Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 02 лютого 2026 року
у справі № 522/3747/22
Цивільна юрисдикція
Щодо звернення до суду з позовом про визнання малолітньої дитини такою, що втратила право користування іпотечним житлом, як належного способу захисту прав кредитора (іпотекодержателя)
ФАБУЛА СПРАВИ
Правовідносини у справі, що переглядається в касаційному порядку, стосуються питання реалізації іпотечного майна, у якому без згоди іпотекодержателя зареєстроване місце проживання малолітньої дитини.
Кредитор, з метою ефективної реалізації іпотечного майна в порядку примусового виконання судового рішення про стягнення кредитної заборгованості, звернувся до суду з позовом про визнання малолітньої дитини такою, що втратила право користування іпотечним майном, з посиланням на те, що місце проживання дитини зареєстроване у квартирі без згоди іпотекодержателя та після передання предмета іпотеки на реалізацію.
Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги кредитора задоволено.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Перед Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду поставлено питання, чи є належним способом захисту прав кредитора (іпотекодержателя) звернення до суду з позовом про визнання малолітньої дитини такою, що втратила право користування іпотечним житлом, у зв`язку з реєстрацією її місця проживання у ньому без згоди іпотекодержателя та після передання предмета іпотеки на реалізацію у виконавчому провадженні.
ОЦІНКА СУДУ
Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону (частина перша статті 405 ЦК України). Це кореспондує частині першій статті 156 Житлового кодексу України, яка передбачає, що члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. При цьому за згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина друга статті 156 ЖК України).
Втручання у право особи на повагу до його житла має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним з переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення ЄСПЛ від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, пункт 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, пункти 60 - 63; зазначене вище рішення ЄСПЛ у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», п. 50; рішення від 15 січня 2009 року у справі «Косіч проти Хорватії» (Cosic v. Croatia), заява № 28261/06, пункти 21 - 23; та рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 2009 р. у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, пункти 42 - 45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [ВП], заява № 33202/96, п. 110, ECHR 2000-I).
З метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду про стягнення коштів, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець наділений правом звернутися до суду із заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка підлягає розгляду судом у порядку, встановленому статтею 435 ЦПК України.
Оцінка недобросовісності дій боржника (іпотекодавця), який реєструє місце проживання дитини в іпотечному житлі на стадії його реалізації у процедурі примусового виконання судового рішення, також може бути предметом оцінки суду при розгляді відповідного подання виконавця щодо звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти.
ВИСНОВКИ: звернення кредитора з окремим позовом про визнання малолітньої дитини, місце проживання якої зареєстровано без згоди іпотекодержателя, такою, що втратила право користування і виселення з іпотечного майна, з метою його ефективної реалізації в порядку примусового виконання судового рішення про стягнення заборгованості, дозволяє суду надати оцінку балансу прав та інтересів сторін, найкращих інтересів дитини, добросовісності дій учасників правовідносин тощо.
Рішення суду, яким встановлена втрата права користування житлом, є підставою для зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування).
КЛЮЧОВІ СЛОВА: способи судового захисту, житлові спори, способи захисту прав іпотекодержателя
