Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 01 травня 2024 року
у справі № 756/2638/19[1]
Цивільна юрисдикція
Щодо неналежного відповідача у спорі про стягнення грошових коштів банківського вкладу у зв'язку з ліквідацією банку
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ «Державний ощадний банк України», треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, Фонд), приватний нотаріус міського нотаріального округу, про захист прав споживача, стягнення грошових коштів банківського вкладу, пені, моральної шкоди, встановлення нікчемності і застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
ОЦІНКА СУДУ
Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за предявленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій було встановлено, що між АТ «Державний ощадний банк України» та Фондом було укладено договір № 1 про здійснення виплат гарантованих сум відшкодувань за загальним реєстром від 13 травня 2015 року, предметом якого є здійснення виплати банком відшкодувань на підставі наданого Фондом Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. За умовами цього договору АТ «Державний ощадний банк України» виступає банком-агентом Фонду і не здійснює виплату відшкодування на підставі свідоцтва про право на спадщину.
Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що вона прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 і відповідальність за неналежне виконання взятих на себе зобов`язань по виплаті гарантованої суми має нести АТ «Державний ощадний банк України», оскільки саме воно виплатило кошти у розмірі 200 000 грн неналежній особі, не заслуговують на увагу, так як у період запровадження в банку тимчасової адміністрації та здійснення процедури його ліквідації стягнення коштів з банку без урахування механізмів, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у тому числі на підставі судового рішення, не допускається, і позивач не довела тих обставин, що вона як спадкоємець після смерті ОСОБА_2 була включена до загального Реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
Аргументи касаційної скарги про те, що в спірних правовідносинах ФГВФО довірив АТ «Державний ощадний банк України» як банку агенту відповідну суму банківського вкладу, яку цей банк агент повинен був видати конкретній фізичний особі - вкладнику ОСОБА_2 , а в даному випадку - їй як спадкоємцю після смерті ОСОБА_2 , є необґрунтованими, оскільки згідно з підпунктом 2.2.4 пункту 2.2 договору № 1 про здійснення виплат гарантованих сум відшкодувань за загальним реєстром, укладеного 13 травня 2015 року між АТ «Державний ощадний банк України» та ФГВФО, передбачено, що банк не здійснює виплату відшкодування на підставі свідоцтва про право на спадщину, а рекомендує спадкоємцям звернутися безпосередньо до ФГВФО. Тобто АТ «Державний ощадний банк України» не був уповноважений здійснювати виплату ОСОБА_1 як спадкоємцю після смерті ОСОБА_2 гарантовану суму відшкодування.
ВИСНОВКИ: з огляду на те, що безпосередньо між позивачем та АТ «Державний ощадний банк України» відсутні договірні правовідносини, а стягнення коштів за договорами банківських вкладів, укладеними між спадкодавцем позивача та банком, в якому було запроваджено тимчасову адміністрацію, неможливо у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», то Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки АТ «Державний ощадний банк України» є неналежним відповідачем за вимогами позивача.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: спори за участю ФГВФО, процедура ліквідації банку, захист прав вкладників
