справа № 755/21823/21 головуючий у суді І інстанції Марфіна Н.В.
провадження № 22-ц/824/12715/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
П О С Т А Н О В А
Іменем України
31 липня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Лобоцької В.П.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 24 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна Максима Анатолійовича про скасування рішення державного реєстратора та визнання права власності на нерухоме майно, -
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна М.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 53835654 від 31 серпня 2020 року щодо квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з одночасним визнанням (поновленням) права власності позивача на зазначену квартиру.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12 червня 2008 року між ОСОБА_1 та АКБ СР «Укрсоцбанк» був укладений договір кредиту, за яким банк надав позивачу кредит в сумі 119 000 доларів США строком до 12 червня 2018 року зі сплатою 13,5 % річних за користування кредитними коштами. На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором кредиту 12 червня 2008 року між позивачем та банком був укладений іпотечний договір, згідно якого позивач передав в іпотеку банку належну йому квартиру АДРЕСА_2 . 25 серпня 2020 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін М.А. здійснив державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за АТ «Альфа Банк» відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31 серпня 2020 року. Рішення державного реєстратора вчинене всупереч вимогам законодавства та підлягає скасуванню, оскільки воно відбулося під час дії законодавчо встановленого мораторію на примусове стягнення майна, під час дії арешту цього майна, без нотаріальної згоди боржника та без надання державному реєстратору повного переліку необхідних документів, зокрема, без оцінки предмету іпотеки, без письмової вимоги банку на адресу іпотекодателя та доказів її отримання, а також за відсутності у банку права на звернення стягнення в позасудовому порядку. Позивач не надавав відповідачу згоди на звернення стягнення в позасудовому порядку шляхом реєстрації права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем. Позивач не отримував письмової вимоги банку про усунення порушення, оскільки банк такої вимоги йому не надсилав. Факт не направлення письмової вимоги і відсутність підтвердження факту отримання вимоги унеможливлює відлік 30-денного строку і не породжує права іпотекодержателя розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки. Оскаржуване рішення прийняте під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а тому є незаконним та підлягає скасуванню. Зазначений закон ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. Позивач вказує, що квартира є єдиним місцем його проживання та його родини, її площа не перевищує площу, визначену законом, а кредит отримувався ним в іноземній валюті. Іншого житла ні позивач, ні члени його родини не мають. Станом на час ухвалення оскаржуваного рішення державного реєстратора у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містилась інформація про арешт майна позивача, а саме: вид обтяження - арешт нерухомого майна; підстава - постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на її відчуження. ОСОБА_1 також зазначає, що оцінка предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності не проводилась, адже, жодний суб`єкт оціночної діяльності не здійснював ідентифікації об`єкта нерухомості в натурі, з метою проведення оцінки. Отже, вартість предмета іпотеки на момент набуття банком квартири у власність не була визначена, що порушило право позивача на отримання відшкодування суми перевищення 90 % вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, яка має погоджуватись з власником майна при зверненні іпотекодержателем стягнення на іпотечне майно у позасудовому порядку шляхом набуття права власності на це майно. Приватний нотаріус, здійснюючи реєстрацію права власності на квартиру за банком, не перевірив, чи належним чином виконано банком обов`язок щодо направлення вимоги та не з`ясував чи вручена така вимога іпотекодавцю. Оскаржуване рішення прийняте без наявності нотаріально посвідченої згоди позивача, без належно направленої позивачу письмової вимоги, без перевірки факту вручення вимоги та спливу 30-денного строку з моменту вручення вимоги, під час дії мораторію та арешту майна боржника.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 24 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна М.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 53835654 від 31 серпня 2020 року щодо реєстрації за АТ «Альфа-Банк» права власності на квартиру АДРЕСА_2 скасовано. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі АТ «Сенс Банк» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог через неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що погашення боргу за рахунок предмету іпотеки здійснено без здійснення будь-яких примусових дій та за згоди власника майна, що підтверджується його підписом на іпотечному договорі, який містить відповідне застереження. У даному випадку положення ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягають застосуванню, оскільки звернення стягнення на квартиру здійснено не в примусовому порядку, а в позасудовому порядку за згоди іпотекодавця. Відповідач посилається на постанови Верховного Суду у справах № 464/8589/15-ц, № 643/17966/14-ц, № 645/5280/16-ц. Відповідач також вказує на те, що на даний час мораторій вже припинив свою дію. Наявність обтяження на майно у вигляді арешту не є підставою для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень за даних обставин.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що підписавши іпотечне застереження (п.п. 4.5.3. Договору іпотеки від 12.06.2008 р.), сторони даної справи визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому, до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Щодо посилання банку на припинення мораторію на даний час звертає увагу суду на те, що, як правильно зауважив відповідач, мораторій втратив чинність 23 вересня 2021 року, але незаконна перереєстрація права власності на спірну кварту відбулася не 18 листопада 2012 року (як помилково зазначає відповідач), а 31 серпня 2020 року. Тобто, незаконна перереєстрація права власності на квартиру відбулась саме під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданої як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Ця обставина підтверджена як матеріалами судової справи, так і самим відповідачем у тексті апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції прийняте при правильному застосуванні норм матеріального права та висновків Верховного Суд подібних правовідносинах.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 12 червня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) був укладений нотаріально посвідчений іпотечний договір № 030.29-50/379-С, за яким:
1.1. Іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання всіх своїх зобов`язань за договором кредиту №030.29-50/379-С від 12 червня 2008 року, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем, надалі за текстом - «Основне зобов`язання», наступне нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_3 , надалі за текстом - «Предмет іпотеки». Право власності іпотекодавця на предмет іпотеки підтверджується договором купівлі-продажу від 27 травня 2002 року;
1.4. Зміст та розмір Основного зобов`язання, строк і порядок його виконання:
1.4.1. повернення кредиту в сумі 119 000 доларів США, з порядком погашення заборгованості за кредитом, визначеним договором, яким обумовлене основне зобов`язання, з кінцевим терміном погашення кредиту до 12 червня 2018 року, а також дострокового погашення у випадках, передбачених договором, яким обумовлене основне зобов`язання;
2.4. Іпотекодержатель має право:
2.4.3. у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки;
2.4.7. у разі виникнення права звернення стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до приписів чинного законодавства України, зокрема, Законів України «Про іпотеку», «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» тощо;
4.1. У разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки;
4.5. Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів:
4.5.3. шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»;
6.2. Усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом, або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача (а.с.18-23).
