Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 11 вересня 2018 року
у справі № 909/968/16
Цивільна юрисдикція
Щодо підстав для розмежування договору про відступлення права вимоги та договору факторингу
Фабула справи: ВАТ «Івано-Франківський птахокомбінат» звернулося до господарського суду з позовом до ПАТ «Мегабанк» та ТОВ «НІКІ» про визнання недійсними договору про відступлення права вимоги за генеральним договором на здійснення кредитних операцій та кредитним договором, договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором. Суд першої інстанції задовольнив цей позов. Суд апеляційної інстанції залишив вказане рішення без змін.
Мотивація касаційної скарги: скаржники вказують на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень ст.ст. 3, 15, 16, 203, 215, 509, 510, 512, 1077, 1079 ЦК України та ст.ст. 1, 4, 5, 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст.1, 2, 22, 54, 57 ГПК України.
Правова позиція Верховного Суду: у ЦК України, як вбачається зі змісту його ст.ст. 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні.
Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Висновки: договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад; б) його предметом може бути лише право грошової вимоги; в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Порушення вимог до форми, змісту, суб'єктного складу договору факторингу відповідно до ст.203 ЦК зумовлює його недійсність.
