Справа №:755/21823/21
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"24" квітня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді - Марфіної Н.В.,
за участі секретаря - Булгакової Є.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна Максима Анатолійовича про скасування рішення державного реєстратора та визнання права власності на нерухоме майно, -
у с т а н о в и в :
28.12.2021 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів про скасування рішення державного реєстратора та визнання права власності на нерухоме майно, у якому просить скасувати рішення державного реєстратора - ПН КМНО Юдіна М.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 53835654 від 31.08.2020 року, щодо квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з одночасним визнанням (поновленням) права власності позивача на зазначену квартиру.
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що 12.06.2008 року між позивачем та АКБ СР «Укрсоцбанк» був укладений одговір кредиту, за яким банк надав позивачу кредит в сумі 119000,00 доларів США строком до 12.06.2018 року зі сплатою 13,5% річних за користування кредитними коштами. На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором кредиту 12.06.2008 року між позивачем та банком був укладений іпотечний договір згідно якого позивач передав в іпотеку банку належну йому квартиру АДРЕСА_1 . 25.08.2020 року ПН КМНО Юдін М.А. здійснив державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за АТ «Альфа Банк» відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31.08.2020 року. Позивач вважає, що рішення державного реєстратора вчинене всупереч вимогам законодавства та підлягає скасуванню, оскільки воно відбулось під час дії законодавчо встановленого мораторію на примусове стягнення майна, під час дії арешту цього майна, без нотаріальної згоди боржника та без надання державному реєстратору повного переліку необхідних документів, зокрема, без оцінки предмету іпотеки, без письмової вимоги банку на адресу іпотекодателя та доказів її отримання, а також за відсутності у банку права на звернення стягнення в позасудовому порядку. Позивач не надавав відповідачу згоди на звернення стягнення в позасудовому порядку шляхом реєстрації права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем. Позивач не отримував письмової вимоги банку про усунення порушення, оскільки банк такої вимоги йому не надсилав. Факт не направлення письмової вимоги і відсутність підтвердження факту отримання вимоги унеможливлює відлік 30-денного строку і не породжує права іпотекодержателя розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки. Оскаржуване рішення прийняте під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а тому є незаконним та підлягає скасуванню. Зазначений закон ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. Позивач вказує, що квартира є єдиним місцем його проживання та його родини, її площа не перевищує площу визначену законом, а кредит отримувався ним в іноземній валюті. Іншого житла, ні позивач, ні члени його родини не мають. Пункт 61 Порядку №1127 передбачає, що під час дії мораторію для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подається заява, що підтверджує згоду іпотекодавця - громадянина України на набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки. Відповідної згоди позивач не надавав. Звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі) є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, а тому такий спосіб стягнення підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». На час дії мораторію не може бути здійснене стягнення шляхом реєстрації права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем без згоди іпотекодавця на його відчуження. Крім того, позивач посилається на те, що станом на час ухвалення оскаржуваного рішення державного реєстратора у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містилась інформація про арешт майна позивача, а саме: вид обтяження - арешт нерухомого майна; підстава - постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на її відчуження; серія та номер 38360174; видана - 07.06.2013 року; видавник - ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві. Також позивач посилається на те, що оцінка предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності не проводилась, адже жодний суб`єкт оціночної діяльності не здійснював ідентифікації об`єкта нерухомості в натурі, з метою проведення оцінки. Отже, вартість предмета іпотеки на момент набуття банком квартири у власність, не була визначена, що порушило право позивача на отримання відшкодування суми перевищення 90% вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, яка має погоджуватись з власником майна при зверненні іпотекодержателем стягнення на іпотечне майно у позасудовому порядку шляхом набуття права власності на це майно. Згідно відповіді Департаменту з питань реєстрації від 24.11.2021 року, реєстраційна справа №2157166480000, а саме заява про державну реєстрацію права власності №41109884 від 25.08.2020 та документи, сформовані ПН КМНО Юдіним М.А. на зберігання до Департаменту не надходили та на обліку не перебувають. Приватний нотаріус здійснюючи реєстрацію права власності на квартиру за банком не перевірив, чи належним чином виконано банком обов`язок щодо направлення вимоги та не з`ясував чи вручена така вимога іпотекодавцю. Оскаржуване рішення прийняте без наявності нотаріально посвідченої згоди позивача, без належно направленої позивачу письмової вимоги, без перевірки факту вручення вимоги та спливу 30-денного строку з моменту вручення вимоги, під час дії мораторію та арешту майна боржника.
