 725/885/16-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 756/5536/19, від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/10724/19, від 17 лютого 2021 року у справі № 404/234/19.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 26 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 січня 2026 року зазначену справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала касаційного суду мотивована тим, що:
колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування пункту 5 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2025 року у справі № 522/18134/21 (провадження № 61-15075св23), і зробити висновок:
«необхідно зважати на те, що положення пункту 5 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» були незмінними з 07 червня 2014 року, дати набрання ним чинності, на момент прийняття якого статус тимчасово окупованих територій України визначався лише Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»;
Відповідні зміни до вказаного Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» внесені парламентом лише Законом № 2217-ІХ від 21 квітня 2022 року, згідно з яким його пункт 1 частини першої статті 3 викладений в такій редакції: «1) сухопутна територія тимчасово окупованих російською федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях». У статті 1 вказаного Закону в чинній редакції відповідно до Закону № 2217-ІХ від 21 квітня 2022 року встановлено, що окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими російською федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією російської федерації) починаючи з 07 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих в Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України;
проте, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р затверджений перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, до якого внесено також і населені пункти Донецької та Луганської областей. Постановою Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VIII визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України. 18 січня 2028 року прийнятий Закон України № 2268-VIII «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», згідно зі статтею 1 якого тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення цього Закону визначаються частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль, зокрема, сухопутна територія та її внутрішні води у межа окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, визначаються Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України;
Указом Президента України від 07 лютого 2019 року № 32/2019 затверджено перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях;
тому несвоєчасне приведення парламентом у відповідність до законодавства положення пункту 5 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», як і Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», з урахуванням принципу розумності, не є підставою для висновку, що вказане положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» стосувалося (до внесення відповідних змін Законом № 2217-ІХ від 21 квітня 2022 року) лише житлової нерухомості, розташованої на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, та не поширювалося на таке є майно, розташоване на інших тимчасово окупованих територіях України, яке визначалося таким іншим законодавством України станом на час прийняття рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки».
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2026 року справу № 755/21823/21 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду без повідомлення учасників справи.
Фактичні обставини
Суд встановив, що 12 червня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладений нотаріально посвідчений іпотечний договір № 030.29-50/379-С, за яким:
Іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання всіх своїх зобов`язань за договором кредиту № 030.29-50/379-С від 12 червня 2008 року, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем, надалі за текстом - «Основне зобов`язання» наступне нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_4 , надалі за текстом - «Предмет іпотеки». Право власності іпотекодавця на предмет іпотеки підтверджується договором купівлі-продажу від 27 травня 2022 року;
Зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання:
повернення кредиту в сумі 119 000,00 дол. США, з порядком погашення заборгованості за кредитом, визначеним договором, яким обумовлене основне зобов`язання, кінцевим терміном погашення кредиту до 12 червня 2018 року, а також дострокового погашення у випадках, передбачених договором, яким обумовлене основне зобов`язання;
Іпотекодержатель має право:
у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки;
у разі виникнення права звернення стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до приписів чинного законодавства України, зокрема, Законів України «Про іпотеку», «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» тощо;
У разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки;
Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів:
шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;
Усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом, або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача.
Квартира, яка є предметом іпотеки як забезпечення за споживчим кредитом в іноземній валюті, має загальну площу 70,00 кв.м. та використовується позивачем як місце постійного проживання.
Позивач та ще троє осіб, зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 : позивач - з 26 вересня 2002 року, ОСОБА_2 - з 26 червня 2008 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - з 23 лютого 2010 року та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - з 26 червня 2008 року.
За змістом наданої представником банку копії висновку про вартість майна від 11 серпня 2020 року вартість квартири АДРЕСА_1 становить 1 306 667,00 грн.
08 травня 2020 року банк направив на адресу позивача вимогу про усунення порушень кредитного договору із попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки, яка повернулась без вручення адресату з відміткою поштового відділення одержувача від 25 травня 2020 року «за закінченням встановленого строку зберігання». Саме повідомлення, опис вкладення та зворотне повідомлення про вручення судової кореспонденції оформлені на отримувача ОСОБА_1 , у той час як позивач має по батькові « ОСОБА_1 ».
Друга вимога банку про усунення порушень кредитного договору із попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки була направлена на адресу позивача 17 червня 2020 року та повернулась без вручення адресату з відміткою поштового відділення адресату з відміткою поштового відділення одержувача від 03 липня 2020 року «за закінченням встановленого строку зберігання».
