Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 05 лютого 2020 року
у справі № 463/579/18
Цивільна юрисдикція
Щодо критерію юридичної заінтересованості в оспорюванні заповіту
Аналогічна правова позиція висловлена
Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові
від 25 лютого 2019 року у справі № 392/613/16-ц
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Четверта львівська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3, про визнання заповіту недійсним.
Суди встановили, що помер ОСОБА_4. За життя ОСОБА_4 склав заповіт від 07 вересня 2009 року, зі змісту якого відомо, що належний йому на праві власності будинок він заповів ОСОБА_2. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14 червня 2012 року ОСОБА_2 передано у власність спадкове майно, а саме: 5/6 частин житлового будинку зі всіма господарськими будівлями та спорудами.
У лютому 2018 року ОСОБА_1 (син ОСОБА_4) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 від 07 вересня 2009 року, вважаючи, що заповіт посвідчений з порушенням вимог щодо його форми та не відповідав внутрішній волі заповідача. Крім того, посилаючись на те, що про існування вказаного заповіту позивачу стало відомо лише після ознайомлення 10 січня 2018 року його представника з матеріалами іншої цивільної справи, ОСОБА_1 просив поновити строк позовної давності для звернення з цим позовом до суду.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 29 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 16 травня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Обґрунтовуючи наявність у позивача права на звернення до суду з цим позовом, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спадкові права позивача порушено, оскільки він є рідним сином заповідача, а тому відповідно до правил статті 1261 ЦК України є спадкоємцем першої черги за законом.
КЦС ВС скасував оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.
ОЦІНКА СУДУ
У справі, що переглядається, встановлено, що позивач ОСОБА_1 на час відкриття спадщини постійно не проживав із спадкодавцем та впродовж шестимісячного строку з часу відкриття спадщини не подавав нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України), що ним не заперечується.
Таким чином, ОСОБА_1, будучи обізнаним про смерть батька протягом 2010–2019 років, у передбаченому законом порядку не вчинив дій щодо прийняття спадщини та з часу її відкриття не заявив про свої спадкові права.
Питання про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 позивач також не порушував (стаття 1272 ЦК України).
Враховуючи, що ОСОБА_1 не є особою, яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що оспорюваний заповіт на його спадкові права не впливає та їх не порушує. У позивача відсутня юридична заінтересованість у встановленні заповіту недійсним, оскільки право, за захистом якого позивач звернувся до суду (право на спадкування), йому не належить внаслідок спливу строку на його реалізацію.
ВИСНОВКИ: позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання заповіту недійсним, повинен довести конкретні факти порушення його прав та інтересів вказаним правочином. Критерієм заінтересованості позивача в оспорюванні заповіті є: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені правочином; 2) у результаті визнання заповіту недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: підстави недійсності правочинів, недійсність односторонніх правочинів, підстави для оспорювання заповіту, доведення порушення прав позивача, способи захисту спадкових прав, право на звернення до суду