Ухвалою суду від 29.12.2021 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 13.01.2022 року відкрите провадження у справі та призначений розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 07.07.2022 року закрите підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
04.05.2022 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача АТ «Альфа Банк» зі змісту якого вбачається, що зазначений відповідач не визнає заявлених позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що банк звернув стягнення на предмет іпотеки керуючись відповідним іпотечним застереженням передбаченим п.п. 4.5., 4.5.3 договору іпотеки та нормами Закону України «Про іпотеку». Підписанням договору іпотеки позивач засвідчив, що він надає іпотекодержателю згоду на прийняття іпотекодержателем одностороннього рішення про перехід права власності на предмет іпотеки до банку. Аналіз положень Закону України «Про іпотеку» вказує на те, що застереження в іпотечному договорі прирівнюється за своїми правовими наслідками до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовстановлюючим документом. Законодавцем визначено як спосіб позасудового врегулювання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст. 37 ЗУ «Про іпотеку», на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору. Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в п.п. 4.5., 4.5.3 іпотечного договору, є одним із визначених законодавством способів звернення стягнення на предмет іпотеки. На адресу іпотекодателя банком двічі з періодичністю не менше ніж один місяць, надсилалися повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням і єдиною причиною неотримання повідомлень є свідома відмова позивача від отримання кореспонденції, що не може бути розцінене як порушення його прав. Посилаючись на положення п. 6.2. іпотечного договору представник відповідача вказує, що датами отримання позивачем відповідних повідомлень є 08.05.2020 та 17.06.2020. Кредитором повністю дотримано всі вимоги чинного законодавства, вжито всіх належних заходів з метою повідомлення іпотекодавця про заборгованість, а також дотримано вимоги щодо спливу 30-денного терміну з моменту отримання повідомлення, адже державна реєстрація права власності здійснена 31.08.2020 року. Також представник вказує, що у матеріалах справи відсутні докази одночасної наявності всіх умов, за яких діє мораторій. Крім того, представник вважає, що у даному випадку положення ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не можуть застосовуватись, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснене не у примусовому порядку, а згідно ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» в позасудовому порядку. При реєстрації права на предмет іпотеки за наведеною нормою закону, жодних примусових дій, як опис, оцінка, виставлення на торги не здійснювалось, виконавче провадження не відкривалося. Додатково представник зазначає, що закон про мораторій втратив чинність 23.09.2021 року, а право власності за іпотекодержателем зареєстроване 18.11.2021 року. Стосовно здійснення звернення стягнення на предмет іпотеки під час діючого обтяження про арешт майна боржника представник банку посилається на положення п. 7 ч. 4 ст. 24 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими дозволено реєстрацію права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою та зазначає, що у даному випадку наявність обтяження не є підставою для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень. Позивач не довів належними та допустимими доказами порушення прав дитини під час укладення іпотечного договору і у даному випадку отримання іпотекодержателем дозволу органу опіки та піклування на звернення стягнення на предмет іпотеки не потребується. Суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Незалежна експортна компанія» 11.08.2020 року для задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку було проведено оцінку спірного нерухомого майна, тому твердження позивача про відсутність оцінки предмету іпотеки не відповідає дійсності. При розгляді питання правомірності реєстраційної дії визначальним є саме факт проведення оцінки, дійсної на дату звернення стягнення на предмет іпотеки, а не визначена вартість. ЗУ «Про іпотеку» не містить вимоги про ознайомлення, погодження іпотекодателя з результатами оцінки, а відповідальність за недостовірність чи необ`єктивність оцінки несе відповідний суб`єкт оціночної діяльності. Жодним НПА не передбачено надання реєстратору звіту про проведення оцінки, а тим більше можливість відмови у проведенні реєстраційної дії у випадку незгоди будь-якої особи з результатами оцінки. Оцінка СОД відсутня в переліку документів, які надаються державному реєстратору згідно Порядку №1127. Оцінка має бути проведена, але не має надаватись реєстратору. Позивач не надав доказів, що вартість майна визначена СОД за дорученням іпотекодержателя, не відповідає дійсності.
