Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 30 квітня 2024 року
у справі № 910/6474/20[1]
Господарська юрисдикція
Щодо відсутності підстав для стягнення з комісіонера основного боргу
Фабула справи: Державне підприємство "Антонов" (далі - Позивач, Скаржник) звернулося до господарського суду з позовом до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" (далі - Відповідач) про стягнення 134 266,76 доларів США, з яких: 58 077,00 доларів США - основний борг, 76 189,76 доларів США - пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Відповідачем обов`язку щодо перерахування вартості реалізованої продукції, наданої йому Позивачем відповідно до умов укладеного договору комісії, у повному обсязі та у визначені Договором строки.
Справа № 910/6474/20 розглядалася господарськими судами неодноразово.
Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Мотивація касаційної скарги: Державне підприємство "Антонов" вказує на ч. 3 ст. 1017 ЦК України та вважає, що вона підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Правова позиція Верховного Суду: договір комісії - один з видів посередницьких договорів, тобто надання посередницьких послуг, які передбачають здійснення дій в інтересах іншої особи, створюючи для неї певні юридичні наслідки (виникнення, зміну, припинення прав чи обов`язків). Особливістю договору комісії є вчинення правочинів комісіонером від свого імені але за рахунок комітента та у його інтересах. Натомість особа, з якою комісіонер уклав договір, не стає учасником договору комісії. Між нею та комісіонером існує самостійний договір, який підпорядковується правилам залежно від виду цього договору.
Зміст вказівок комітента складають умови правочину, який повинен вчинити комісіонер, зокрема, про сторони, ціну товару, порядок оплати тощо. Закон не покладає на комітента обов'язок давати комісіонеру детальні вказівки, водночас комісіонер, хоча і наділений свободою у виборі способів та порядку доручення, але обмежений обов'язком виконати доручення відповідно до звичаїв ділового обороту чи інших вимог, що, як правило, ставляться.
Після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії (ч. 1 ст. 1022 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 1017 ЦК України комісіонер, який продав майно за нижчою ціною, повинен заплатити різницю комітентові, якщо комісіонер не доведе, що він не мав можливості продати майно за погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною попередив більші збитки.
Якщо для відступу від вказівок комітента потрібний був попередній запит, комісіонер має також довести, що він не міг попередньо запитати комітента або одержати в розумний строк відповіді на свій запит.
Висновки: на переконання Скаржника, оскільки Відповідач, відступивши від вказівок Скаржника, з власної вини продав майно покупцю за ціною, нижчою, ніж передбачено Договором, він повинен сплатити цю різницю Скаржнику.
Суд відхиляє твердження Скаржника щодо продажу майна за нижчою ціною. Різниця виникла не унаслідок зниження Відповідачем ціни на продукцію, а з огляду на утримання штрафних санкцій із суми платежу.
На підставі викладеного вище Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з Відповідача основного боргу.
Ключові слова: правова природа договору комісії, виконання договору комісії, умови відповідальності комісіонера
