Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 07 квітня 2025 року
у справі № 991/5770/24
Адміністративна юрисдикція
Щодо повноважень АРМА оскаржувати заходи забезпечення позову, які застосовані судом під час розгляду позову МЮУ до підсанкційних осіб про застосування до них санкцій та стягнення активів у дохід держави
Фабула справи: Міністерство юстиції України (далі - МЮУ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, про застосування санкції, передбаченої пу. 1-1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про санкції» (далі - Закон № 1644-VII) та стягнення активів у дохід держави.
МЮУ до суду подало заяву про забезпечення позову шляхом заборони Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - АРМА), здійснювати реалізацію (відчуження) рухомого та нерухомого майна, яке прямо та опосередковано належить відповідачам та щодо якого відповідачі можуть вчиняти дії, тотожні праву розпорядження, вимога про стягнення якого в дохід держави міститься у позові, у тому числі здійснювати реалізацію майна, переданого в управління АРМА.
Ухвалою Вищого антикорупційного суду заяву МЮУ про забезпечення позову задоволено.
Постановою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду провадження за апеляційною скаргою АРМА на ухвалу Вищого антикорупційного суду закрито. Суд виходив з того, що положення п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів” (далі - Закон № 772-VIII) не містить повноважень АРМА щодо розпорядження активами, які стягуються в порядку застосування санкцій.
Мотивація касаційної скарги: АРМА вказує, що забезпечення позову шляхом заборони АРМА вчиняти дії з продажу майна, вимога про стягнення якого в дохід держави міститься у цьому позові, стосується прав і обов'язків АРМА та в порушення . 6 ст. 151 КАС України спричиняє наслідки для зупинення торгів, що проводяться від імені державного органу - АРМА на виконання його функцій та в межах повноважень встановлених законом.
Правова позиція Верховного Суду: з аналізу положень Закону №772-VIII убачається, що АРМА є спеціальний державний орган, до функцій якого належать: управління арештованими в кримінальному провадженні активами, формування та реалізацію державної політики у сфері управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано у кримінальному провадженні.
Тобто, Верховний Суд констатує, що АРМА діє щодо управління активами як один із органів державної влади, що, у свою чергу, виключає наявність в Національного агентства, як суб'єкта владних повноважень, «приватного інтересу» під час розгляду спору в порядку адміністративного судочинства.
Водночас, ч. 1 ст. 5 Закону № 1644-VII визначено, що заява щодо застосування санкції, передбаченої п. 1-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону (стягнення в дохід держави активів, що належать фізичній або юридичній особі, а також активів, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними) подається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, до суду в порядку, визначеному ст. 5-1 цього Закону.
Колегія суддів наголошує, що таким органом є саме МЮУ. Національне агентство не наділено повноваженнями щодо розпорядження активами, які стягуються в дохід держави у порядку застосування до особи санкції, передбаченої Законом № 1644-VII.
Разом з тим, Суд звертає особливу увагу, що МЮУ не лише має право, а зобов`язане блокувати виявлені активи, щодо яких наявні підстави вважати, що підсанкційна особа може прямо чи опосередковано (через фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними. Такий обов`язок Мінюсту закріплений у ст.ст. 4, 5 Закону № 1644-VII.
Невжиття Мінюстом заходів із блокування активів та звернення до суду з цією метою у порядку КАС як заходу забезпечення позову очевидно створює ризик унеможливлення реального застосування санкції у вигляді стягнення активів в дохід держави за рішенням суду.
Це ґрунтується на оперативності (швидкості застосування) адміністративних повноважень МЮУ у забороні користуватися та розпоряджатися цими активами (така вимога підлягає негайному виконанню відповідно до ч. 8 ст. 5 Закону № 1644-VII) у порівнянні з «судовими» процедурами.
Водночас, Верховний Суд зазначає, що санкційний механізм, установлений Законом № 1644-VII, не є тотожним і не може заміщуватися заходами забезпечення кримінального провадження, визначеними КПК України, зокрема арештом майна, і навпаки, так як санкція не є формою кримінальної відповідальності, але вона не обмежує можливостей подальшого кримінального переслідування осіб, проти яких вони введені.
Крім того, із положень Закону № 1644-VII слідує, що застосування санкції не скасовує обов'язку держави проводити кримінальне переслідування та притягувати винуватих до відповідальності, враховуючи при цьому факт застосування санкції.
Висновки: колегія суддів не вбачає факту порушення прав, інтересів та/або обов`язків АРМА, як одного з державних органів, який уповноважений здійснювати відповідні дії щодо майна підсанкційної особи, під час застосування заходів забезпечення, які фактично спрямовані на збереження цілісності активів та недопущення їх зменшення.
Ключові слова: умови забезпечення позову, захист публічних інтересів, розмежування компетенцій державних органів, наслідки застосування санкцій