01.06.2022 року до суду надійшла відповідь на відзив банку, за підписом представника позивача, зі змісту якої вбачається, що сторона позивача підтримує раніше заявлені позовні вимоги та додатково зазначає, що відповідач наголошуючи на тому, що іпотечне застереження може бути підставою для державної реєстрації права власності, уникає аналізу спірних правовідносин в контексті встановленого мораторію за яким відчуження майна іпотекодержателя без згоди останнього не допускається. Позивач заперечує факт надходження на його ім`я повідомлень банку, а подані останнім докази вважає неналежними та недостовірними. Одна вимога та докази її направлення містять по-батькові « ОСОБА_3 », тоді як іпотекодавець « ОСОБА_1 ». Вимога банку підписана невстановленою особою, без зазначення ПІБ. Опис вкладення не містить номеру поштового відділення та в ньому відсутнє посилання на повідомлення від 30.04.2020 року. Друга вимога не містить дати написання/підписання/направлення і номеру вихідної кореспонденції. Опис вкладення не містить номеру поштового відділення та в ньому відсутнє посилання саме на другу вимогу. Посилаючись на умови п. 6.2. іпотечного договору представник позивача зазначає, що штемпелі відділення поштового зв`язку одержувача датовані 03.07.2020 року та 25.09.2020 року, при цьому оспорюване рішення державного реєстратора датоване 31.08.2020 року, тому на дату вказаного рішення банк фізично не міг надати державному реєстратору дві копії рекомендованих поштових відправлень. Площа квартири не перевищує 140 кв.м., використовується позивачем та членами його родини як місце постійного проживання та є предметом іпотеки у забезпечення вимог за кредитним договором, укладеним в іноземній валюті, а тому на таку квартиру не може бути звернене стягнення під час дії встановленого мораторію. Припинення дії мораторію не впливає на вирішення спору, оскільки спірне рішення державного реєстратора було прийняте під час дії мораторію - 31.08.2020 року, а не 18.11.2021 року, як про це помилково зазначає представник банку. Позивач не обґрунтовував свого позову порушенням прав дитини, а лише зазначив, що квартира є єдиним місцем його проживання та родини позивача, в тому числі неповнолітньої дитини. На думку представника, оскільки банк на час проведення оцінки предмета іпотеки не був власником квартири чи уповноваженою особою, то він не мав законних прав для замовлення оцінки майна. Підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом доступу до нього, однак суб`єкт оціночної діяльності не здійснював повного огляду нерухомого майна, зокрема його внутрішнього огляду, що могло вплинути на визначення вартості оцінюваного майна. Належним та допустимим доказом має бути саме звіт про оцінку майна, а не висновок про вартість майна. Для проведення перереєстрації права власності на предмет іпотеки банк використав незаконний висновок про вартість спірної квартири. На переконання позивача, реєстраційна дія не може бути законною, якщо підґрунтя вчинення такої дії містить очевидні ознаки незаконності.
29.09.2022 року до суду надійшли додаткові пояснення від представника банку, у яких представник зазначає, що у даній справі позивачем обрано не вірний спосіб захисту. Представник посилається на правові висновки викладені у постанові ВП ВС від 13.07.2022 року у справі №199/8324/19, зокрема наступного змісту: «Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)). Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)».
04.11.2022 року представник позивача подала до суду письмові заперечення на додаткові пояснення представника банку, у яких зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту є ефективним для поновлення його порушених прав. Обраний спосіб захисту відповідає змісту порушеного права позивача. Крім того, справа №199/8324/19 стосувалась питання правомірності чи неправомірності проведення державної реєстрації права власності за іпотекодержателем за наявності в реєстрі запису про обтяження у вигляді арешту на нерухомість. Разом з тим, в основу позову ОСОБА_1 покладені інші обставини, а наявність арешту є лише однією з численних порушень при здійсненні державної реєстрації на об`єкт іпотеки. Представник вважає, що подібність у цій справі та справі №199/8324/19 відсутня.
