Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 09 квітня 2026 року
у справі № 922/511/24
Господарська юрисдикція
Щодо належного способу захисту прав орендодавця у разі нікчемності договору оренди земельної ділянки та неможливості застосування негаторного позову між сторонами договірних правовідносин
Фабула справи: прокурор в інтересах держави в особі міської ради звернувся з позовною заявою до фізичної особи ОСОБА_1 та Сільськогосподарського фермерського господарства "Вертіївка", в якій просив суд усунути перешкоди власнику - територіальній громаді в особі Міськради у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою, шляхом:
- зобов`язання ОСОБА_1 та СФГ "Вертіївка" повернути територіальній громаді в особі Міськради земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення;
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди ОСОБА_1 та права суборенди СФГ "Вертіївка" на спірну земельну ділянку.
Господарський суд рішенням, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовив.
Мотивація касаційної скарги: прокурор вважає, що виключна правова проблема полягає у різному підході судів щодо належного способу захисту порушеного права власності держави / територіальної громади щодо земельних ділянок, які надавалися для ведення фермерського господарства, але при цьому за відсутності підстави, визначеної ч. 2 ст. 134 ЗК України.
Правова позиція Верховного Суду: реституція застосовується виключно між сторонами недійсного або нікчемного правочину. Якщо сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а з вимогою про застосування наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, із вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи таку вимогу його нікчемністю.
За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони.
Негаторний позов можна пред'явити лише для захисту абсолютного суб'єктивного цивільного права в абсолютному речовому правовідношенні, коли власник-позивач та правопорушник-відповідач не перебувають між собою в договірних чи в інших зобов'язальних правовідносинах. Якщо вчинене особою порушення було можливе лише як вчинене певною особою через її статус у договірному чи іншому зобовязальному правовідношенні з власником, то негаторний позов не можна заявити, а право власника слід захищати за допомогою зобов'язально-правових способів.
Фактичне користування майном на підставі договору оренди у разі його недійсності (нікчемності) унеможливлює проведення між сторонами двосторонньої реституції, оскільки ч. 6 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» прямо встановлює, що у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.
Неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можна витлумачити відповідно до належного способу захисту прав.
Висновки: позовна вимога прокурора про зобов'язання орендаря повернути спірну земельну ділянку орендодавцю (Міськраді), тобто стороні договору оренди землі, за свою процесуальною суттю є належним і ефективним способом захисту прав місцевої територіальної громади шляхом застосування наслідків нікчемності зазначеного договору у виді односторонньої реституції.
Ключові слова: ефективність способу захисту, строк позовної давності, захист прав ОМС
