Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 09 квітня 2025 року
у справі № 753/9005/22
Цивільна юрисдикція
Щодо передання повіреним довірителю одержаного у зв`язку з виконанням доручення
ФАБУЛА СПРАВИ
Позивачка є власницею автомобіля, на розпорядження та керування яким видала відповідачу довіреність. Стверджувала, що останній не повернув їй кошти від продажу автомобіля. Тому просила стягнути їх у судовому порядку.
Суди першої й апеляційної інстанцій вважали обґрунтованою вимогу про повернення коштів після відчуження відповідачем належного позивачці автомобіля; визнали безпідставними доводи відповідача про те, що він спрямував кошти, отримані за цей автомобіль, у рахунок погашення боргу позивачки за договором позики, який вона уклала з третьою особою.
ОЦІНКА СУДУ
Представник завжди має вчиняти правочин в інтересах сторони, яку він представляє. Для забезпечення інтересів цієї сторони представнику заборонено вчиняти правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. Словосполучення «у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є» необхідно розуміти так, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, у тому числі на користь інших осіб, включаючи тих, представником яких він одночасно є.
У Главі 68 ЦК України немає спеціальних вимог до форми договору доручення. Тому можливим є вчинення договору доручення в усній формі. З урахуванням змісту статті 244 ЦК України та принципу розумності довіреність має передбачати повноваження представника, необхідні для представництва довірителя перед третіми особами, а не обов`язки представника перед особою, яку він представляє (довірителем). Договірне представництво виключає можливість видання довіреності, яка передбачає можливість представника розпорядитися коштами на власний розсуд, оскільки це суперечить суті представництва. Видання довіреності на підставі усного договору доручення є підтвердженням укладення договору доручення. На такі правовідносини поширюються положення, зокрема, статті 1006 ЦК України.
Повірений зобов'язаний: 1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; 2) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; 3) негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення (стаття 1006 ЦК України).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина друга статті 530 ЦК України).
Суди першої й апеляційної інстанцій у справі № 753/9005/22 встановили, що за довіреністю відповідач був повіреним позивачки. Згідно з обставинами, на яку вказав представник відповідача 18 травня 2023 року на судовому засіданні у цій справі в суді першої інстанції (файл технічного запису судового засідання: 20230518 - 102002; час 0:18:45-0:19:28), відповідач одночасно представляв також інтереси позикодавиці. Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що відповідач усупереч забороні, встановленій у частині третій статті 238 ЦК України, не міг вчиняти одночасно дії в інтересах позивачки як довірительки за договором доручення на продаж автомобіля та в інтересах позикодавиці з питань, пов'язаних із погашенням позивачкою боргу за договором позики. Проте правильно вважали обґрунтованою вимогу про стягнення коштів, отриманих відповідачем від продажу автомобіля позивачки.
Оскільки, вчиняючи цей правочин за довіреністю, відповідач за змістом частини першої статті 237, частини першої статті 1000 ЦК України діяв від імені та в інтересах позивачки, то цим її інтересам кореспондує, зокрема, визначений у пункті 3 частини першої статті 1006 ЦК України обов`язок відповідача як повіреного передати позивачці гроші, отримані від реалізації її автомобіля. Не виконувати цей обов'язок, а передати кошти позикодавиці, відступивши за частиною першою статті 1004 ЦК України від змісту отриманого доручення позивачки, відповідач не мав права, бо такий відступ суперечив її інтересам як довірительки.
ВИСНОВКИ: за відсутності домовленості повіреного з довірителем про встановлення строку (терміну) передання одержаного у зв`язку з виконанням доручення, таке передання має відбуватися негайно. Для цього довіритель не має заявляти вимогу про передання одержаного у зв`язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3 частини першої статті 1006 ЦК України є винятком, який допускає припис речення другого частини другої статті 530 ЦК України.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: представництво за довіреністю, межі повноважень представника, обов'язки повіреного