За змістом інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (кв. АДРЕСА_1 ) від 11 листопада 2021 року:
державна реєстрація іпотеки відбулася 13 червня 2008 року;
12 листопада 2014 року здійснено державну реєстрацію обтяження у вигляді арешту нерухомого майна на підстави постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 38360174, виданий 07 червня 2013 року, видавник: ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві. Особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_1 ;
право власності на квартиру було зареєстроване 25 серпня 2020 року за АТ «Альфа Банк» на підставі іпотечного договору № 030.29-50/379-С (серія та номер: 5712, виданий 12 червня 2008 року, видавник ПНКМНО Ковальчук С. П.) згідно з рішенням державного реєстратора - ПН КМНО Юдіна М. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 53835654 від 31 серпня 2020 року.
Позивач також є власником будинку АДРЕСА_3 .
Позиція Верховного Суду
Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»).
Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя (частина перша, п`ята статті 37 Закону України «Про іпотеку», тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Протягом дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України», наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, ким є нерухоме житлове майно загальною площею в межах, визначених Законом, що виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, також подається заява, що підтверджує згоду іпотекодавця - громадянина України на набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, справжність підпису на якій засвідчується відповідно до Закону України «Про нотаріат», крім випадків встановлення державним реєстратором наявності зареєстрованого права власності іпотекодавця на інше нерухоме житлове майно (його частину) у Державному реєстрі прав чи в його невід`ємній архівній складовій частині або надання державному реєстратору документів, якими підтверджується, що відповідне нерухоме житлове майно не є місцем постійного проживання іпотекодавця.
Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).
07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м. для квартири та 250 кв.м. для житлового будинку.
Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що потягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частина четверта статті 37 Закону України «Про іпотеку»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) зроблено висновок, що «Закон № 898-ІV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодержателя без згоди останнього на таке відчуження. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що квартира за адресою: АДРЕСА_1, яка має загальну площу 47,40 кв.м. та яка використовується к місце постійного проживання позивачем, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі шляхом реєстрації права власності за ПАТ «КБ «ПриватБанк» як забезпечення виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору від 20 травня 2008 року № VIV7GА0000000001, укладеного в іноземній валюті. Таким чином, у відповідача були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ «КБ «ПриватБанк».
У справі, що переглядається, суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 є предметом іпотеки як забезпечення за споживчим кредитом в іноземній валюті, загальна площа якої становить 70,00 кв.м., тобто, не перевищує 140 кв.м., спірна квартира використовується позивачем як місце постійного проживання. Також позивач є власником будинку АДРЕСА_3 .
Пунктом 5 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що цей Закон не поширюється на територію України, визнану тимчасово окупованою відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
У зв`язку з цим, при вирішенні питання щодо поширення на спірні правовідносини положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», колегія суддів Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду враховує, що дія пункту 5 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюється на територію України, визнану тимчасово окупованою відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Відповідно до статті 3 вказаного Закону (в тому числі в редакції станом на час прийняття оспорюваного рішення про державну реєстрацію прав від 31 серпня 2020 року) тимчасово окупованою територією визначалася лише сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій, внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, повітряний простір над цими територіями. Тобто, станом на час прийняття оспорюваного рішення вказаним Законом м. Горлівка Донецької області не визначалося тимчасово окупованою територією.
Разом із тим, необхідно зважати на те, що положення пункту 5 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» були незмінними з 07 червня 2014 року, дати набрання ним чинності, на момент прийняття якого статус тимчасово окупованих територій України визначався лише Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Відповідні зміни до вказаного Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» внесені парламентом лише Законом № 2217-ІХ від 21 квітня 2022 року, згідно з яким його пункт 1 частини першої статті 3 викладений в такій редакції: «1) сухопутна територія тимчасово окупованих російською федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях». У статті 1 вказаного Закону в чинній редакції відповідно до Закону № 2217-ІХ від 21 квітня 2022 року встановлено, що окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими російською федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією російської федерації) починаючи з 07 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.
Проте, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р затверджений перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, до якого внесено - м. Горлівка. Постановою Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VIII вказано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України. 18 січня 2018 року прийнятий Закон України № 2268-VIII «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», згідно зі статтею 1 якого тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення цього Закону визначаються частини територій України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль, зокрема, сухопутна територія та її внутрішні води у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, визначаються Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.
Указом Президента України від 07 лютого 2019 року № 32/2019 затверджено Перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, зокрема і м. Горлівка.
