Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 07 червня 2022 року
у справі № 759/17465/18
Цивільна юрисдикція
Щодо перебігу позовної давності за позовами про стягнення заборгованості у зв'язку з невиконанням договірних зобов'язань у разі вчинення виконавчого напису нотаріуса
Аналогічна правова позиція висловлена
Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постановах
від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13-ц
від 09 грудня 2019 року у справі № 357/5125/16-ц
від 10 грудня 2018 року у справі № 372/2017/13-ц
від 18 грудня 2019 року у справі № 450/18/15-ц
від 04 серпня 2021 року у справі № 727/7578/16-ц
ФАБУЛА СПРАВИ
ТОВ «Порше Мобіліті» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ТОВ «Порше Мобіліті» задоволено частково.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права. Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.
Враховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п'ята статті 267 ЦК України).
Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.
Отже, вжитий позивачем засіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме звернення стягнення на предмет застави за виконавчим написом нотаріуса, до визначених статтями 263, 264 ЦК України підстав зупинення чи/або переривання позовної давності не належить.
ВИСНОВКИ: до часу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, право позивача щодо задоволення своїх майнових вимог порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: правила обчислення позовної давності, стягнення боргу, підстави переривання позовної давності, захист прав нотаріусом, способи захисту прав кредитора
