Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 10 червня 2020 року
у справі № 640/3693/15-к
Кримінальна юрисдикція
Щодо суб'єкта права на апеляційне оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою
ФАБУЛА СПРАВИ
Ухвалою суду першої інстанції продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_2 до 60 днів та визначено суму застави у розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Апеляційний суд ухвалою відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою потерпілої ОСОБА_1 на ухвалу суду першої інстанції про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що, на думку суду апеляційної інстанції, потерпіла не є суб'єктом оскарження рішень суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 393 КПК потерпілий або його представник чи законний представник мають право подати апеляційну скаргу в частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції. Однак, за своєю правовою природою вимоги полягають в адресованих суду і сформульованих у категоричній формі пропозиціях учасників процесу вчинити певні дії, які окреслюють межі процесуальних повноважень суду. У передбачених законом випадках зі сторони потерпілого такі пропозиції можуть стосуватися обсягу обвинувачення, розміру цивільного позову, дослідження певних доказів.
Натомість позиція потерпілого щодо застосування судом запобіжного заходу за своєю правовою сутністю є не процесуальною вимогою, а думкою потерпілого, яка може бути врахована в сукупності з іншими обставинами, однак не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених кримінальним процесуальним законом щодо обрання альтернативи таких заходів. Така позиція не обмежує потерпілого у можливості подальшого оскарження до суду вищого рівня законності й обґрунтованості питань, пов`язаних з виконанням вироку, які безпосередньо стосуються його прав, обов`язків чи законних інтересів.
Зазначенні положення кореспондують із позицією Конституційного Суду України (Рішення №4 - р/2019 від 13 червня 2019 року), згідно з якою положення частини 2 статті 392 КПК визнано таким, що не відповідає Конституції України.
Конституційний Суд України зауважив, що неможливість своєчасного апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою унеможливлює ефективну та оперативну (дієву) перевірку правомірності обмеження конституційного права особи на свободу на стадії судового розгляду. Неможливість оскарження особою чи її захисником в апеляційному порядку ухвали суду про продовження строку тримання під вартою створює умови, за яких помилкове рішення суду першої інстанції, чинне протягом тривалого часу, може призвести до тяжких невідворотних наслідків для зазначеної особи у вигляді безпідставного обмеження її конституційного права на свободу.
Зі змісту вищезазначеного рішення випливає, що неконституційним було визнано положення щодо неможливості оскарження в апеляційному порядку ухвали суду про продовження строку тримання під вартою саме особою, щодо якої обраний даний запобіжний захід, чи її захисником.
ВИСНОВКИ: інші учасники кримінального провадження, крім обвинуваченого та його захисника, не наділені правом оскарження ухвал суду про продовження строку тримання під вартою.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: право на перегляд судових рішень, предмет апеляційного оскарження, процесуальний статус потерпілого, оскарження рішень про застосування заходів забезпечення кримінального провадження
