Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 30 липня 2025 року
у справі № 766/2529/24
Цивільна юрисдикція
Щодо застосування конструкції фраудаторного правочину
ФАБУЛА СПРАВИ
ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» звернулося з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: приватний виконавець виконавчого округу області, приватний нотаріус міського нотаріального округу області, про визнання недійсним договору дарування квартири та застосування наслідків недійсності.
Рішенням суду першої інстанції в задоволенні позову ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» відмовлено.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Позивач звернувся з позовом про визнання недійсним договору дарування вчиненого боржником та його дружиною та застосування наслідків його недійсності з підстав фраудаторності та фіктивності оспорюваного договору дарування.
При залишенні без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд вважав, що підстави для кваліфікації оспорюваного договору як фіктивного та фраудаторного відсутні. Позивач не довів наявність порушеного права.
Апеляційний суд не звернув уваги, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається.
Цей суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису.
В цій справі, з урахуванням встановлених обставин при ухваленні (1) ухвали Господарського суду Херсонської області від 30 травня 2019 року у справі № 923/1493/15 та ухвали Господарського суду Херсонської області від 29 червня 2021 року у справі № 923/1493/15, позивач в порядку сингулярного правонаступництва набув право вимоги до ОСОБА_1 і це право вимоги виникло внаслідок несвоєчасної сплати податкового боргу в 2007/2008 роках. Внаслідок застосування конструкції цесії (відступлення права вимоги) в процедурі банкрутства публічне право вимоги по суті перетворилося в звичайне цивільне право вимоги.
Апеляційний суд обставин, які дозволяли б кваліфікувати оспорюваний договір як фраудаторний не проаналізували, не перевірили, чи існують підстави для кваліфікації оспорюваного правочину як вчиненого всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), зокрема, щодо використання учасниками цивільного обороту приватного інструментарію всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та для зменшення обсягу майна боржника.
ВИСНОВКИ: для застосування конструкції фраудаторного правочину важливо щоб кредитору належало суб'єктивне цивільне право (зокрема, право вимоги). Тому не обов'язково для застосування вказаної конструкції, щоб існувало судове рішення про стягнення зокрема, боргу чи був розпочатий судовий процес про стягнення боргу. Необхідно, щоб той чи інший правочин вчинявся на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) чи зменшення обсягу майна боржника.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: недійсність правочинів, принцип добросовісності, фраудаторність договору