Ухвалою суду від 29.11.2022 року зупинене провадження у справі.
Ухвалою суду від 22.01.2024 року відновлене провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
На час постановлення ухвали про зупинення провадження розгляд справи перебував на стадії виступу учасників справи із заключним словом в судових дебатах.
Представник позивача в судовому засіданні підтримала вимоги позовної заяви з підстав викладених у ній та інших заявах сторони позивача по суті справи, просить позов задовольнити і додатково пояснила суду, що оскаржуване рішення прийняте під час дії мораторію, під час діючого обтяження майна, без згоди іпотекодавця, без наявності повного комплекту документів для проведення реєстрації та без належної оцінки предмету іпотеки.
Представник відповідача АТ «Сенс Банк» в судове засідання для виступу із заключним словом не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив. Разом з тим, у судових засіданнях, в яких представник банку був присутнім та надавав свої пояснення, останній позовних вимог не визнав та просив відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та додаткових письмових пояснень.
Відповідач ПН КМНО Юдін М.А. в судове засідання не з`явився жодного разу, вся судова кореспонденція, яка направлялась на ім`я зазначеного відповідача повернулась до суду без вручення адресату з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Суд, вислухавши пояснення представника позивача та представника відповідача (банку), дослідивши матеріали справи, оцінивши всі наявні у справі докази кожен окремо та в їх взаємозв`язку і сукупності, повно, об`єктивно та всебічно встановивши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 12.06.2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) був укладений нотаріально посвідчений іпотечний договір №030.29-50/379-С за яким:
1.1. Іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання всіх своїх зобов`язань за договором кредиту №030.29-50/379-С від 12.06.2008 року, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем, надалі за текстом - «Основне зобов`язання», наступне нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , надалі за текстом - «Предмет іпотеки». Право власності іпотекодавця на предмет іпотеки підтверджується договором купівлі-продажу від 27.05.2002 року;
1.4. Зміст та розмір Основного зобов`язання, строк і порядок його виконання:
1.4.1. повернення кредиту в сумі 119000,00 доларів США, з порядком погашення заборгованості за кредитом, визначеним договором, яким обумовлене основне зобов`язання, з кінцевим терміном погашення кредиту до 12.06.2018 року, а також дострокового погашення у випадках, передбачених договором, яким обумовлене основне зобов`язання;
2.4. Іпотекодержатель має право:
2.4.3. у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки;
2.4.7. у разі виникнення права звернення стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до приписів чинного законодавства України, зокрема, Законів України «Про іпотеку», «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» тощо;
4.1. У разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки;
4.5. Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів:
4.5.3. шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»;
6.2. Усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом, або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача (а.с. 18-23).
За змістом інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (кв. АДРЕСА_1 ) від 11.11.2021 року:
- державна реєстрація іпотеки відбулась 13.06.2008 року;
- 12.11.2014 року здійснено державну реєстрацію обтяження у вигляді арешту нерухомого майна на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 38360174, виданий 07.06.2013, видавник: ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві. Особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_1 ;
- право власності на квартиру було зареєстроване 25.08.2020 року за АТ «Альфа Банк» на підставі іпотечного договору №030.29-50/379-С (серія та номер: 5712, виданий 12.06.2008 року, видавник ПНКМНО Ковальчук С.П. ) згідно рішення державного реєстратора - ПН КМНО Юдіна М.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 53835654 від 31.08.2020 року (а.с. 24-25).
Вирішуючи спір суд перш за все зазначає, що державний реєстратор ПН КМНО Юдін М.А. не є належним відповідачем у спорі щодо скасування його рішення про здійснення реєстраційної дії.
Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС) від 5 липня 2023 року по справі №910/15792/20.
У вказаній постанові зазначено, що державний реєстратор не є належним відповідачем у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій, вчинених щодо третьої особи, а ним є особа, щодо якої були здійснені ці дії (записи).
ВП ВС звернула увагу, що визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача.
Натомість встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція ВП ВС у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Також ВП ВС наголосила, що належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.
