Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 12 листопада 2025 року
у справі № 523/16628/23
Цивільна юрисдикція
Щодо неправомірності відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав невідповідності правовстановлюючого документа, укладеного під час дії ЦК УРСР 1963 року, вимогам сучасного законодавства
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріусу міського нотаріального округу, у якому просила визнати незаконною відмову приватного нотаріуса у видачі їй свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/4 частини квартири, яка викладена у постанові про відмову у вчиненні нотаріальних дій.
Суд першої інстанції позов залишив без задоволення.
Апеляційний суд постановою рішення суду першої інстанції залишив без змін.
ОЦІНКА СУДУ
правочин за своїм змістом та формою має відповідати вимогам законодавства, чинним на момент його укладення, у справі, що переглядається, мають бути застосовані положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.
Відповідно до статті 48 ЦК Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
У статтях 59, 60 ЦК Української РСР визначено, що угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення. Недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угода була б укладена і без включення недійсної її частини.
В ЦК Української РСР 1963 року не передбачалося конструкції нікчемності правочину чи договору. Правочин чи договір, які вчинялись під час чинності ЦК Української РС, могли бути визнані недійсними на підставі рішення суду.
ВИСНОВКИ: відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили із того, що наданий позивачем договір купівлі-продажу не міг бути прийнятий нотаріусом як правовстановлюючий. Водночас суди не звернули уваги на те, що договір купівлі-продажу, укладений у 1998 році, його учасниками не оспорювався і недійсним в судовому порядку не визнавався.
Суди також залишили поза увагою, що нотаріус у постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії керувалася, в тому числі, положеннями ЦК України, які не можуть бути застосовані до правочину чи договору, який вчинявся під час чинності ЦК Української РСР 1963 року.
За таких обставин суди дійшли помилкового висновку про правомірність відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав невідповідності правовстановлюючого документа вимогам законодавства.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: оскарження нотаріальних дій, недійсність правочинів, оформлення спадкових прав, дія актів цивільного законодавства в часі, темпоральна дія закону
