Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 10 січня 2024 року
у справі № 522/11482/20
Цивільна юрисдикція
Щодо юрисдикції спорів з приводу встановлення факту нещасного випадку при виконанні службових обов'язків під час проходження військової служби
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту нещасного випадку (отримання травми), що стався з ним 26 вересня 1991 року при виконанні службових обов'язків під час проходження військової служби в ЗСУ.
Ухвалою суду першої інстанції заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення залишено без розгляду на підставі ч. 4 ст.315 ЦПК України.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Постановою апеляційного суду ухвалу суду першої інстанції скасовано. Провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Судове рішення мотивовано тим, що встановлення причин та обставин отримання військовослужбовцем травми здійснюється у позасудовому порядку і віднесено до компетенції інших органів.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначає, що суд дійшов передчасного висновку про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки єдиним способом реалізувати його права можливо лише в судовому порядку шляхом встановлення факту нещасного випадку. Вважає, що закриття провадження у справі обмежує його право на доступ до правосуддя, гарантоване Конституцією України.
Правова позиція Верховного Суду: вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту.
У кожному разі суддя зобов`язаний перевірити підвідомчість даної заяви суду. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у прийнятті заяви, а коли справу вже порушено - закриває провадження в ній.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо, зокрема, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі на підставі наведеної норми права, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що заявлене заявником питання вирішується у позасудовому порядку, тому воно не підвідомче суду. При цьому, судом першої інстанції помилково застосовано норму права, як підставу для закриття провадження у справі (п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги про те, що єдиним способом реалізувати права заявника можливо лише в судовому порядку шляхом встановлення факту нещасного випадку, а також, що закриття провадження у справі обмежує його право на доступ до правосуддя, гарантоване Конституцією України, є безпідставними.
Суд апеляційної інстанції правильно вказав, що заявлене у цій справі питання внормовано Інструкцією про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженою Наказом Міністерства оборони України від 06 лютого 2011 року № 36 (зі змінами в редакції Наказу Міністерства оборони № 656 від 11 грудня 2017 року) (далі - Інструкція).
Цією Інструкцією передбачений позасудовий порядок встановлення нещасного випадку у Збройних Силах України. І тільки, як прописано в Інструкції, у разі ліквідації військової частини та за відсутності правонаступника встановлення факту настання нещасного випадку розглядається у судовому порядку. Однак заявник не надав відмову уповноваженого органу провести таке розслідування, не надав доказів про відсутність правонаступників, а також доказів що перед зверненням до суду він звертався до заінтересованої особи (іншої уповноваженої особи) чи іншого відповідного державного органу для підтвердження необхідного йому факту.
Крім того, відповідно до Інструкції, розслідування, яке має бути проведено, організовує та проводить вищий орган військового управління.
Висновки: лише у разі дотримання заявником позасудового порядку встановлення факту нещасного випадку (отримання травми) із ним, що стався при виконанні службових обов'язків під час проходження військової служби, та вичерпання таких можливостей, він не позбавлений права в залежності від отриманих результатів в подальшому обирати належний захист своїх прав, у тому разі і судовий, але, відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані не з цивільними правами, а з публічно-правовими відносинами заявника з державою, що виключає їх вирішення в порядку цивільного судочинства.
Ключові слова: адміністративне судочинство, адміністративна юрисдикція, розмежування судових повноважень