ВП ВС вказала, коли державний реєстратор може бути відповідачем: у випадку звернення особи з позовом до державного реєстратора про притягнення до відповідальності чи відшкодування шкоди, заподіяної ним внаслідок неналежного виконання покладених на нього обов`язків, що не пов`язано з діями інших суб`єктів цивільних правовідносин, така особа може бути відповідачем в суді.
У постанові від 19 грудня 2022 року у справі № 359/3951/17 Верховний Суд надав правову оцінку належності відповідача у спорі про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Верховний Суд, зокрема, зауважив, що державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором не з власної ініціативи, а на підставі відповідної заяви, поданої зацікавленою особою. Відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Отже, оскільки ПН КМНО Юдін М.А. не є належним відповідачем за заявленими позивачем вимогами, суд відмовляє у задоволення позову до вказаного державного реєстратора і вважає, що належним відповідачем у справі є саме банківська установа на користь якої було здійснено реєстраційні дії щодо нерухомого майна - АТ «Сенс Банк».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
За змістом ст. 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
Статтею 35 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, зокрема, передачу іпотекодержателю права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону
Згідно ст. 37 Закону України «Про іпотеку, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання . Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно . Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі . Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді . Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Суд вважає безпідставними посилання сторони позивача, як на підставу незаконності прийнятого державним реєстратором рішення, наявність станом на час прийняття оспорюваного рішення чинного обтяження майна позивача у вигляді арешту нерухомого майна, з огляду на наступне.
За змістом п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і надалі в редакції станом на час прийняття оспорюваного рішення державного реєстратора), однією з підстав для відмови в державній реєстрації прав є наявність зареєстрованих обтяжень речових прав на нерухоме майно.
Разом з цим, пунктом 7 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено , що відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому ст.ст. 33-38 Закону України «Про іпотеку». Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
Поряд із цим, суд дійшов висновку, що оспорюване рішення державного реєстратора прийняте в порушення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що є самостійною та достатньою підставою для скасування рішення державного реєстратора і відповідно задоволення позову у частині таких позовних вимог.
При цьому, суд наголошує, що не дивлячись на посилання сторони відповідача (банку), скасування рішення державного реєстратора у даному випадку є належним та ефективним способом захисту прав позивача, який внаслідок прийняття державним реєстратором незаконного рішення про проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, був незаконно позбавлений права власності на належну йому квартиру.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
У даному випадку, право власності на спірну квартиру було зареєстроване за банком і подальше відчуження нерухомого майна не відбулось, відтак скасування рішення державного реєстратора призведе до відновлення порушених прав позивача та в повній мірі вирішить спір про право наявний між сторонами.
У постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки щодо правомірного та ефективного способу захисту при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо таке майно надалі не було відчужено третій особі. Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що державна реєстрація права власності передбачена законом як елемент позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. Водночас позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.
У згаданій постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що вибраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом, речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, які визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі до застосування способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту. Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права власності позивача потрібно відновити становище, яке існувало до порушення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що оскільки порушення права власності позивача відбулося у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Мегабанк», пред`явлені ним вимоги позову про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення. Враховуючи обставини конкретної справи та за умови, що правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено третім особам, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неефективний (неправомірний) спосіб захисту. Задоволення такого позову приводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою.
Тож вибраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування рішення державного реєстратора (відповідно до наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду) є правомірним та ефективним за встановлених фактичних обставин справи.
Разом з цим, не підлягає задоволенню вимога позивача про визнання (поновлення) права власності на квартиру, ураховуючи наступне.
Відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»:
3. Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.
Таким чином, порядок дій державного реєстратора у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення врегульований чинними нині абзацами другим і третім частини третьої статті 26 Закону.
Отже, державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача (банку) на відповідне нерухоме майно провести державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зазначено, що «з урахуванням конкретних обставин справи та положень абзаців другого та третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IVзадоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами). На підставі викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 545/1883/20, про те, що задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності призведе до відновлення порушених прав позивача і не потребує для застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності».
До схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22).
В силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону, відомості про право власності відповідача з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вилучаються. Задоволення позову є підставою для вчинення державним реєстратором нової реєстраційної дії - внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення.