За змістом інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (кв. АДРЕСА_2 ) від 11 листопада 2021 року:
- державна реєстрація іпотеки відбулась 13 червня 2008 року;
- 12 листопада 2014 року здійснено державну реєстрацію обтяження у вигляді арешту нерухомого майна на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 38360174, виданий 07.06.2013, видавник: ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві. Особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_1 ;
- право власності на квартиру було зареєстроване 25 серпня 2020 року за АТ «Альфа Банк» на підставі іпотечного договору №030.29-50/379-С (серія та номер: 5712, виданий 12 червня 2008 року, видавник ПНКМНО Ковальчук С.П. ) згідно рішення державного реєстратора - ПН КМНО Юдіна М.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 53835654 від 31 серпня 2020 року (а.с.24-25).
Ухвалюючи рішення в частині задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення прийнято під час дії мораторію та з порушенням порядку направлення позивачу вимог про усунення порушень кредитного зобов`язання з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Апеляційний суд по суті погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 зазначеного Закону).
Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка діяла на час
укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 передав в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання всіх своїх зобов`язань за договором кредиту від 12 червня 2008 року, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем, квартиру АДРЕСА_3 .
25 серпня 2020 року право власності на квартиру було зареєстровано за АТ «Альфа Банк» на підставі іпотечного договору № 030.29-50/379-С згідно рішення державного реєстратора приватного реєстратора Юдіна М.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 53835654 від 31 серпня 2020 року.
Згідно із Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (у редакції, чинній на час вчинення реєстраційних дій 31 серпня 2020 року) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м для квартири та 250 кв.м для житлового будинку (підпункт 1 пункту 1 Закону).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а зазначено, що обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому, до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Встановивши, що спірна квартира АДРЕСА_2 використовується позивачем як місце постійного проживання, а також відсутність його згоди на відчуження квартири на користь іпотекодержателя, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на спірну квартиру не може бути звернуто стягнення через дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі, і шляхом реєстрації права власності за АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк».
При цьому, суд першої інстанції надав правильну оцінку тим обставинам, що кредит був наданий позивачу в іноземній валюті і його повернення забезпечувалося квартирою, загальна площа якої становить 70,00 кв.м., тобто, не перевищує 140 кв.м.
Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Державним реєстратором є, зокрема, нотаріус.
Згідно з частиною першої статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
За змістом статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, подається, зокрема, документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.
Відповідно до пункту 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
У наведених правових нормах визначено перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Вказаний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц.
Враховуючи надані суду докази, у державного реєстратора приватного нотаріуса Юдіна М.А. були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на квартиру за АТ «Альфа-Банк».
Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а; від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц.
Посилання у апеляційній скарзі на те, що позивач має у власності будинок АДРЕСА_4 та його право власності на тимчасово окупованій території охороняється згідно з законодавством України, не заслуговують на увагу, оскільки вказаний будинок знаходяться на непідконтрольній Україні території, що визначено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення». З врахуванням того, що будинок, який належать на праві власності позивачу, знаходяться на тимчасово окупованій території України (м. Горлівка, Донецької області), позивач ОСОБА_1 не має ні юридичної, ні фактичної реальної можливості володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, тобто, вчиняти будь-які правомочності власника щодо свого нерухомого майна.
Зазначене свідчить про відсутність у позивача іншого житла.
В апеляційній скарзі АТ «Сенс Банк» також вказує, щона даний час мораторій вже припинив свою дію.
У Законі України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»зазначено, що він втратив чинність на підставі Кодексу № 2597-VIII від 18.10.2018, BBP, 2019, № № 19, ст.74, норми якого відсилають до Закону № 1381-1Х від 13.04.2021 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті». Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» набрав чинності 23 квітня 2021 року та в його Прикінцевих та перехідних положеннях зазначено, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через п`ять місяців з дня набрання чинності цим Законом.
Відповідно до правового висновку щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц, дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин, а саме реєстрації за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого
як забезпечення кредитів в іноземній валюті» був чинним, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про його застосування до спірних правовідносин. Зазначений Закон втратив чинність тільки 23 квітня 2021 року, а спірне рішення про державну реєстрацію права власності за АТ «Альфа-Банк» прийнято державним реєстратором 31 серпня 2020 року.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційних скарг без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 24 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 05 серпня 2024 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.
