Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 07 лютого 2018 року
у справі № 910/18319/16
Господарська юрисдикція
Щодо правовідносини з відшкодування шкоди в порядку регресу
Фабула справи: ПрАТ "СК "Уніка" звернулось до господарського суду з позовом до ТДВ "СК "Альфа-Гарант" про стягнення 51 757,74 грн., з яких: 49 500,00 грн - розмір виплаченого страхового відшкодування, 1 476,59 грн - інфляційні втрати, 781,15 - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок виплати ПрАТ "СК "Уніка" страхового відшкодування страхувальнику на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту, у зв'язку з настанням страхового випадку (пошкодженням в ДТП автомобіля) у позивача виникло право вимоги до ТДВ "СК "Альфа-Гарант" як до страховика особи, відповідальної за збиток, відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів.
Рішенням господарського суду позов задоволено повністю. Постановою апеляційного господарського суду рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Мотивація касаційної скарги: ТДВ "СК "Альфа-Гарант" посилається на те, що: суди попередніх інстанцій безпідставно в якості належних та допустимих доказів вини ОСОБА_6 у скоєнні ДТП взяли до уваги розширену довідку про обставини ДТП та протокол про адміністративне правопорушення, оскільки зазначена довідка не відноситься за змістом КУпАП до доказів у справах про адміністративні правопорушення, а відповідний протокол складений з порушенням встановленого порядку; постанова суду у справі не може бути належним доказом вини ОСОБА_6, оскільки не містить відповідних висновків; відсутність вини ОСОБА_6 у скоєнні ДТП підтверджується його письмовими поясненнями та висновком автотехнічного дослідження обставин ДТП; відсутні підстави для виплати страхового відшкодування, оскільки вина ОСОБА_6 не підтверджена належними доказами.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ст. 27 ЗУ "Про страхування" та ст. 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Ч. 1 ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
З урахуванням наведених вимог закону і встановлених обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що у зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право вимоги до відповідача як до страховика винної у ДТП особи.
У п. 22.1 ст. 22 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Абз. 2 п.12.1 ст. 12 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.
Чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди, однак, цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) зворотної вимоги до відповідача.
Зокрема , приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.
Ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Висновки: правовідносини, в яких страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, а правовідносини з відшкодування шкоди в порядку регресу, які склалися між сторонами у справі, також є грошовим зобов'язанням, то суди попередніх інстанцій, встановивши, що відповідач отримав вимогу позивача, однак не виплатив суму страхового відшкодування у визначений ст. 530 ЦК України строк, дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на суму відшкодування шкоди в порядку регресу.
Ключові слова: ДТП, інфляційні втрати, 3 % річних, відшкодування шкоди, страховий випадок