Обов`язок суду скасовувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав (обтяжень) слід розуміти як обов`язок суду вирішити наявний спір про право.
Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи та положень абзаців другого та третього частини третьої статті 26 Закону задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності призводить до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами).
У даному випадку, перехід права власності від іпотекодавця до іпотекодержателя здійснений саме на підставі рішення про державну реєстрацію права власності на підставі іпотечного застереження, що міститься в іпотечному договорі, і саме цю реєстрацію оспорює позивач.
Відповідно до положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (в редакції чинній станом на час прийняття оспорюваного рішення державного реєстратора), протягом дії цього Закону : 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що : таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно ; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку . Протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Наведений закон втратив чинність 21.04.2021 року, а оспорюване рішення державного реєстратора прийняте 31.08.2020 року, отже станом на час здійснення реєстрації права власності на предмет іпотеки за банком Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» був чинним, відтак державний реєстратор мав зважати на положення вказаного закону, так само як і іпотекодержатель звертаючись до державного реєстратора з метою позасудового врегулювання на підставі іпотечного застереження.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення вимог кредитора. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, запроваджений законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у разі невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє у примусовому порядку стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2022 року у справі № 638/17318/17 (провадження № 61-2093св22), зазначено, що «пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) викладено правовий висновок про те, що обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору.
З огляду на викладене, предмет іпотеки, а саме нерухоме житлове майно, яке використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, не може бути примусово стягнуто на підставі положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання позичальником/майновим поручителем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.
Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а.
Висновки про те, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» підлягає застосуванню навіть у разі звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку містяться і в постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 201/7014/18 (провадження № 61-7373св20), від 30 вересня 2021 року у справі № 127/15802/15-ц (провадження № 61-16395св20)».
У даній справі, квартира є предметом іпотеки як забезпечення за споживчим кредитом в іноземній валюті. Кватири має загальну площу 70,00 кв.м. та використовується позивачем як місце постійного проживання.
Згідно наявних в матеріалах справи письмових доказів, позивач та ще троє осіб, зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 . Позивач зареєстрований з 26.09.2002 року, ОСОБА_6 з 26.06.2008 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - з 23.02.2010 року та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - з 26.06.2008 року (а.с. 35-38).
За змістом інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо позивача від 16.11.2021 року, окрім квартири АДРЕСА_1 право власності на яку було перереєстроване за банком, позивач має у власності будинок АДРЕСА_4 (а.с. 39-41).
Разом з цим, у даній конкретній ситуації суд дійшов висновку, що положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» розповсюджуються на предмет іпотеки за іпотечним договором №030.29-50/379-С, ураховуючи принципи справедливості та розумності, як загальних засад цивільного законодавства, передбачених п. 6 ст. 3 ЦК України.
До такого висновку суд дійшов з огляду на те, що конструкція Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» вказує на те, що у разі наявності у позичальника-іпотекодавця у власності іншого нерухомого майна для проживання, вимоги наведеного закону не застосовуються до предмета іпотеки.
Однак, м. Горлівка, Донецької області є тимчасово окупованої територією України з 2014 року, а позивач проживає у м. Києві і за таких умов не є розумним та справедливим приймати до уваги наявність у позивача на праві власності іншого нерухомого житлового майна, адже позивач не має фактичної можливості проживати у належному йому на території м. Горлівка, Донецької області будинку, тому у даному випадку застосування принципу справедливості, як загальнолюдського виміру права, є правильним, законним та виправданим.
Заперечуючи проти позову в частині неповідомлення позивача про необхідність усунення порушень, представник банку надав суду копії двох повідомлень про звернення стягнення на предмет іпотеки здійснених у 2020 році, описи вкладення до них, копії рекомендованих повідомлень, конвертів (з довідками про причини повернення), реєстрів, списків згрупованих відправлень та фіскального чеку (а.с. 90-100).
