Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 07 грудня 2022 року
у справі № 908/1525/16
Господарська юрисдикція
Щодо належного способу захисту прав кредитора у випадку включення боржника - державного підприємства - до переліку об'єктів, що підлягають приватизації
ФАБУЛА СПРАВИ
ТОВ «Кремнійполімер» подало до господарського суду скаргу на дії начальника відділу державної виконавчої служби міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - орган ДВС) у справі за позовом ТОВ «Кремнійполімер» до державного підприємства «Кремнійполімер» (далі - ДП «Кремнійполімер») про стягнення боргу.
Скарга мотивована тим, що судове рішення про стягнення з відповідача 8 520 016,36 грн боргу перебуває на виконанні органу ДВС більш як чотири роки. Тривале невиконання рішення суду пов`язане із включенням боржника до переліку підприємств, що підлягають приватизації, однак реальних дій з приватизації цього підприємства упродовж трьох років держава не вчиняє. Закон України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) передбачає зупинення вчинення виконавчих дій у разі включення державних підприємств до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації (пункт 12 частини першої статті 34), але не визначає строку для такого зупинення. Відмова органу ДВС у вжитті заходів із виконання рішення суду в порядку, визначеному статтею 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI), у зв`язку із включенням боржника до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, суперечить висновкам Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) про те, що законодавчі обмеження щодо виконання судових рішень про стягнення коштів з державного підприємства мають забезпечувати баланс між державними інтересами, заради яких такі обмеження впроваджено, та інтересами особи і її правом на належне виконання рішення суду. Зважаючи на строк, упродовж якого відповідач не виконує судове рішення (4,5 року), не можна вважати обґрунтованими та справедливими запроваджені законом обмеження щодо виконання рішення суду на користь позивача.
Господарський суд постановив ухвалу, якою у задоволенні скарги позивача відмовив.
Апеляційний господарський суд прийняв постанову, якою ухвалу господарського суду залишив без змін.
ОЦІНКА СУДУ
У Законі України «Про приватизацію державного і комунального майна» (далі - Закон № 2269-VIII). немає приписів, які б забороняли чи обмежували можливість неодноразового (з року в рік) внесення державного підприємства до переліку об'єктів малої / великої приватизації державної власності. Тому уповноважений на те державний орган формально міг учиняти такі дії.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що приписи як пункту 12 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII, так і пункту 4-3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-ХІІ) у редакції, чинній на час закриття провадження у справі про банкрутство відповідача, є доступними, чіткими, однозначними, а дії держави з виконання цих приписів - передбачуваними і для позивача, і для відповідача. Проте позивач вважає, що стан юридичної невизначеності для нього породжений низкою інших обставин: невизначеністю строку зупинення вчинення виконавчих дій державним виконавцем з підстави, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII; невизначеністю загального строку проведення приватизації за наявності можливості неодноразово включати державне підприємство до переліку об'єктів, що підлягають приватизації; невизначеністю строку та умов зняття мораторію, встановленого Законом України від 29 листопада 2001 року № 2864-III «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна».
Ураховуючи стратегічне значення ДП «Кремнійполімер» для економіки та безпеки України, Велика Палата Верховного Суду вважає, що встановлені законодавцем обмеження як на вчинення дій у виконавчому провадженні щодо цього боржника (пункт 12 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII), так і стосовно припинення (закриття) провадження у справі про його банкрутство (пункт 4-3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній на час закриття провадження у справі про банкрутство) є такими, що спрямовані на здійснення державою контролю за користуванням відповідним майном (ДП «Кремнійполімер») відповідно до загальних інтересів, зокрема інтересів у запобіганні відчуженню майна, що складає майновий комплекс ДП «Кремнійполімер», через неприватизаційні процедури (виконавче провадження, провадження у справі про банкрутство) й отриманні найбільшої ціни під час його приватизації зі збереженням виробництва у стратегічній галузі економіки. Тому встановлені з цією метою зазначені обмеження є легітимними, тобто відповідають абзацу другому статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
З огляду на мету прийняття Закону № 4901-VI, визначену пояснювальною запискою, щодо забезпечення державних гарантій для підприємств, які не підлягають приватизації, та обмеження такої гарантії щодо юридичних осіб, примусова реалізація майна яких допускається у статті 2 цього Закону, Велика Палата Верховного Суду вважає, що обсяг державної гарантії щодо виконання судових рішень за Законом № 4901-VI не може виходити за межі тих державних підприємств (юридичних осіб), майно яких не підлягає приватизації. Державне підприємство є юридичною особою та повинно нести відповідальність за своїми зобов'язаннями належним йому майном відповідно до загальних положень статті 96 ЦК України. За відсутності законодавчих обмежень щодо відчуження майна державного підприємства держава як його засновник не може відповідати за боргами створеної нею юридичної особи. Протилежний підхід створював би привілеї для діяльності такого суб`єкта господарювання всупереч загальним положенням цивільного та господарського законодавства. Крім того, можливість задовольнити свої вимоги за рахунок держави створює для кредитора державного підприємства переваги у черговості задоволення вимог, яка визначена імперативно законами для процедур зведеного виконавчого провадження чи провадження у справі про банкрутство. Оскільки метою законодавця при прийнятті Закону № 4901-VI не могло бути створення переваг для окремих суб'єктів господарювання, то немає підстав і для того, аби такі переваги для кредитора державного підприємства, яке підлягає приватизації, створював суд.
Удосконалюючи механізми приватизації державного майна, законодавець 18 січня 2018 року прийняв нову редакцію Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», якою значно розширив можливості продажу цілісних майнових комплексів державних підприємств у випадку включення їх ФДМ України до переліку об'єктів на приватизацію.
ВИСНОВКИ: у випадку включення підприємства до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, на таку юридичну особу (державне підприємство) не поширюються гарантії виконання державою судового рішення згідно з частиною другою статті 4 Закону № 4901-VI. Кредитор вправі задовольнити свої вимоги за рахунок активів боржника у виконавчому провадженні з урахуванням особливостей приватизації такого підприємства.
Необґрунтовані затримки з виконання чинного судового рішення про стягнення коштів з державного підприємства, яке тривалий час перебуває у процедурі приватизації, внаслідок чого зупинено виконавче провадження, зважаючи на конкретні обставини, можуть бути у певних випадках підставою для задоволення судом скарги на дії виконавця та зобов'язання його поновити виконавче провадження. Крім того, виконуючи зобов`язання за Конвенцією, Україна має запровадити позасудовий юридичний механізм для виплати компенсацій за затримки з виконанням державою чинних судових рішень, ухвалених на користь кредиторів. Такий механізм має стосуватися і тих випадків, коли державне підприємство тривалий час перебуває у процедурі приватизації. Відсутність цього компенсаторного механізму не означає, що держава має відповідати у повному обсязі перед кредиторами за боргами будь-яких державних підприємств.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: порядок виконання судових рішень, права кредитора, захист права власності, банкрутство державних підприємств, оскарження дій виконавця, судовий контроль за виконанням судових рішень, право мирного володіння майном
