Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 30 квітня 2025 року
у справі № 761/18603/22
Цивільна юрисдикція
Щодо правовідносин позики, до яких не застосовується концепція «добросовісного іпотекодержателя»
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус міського нотаріального округу, про визнання іпотечного договору недійсним, скасування рішень про державну реєстрацію.
Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_1 задоволено.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень передбачає неприпустимість зловживання правом, яка виходячи з конституційних положень означає, що здійснення прав та свобод людини не повинне порушувати права та свободи інших осіб.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, визначених договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Отже, приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) учасники цивільних відносин мають використовувати добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам цивільних правовідносин.
З урахуванням встановлених обставин у цій справі, а також обставини, які встановленні у справах № 761/37287/16-ц, № 761/10408/17, доводи касаційної скарги про те, що відповідач ОСОБА_2 є добросовісним набувачем предмета іпотеки, а відповідачка ОСОБА_3 є добросовісним набувачем права іпотеки на квартиру є безпідставними, оскільки спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_4 поза її волею, витребувана у останнього володільця ОСОБА_2 на користь її правомірного власника.
Враховуючи хронологію відчуження спірної квартири та укладення відносно неї договору іпотеки, яким обтяжено права законного власника, відсутні підстави вважати, що відповідачі у цій справі діяли добросовісно, розумно та не вчиняли зловживання правом.
ВИСНОВКИ: укладення договору іпотеки (як і укладення будь-якого іншого правочину на шкоду власника майна) не може створювати умови (або передумови) для унеможливлення повернення майна від фактичного володільця, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі.
Можливість доступу фізичної особи-позикодавця до відкритих державних реєстрів, факт неодноразової зміни власника протягом короткого періоду часу свідчать про те, що до спірних правовідносин концепція «добросовісного іпотекодержателя» незастосовна. Свої права у відносинах позики позикодавець може захистити шляхом стягнення коштів з позичальника.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: захист прав іпотекодавця, відносини позики, права позикодавця, недійсність правочинів