Відповідно до положень Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ №1127 від 25.12.2015 року (в редакції станом на час прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора ):
6. Державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса ;
7. Для державної реєстрації прав заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", іншими законами України та цим Порядком ;
40. Державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", іншими законами України та цим Порядком;
61. Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються :
1) засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця ;
2) засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з відміткою про вручення адресату, або
засвідчена іпотекодержателем копія рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з позначкою про відмову адресата від одержання такого відправлення, або
засвідчені іпотекодержателем копії рекомендованих поштових відправлень або поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв`язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення ;
3) довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб`єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації;
У разі подання документа, зазначеного в абзаці першому або четвертому підпункту 2 цього пункту, державна реєстрація проводиться після спливу тридцятиденного строку з моменту отримання адресатом вимоги, зазначеної у підпункті 1 цього пункту, якщо у такій вимозі не зазначений більш тривалий строк.
Протягом дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яким є нерухоме житлове майно загальною площею в межах, визначених зазначеним Законом, що виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, також подається заява, що підтверджує згоду іпотекодавця - громадянина України на набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, справжність підпису на якій засвідчується відповідно до Закону України "Про нотаріат", крім випадків встановлення державним реєстратором наявності зареєстрованого права власності іпотекодавця на інше нерухоме житлове майно (його частину) у Державному реєстрі прав чи в його невід`ємній архівній складовій частині або надання державному реєстратору документів, якими підтверджується, що відповідне нерухоме житлове майно не є місцем постійного проживання іпотекодавця .
Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, обтяжень речових прав на передане в іпотеку майно, у тому числі внесення після державної реєстрації іпотеки іпотекодавця до Єдиного реєстру боржників, не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
Із матеріалів справи вбачається, що перша вимога банку про усунення порушень кредитного договору із попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки була направлена на адресу позивача 08.05.2020 року та повернулась без вручення адресату з відміткою поштового відділення одержувача від 25.05.2020 року «за закінченням встановленого строку зберігання».
Друга вимога банку про усунення порушень кредитного договору із попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки була направлена на адресу позивача 17.06.2020 року та повернулась без вручення адресату з відміткою поштового відділення одержувача від 03.07.2020 року «за закінченням встановленого строку зберігання».
Стосовно першої вимоги банку вбачається, що саме повідомлення, опис вкладення та зворотне повідомлення про вручення судової кореспонденції оформлені на отримувача ОСОБА_1 , у той час як позивач має по-батькові « ОСОБА_1 ».
Отже, одну зі своїх вимог банк оформив та відправив на адресу позивача невірно вказавши його по-батькові, що безумовно перешкоджає отриманню такої кореспонденції позивачем, поскільки у такому випадку не можна ідентифікувати особу отримувача як особу позивача, а тому суд дійшов висновку, що банком не було належним чином дотримано вимог Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ №1127 від 25.12.2015 року, в частині надання державному реєстратору не менш ніж двох вимог, які повернулись відправнику у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення.
За змістом наданої представником банку копії висновку про вартість майна від 11.08.2020 року, вартість квартири АДРЕСА_1 становить 1306667,00 грн. (а.с. 101).
Під час розгляду справи сторона позивача не довела, що вартість іпотечного майна визначена зазначеним висновком є заниженою та не відповідає дійсності, тому посилання на неправомірність відповідного висновку суд до уваги не приймає.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з урахуванням визначення стороною позивача неналежного відповідача - ПН КМНО Юдіна М.А., невірного способу захисту в частині визнання (поновлення) права власності позивача на квартиру та частково безпідставних посилань сторони позивача на обставини, які не впливають на законність рішення державного реєстратора, водночас ураховуючи прийняття оскаржуваного рішення під час дії мораторію та порушення порядку направлення позивачу вимог про усунення порушень кредитного зобов`язання з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки, позов підлягає до часткового задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України, Законами України «Про іпотеку», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою КМУ №1127 від 25.12.2015 року, суд, -
у х в а л и в:
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна Максима Анатолійовича про скасування рішення державного реєстратора та визнання права власності на нерухоме майно - задовольнити частково.
Рішення держаного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна Максима Анатолійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 53835654 від 31.08.2020 року щодо реєстрації за Акціонерним товариством «Альфа-Банк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 - скасувати.
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складений 29.04.2024 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач - Акціонерне товариство «Сенс Банк» (м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 23494714);
Відповідач - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін Максим Анатолійович (м. Київ, вул. Бастіонна, 13, прим. 78).
Суддя -
