Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 18 вересня 2025 року
у справі № 760/11528/15-к
Кримінальна юрисдикція
Щодо моменту закінчення злочину - шахрайства, що полягає в незаконному заволодінні коштами шляхом подання позову для визнання недійсним правочину та витребування від потерпілого майна, переданого за недійсним правочином
Фабула справи: вироком суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_7 визнано винуватими та засуджено за:
- ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна, яке є його власністю, окрім квартир;
- ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 358 КК України до покарання у виді обмеження на строк 2 роки, звільненого від призначеного покарання на підставі п. 5 ст. 74 КК України у зв`язку з закінченням строків давності.
Мотивація касаційної скарги: захисник ОСОБА_6 стверджує, що оскільки кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 190 КК України (в редакції закону від 01 жовтня 2007 року), відповідно до ст. 12 КК України, є особливо тяжким злочином, то передбачений ст. 49 КК України строк давності для нього становить 15 років. Зазначене кримінальне правопорушення, на думку захисника, є закінченим саме з моменту заволодіння коштами потерпілого, тобто з 25 грудня 2007 року, а отже, початком перебігу строку давності слід вважати цю дату, а тому на момент розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції минув строк давності, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 49 КК України.
Правова позиція Верховного Суду: ст. 190 КК України передбачено кримінальну відповідальність за шахрайство, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою.
Шахрайство - це форма заволодіння майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. При цьому шахрайство - це злочин з матеріальним складом, обов'язковою ознакою якого є настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяної шкоди, внаслідок заволодіння майном або придбання права на нього у відповідний спосіб.
При обвинуваченні особи у вчиненні шахрайства під час укладення договорів цивільно-правового характеру слід в обов'язковому порядку встановлювати умисел особи на заволодіння майном в момент його отримання. Не виключені випадки, коли особа укладає той чи інший цивільно-правовий договір (кредитний, купівлі-продажу, оренди, комісії тощо) лише для того, щоб приховати справжній характер своїх дій, спрямованих на незаконне безоплатне заволодіння чужим майном. Як наслідок, має місце обман у намірах - обман щодо тих цілей, на які планується використати майно, отримане на підставі цивільно-правового договору. Інакше кажучи, наявність формальних (навіть належним чином оформлених) цивільно-правових відносин, за допомогою яких суб`єкт прагне завуалювати свій злочинний умисел, за наявності підстав не повинна бути перешкодою для оцінки скоєного як злочину, передбаченого ст. 190 КК України.
Колегія суддів касаційного суду висновує, що ОСОБА_7 та інші особи, для завершення розробленого та узгодженого плану шахрайства, маючи на меті повернення у власність останнього зазначеного майна, яке нібито вибуло з володіння власника поза його волею, організували подання позову до районного суду для визнання в судовому порядку недійсним правочину та витребування від ОСОБА_19 майна, переданого їй за недійсним правочином.
Висновки: лише коли новий власник квартир їх позбавляється на підставі рішення суду - злочин варто вважати закінченим. До цього моменту не можна сказати, що суб'єкт кримінального правопорушення заволодів коштами, він лише отримав їx за договором, який з юридичної точки зору був на перший погляд законним, поки районний суд не визнав цей правочин недійсним. Саме на такий розвиток шахрайський дій розраховували обвинувачений та інші учасники. Гроші, що вже у них знаходилися за зовні правомірними підставами, набули ознак протиправного (злочинного) доходу.
Враховуючи зазначене вище, звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК України, на час постановлення ухвали апеляційного суду не минув, оскільки злочин був закінченим з моменту набрання рішенням про визнання недійсним правочину законної сили.
Ключові слова: умови звільнення від відповідальності, види шахрайства, повноваження захисника, належне здійснення захисту
