Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 29 січня 2024 року
у справі № 755/15646/21
Цивільна юрисдикція
Щодо допустимості в одному договорі домовлятися про власне відступлення, так і зворотне відступлення
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся із позовом до АТ КБ «ПриватБанк», Державної іпотечної установи, третя особа: державний реєстратор (приватний нотаріус), про визнання договору відступлення права вимоги в частині зворотного відступлення права вимоги недійсним.
Рішенням суду першої інстанції відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Тлумачення пункту 3 статті 3, статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових. Зокрема, свобода укладання договору; у виборі контрагента, виду договору, визначенні умов договору, форми договору. При реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства в разі існування однієї з таких підстав:
- наявності в акті цивільного законодавства прямої вказівки про неможливість сторін відступати від його імперативного положення (наприклад, згідно частини п'ятої статті 576 ЦК України предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом);
- якщо зі змісту акту цивільного законодавства випливає обов'язковість його положень, яка може мати вигляд вказівки в акті цивільного законодавства на нікчемний характер відступу від його положень, або виражатися за допомогою інших правових засобів (наприклад, таким буде припис абзацу 2 частини першої статті 739 ЦК України, що умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти, є нікчемною);
- якщо це випливає із суті відносин між сторонами. Ця підстава не є логічним закінченням абзацу 2 частини третьої статті 6 ЦК. Такі міркування зумовлені тим, що стаття 6 ЦК України присвячена регулюванню співвідношення актів цивільного законодавства й договору, а не їх кореляції із сутністю відносин між сторонами. Адже сутність цих відносин полягає в їх договірному характері. Тому її застосовування фактично можливе тільки за наявності будь-якої з двох попередніх підстав, тобто прямої вказівки, або ж якщо обов'язковість положень акту цивільного законодавства слідує з його змісту.
Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина третя статті 24 Закону України «Про іпотеку»).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 ЦК України).
Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина) (частина друга статті 212 ЦК України).
У справі, що переглядається, сторони нотаріально посвідченого договору відступлення права вимоги № 930/08 від 23 травня 2008 року домовилися, з урахуванням принципу свободи договору, як про відступлення, так і про зворотне відступлення. Складення Акту приймання-передачі № 1 до Договору відступлення прав вимоги №930/08 від 23 травня 2008 року є виконанням домовленості сторін нотаріально посвідченого договору про зворотне відступлення. За таких обставин, відсутні підстави стверджувати, що сторони не дотрималися вимоги про нотаріальне посвідчення.
ВИСНОВКИ: при реалізації принципу свободи договору сторони, зокрема, мають можливість в своєму універсальному регуляторі визначитися з умовами договору і домовитися про як власне відступлення, так і зворотне відступлення.
На рівні імперативної приватно-правової норми відсутня заборона в одному договорі домовлятися про власне відступлення, так і зворотне відступлення.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: засади цивільного судочинства, недійсність правочинів, договір цесії