Отже, станом на час прийняття оспорюваного рішення м. Горлівка Донецької області визначалося законодавством України тимчасово окупованою територією. Тому несвоєчасне приведення парламентом у відповідність до законодавства положення пункту 5 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», як і Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території», з урахуванням принципу розумності, не є підставою для висновку, що вказане положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» стосувалося лише житлової нерухомості, розташованої на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, та не поширюється на таке ж майно, розташоване на інших тимчасово окупованих територіях України.
Статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
За таких умов, саме по собі нормативне визначення у первісній редакції Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» лише окремих територій як тимчасово окупованих, не повинно призводити до різного правового становища осіб, які перебували у фактично однакових умовах втрати контролю над належним їм майном.
Тому колегія суддів Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що наявність у позивача на праві власності іншого житлового нерухомого майна на тимчасово купованій території України, в якій позивач не має фактичної можливості проживати, як і вчиняти будь-які інші правомочності власника щодо свого нерухомого майна, свідчить про відсутність у позивача іншого житла.
У звязку із цим оспорюване рішення державного реєстратора прийняте з порушенням Закону, який станом на час здійснення реєстрації права власності на предмет іпотеки за банком був чинним, що є самостійною і достатньою підставою для його скасування.
Разом із тим, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2025 року у справі № 522/18134/21 вказано, що «скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними, укладених 20 вересня 2018 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Оксі банк», договорів про відступлення права вимоги за договором про іпотечний кредит від 01 грудня 2005 року і за договором іпотеки від 05 грудня 2005 року та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що на кредитні зобов`язання позивачки не розповсюджується дія Закону України № 1304-VII, оскільки у її власності, окрім іпотечного майна є інше нерухоме майно у м. Ясинувата Донецької області і оскільки позивачка з 17 жовтня 2002 року працює у Головному управлінні Державної податкової служби в Одеській області та є суб`єктом Закону України «Про запобігання корупції», тому вказаний закон не може бути підставою для визнання недійсними оспорюваних правочинів. Посилання у касаційній скарзі на те, що територія м. Ясинувата Донецької області є територією проведення антитерористичної операції, були предметом розгляду апеляційного суду та їм надана належна правова оцінка. Зокрема відхиляючи вказані доводи заявниці, апеляційний суд правильно виходив з наступного. Згідно з пунктом 5 Закону України № 1304-VII (в редакції Закону станом на час укладення оспорюваних договорів) цей Закон не поширюється на територію України, визнану тимчасово окупованою відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Відповідно до статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (в редакції, чинній станом на час укладення оспорюваних правочинів) тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Житло позивачки, що розташоване у м. Ясинувата Донецької області, зокрема квартира АДРЕСА_3, не було законодавчо визначено як тимчасово окупована територія станом на час укладення оспорюваних ОСОБА_1 правочинів, з урахуванням чинної на той час редакції закону, тому таке виключає можливість застосування до виниклих спірних правовідносин вказаних вимог закону як підстави недійсності правочинів. Водночас віднесення території м. Ясинувата Донецької області до території проведення антитерористичної операції, не впливає на перелік тимчасово окупованої території, визначеної статтею 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
З урахуванням викладеного, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2025 року у справі № 522/18134/21.
Висновки щодо застосування норми права
Згідно із частиною другою статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.
Положення пункту 5 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мають тлумачитися як такі, що поширювалися на всі території України, щодо яких законодавством України був установлений правовий режим тимчасової окупації, а тому правила, встановлені цією нормою, однаковою мірою стосувалися і майна, розташованого на інших тимчасово окупованих територіях.
Інше тлумачення не відповідало б меті Закону, принципу верховенства права та призводило б до необґрунтованого різного правового становища осіб, які перебували у фактично однакових умовах втрати контролю над належним їм нерухомим майном.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення, в частині задоволення позовних вимог, ухвалені без дотримання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній їх частині - без змін.
Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2024 року зупинено виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 квітня 2024 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 31 липня 2024 року, до закінчення перегляду цієї справи в касаційному порядку, касаційне провадження закінчено, тому, тому виконання/дія вказаного судового рішення підлягає поновленню.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 24 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 липня 2024 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна Максима Анатолійовича про скасування рішення державного реєстратора - залишити без змін.
Поновити дію рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 квітня 2024 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 31 липня 2024 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідачМ. Є. Червинська Судді:А. І. Грушицький А. Ю. Зайцев В. І. Крат Д. Д. Луспеник Є. В. СинельниковІ. М. Фаловська
