Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 30 квітня 2026 року
у справі № 284/1083/24
Кримінальна юрисдикція
Щодо шляхів реалізації інституту примирення між потерпілим та обвинуваченим
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком суду першої інстанції затверджено угоду про примирення, укладену року між потерпілою ОСОБА_8 та обвинуваченим ОСОБА_7.
ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК, і призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді штрафу в розмірі 2 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Ухвалою апеляційного суду вирок суду першої інстанції залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Згідно ч. 3 ст. 469 КПК угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
Кримінальне провадження, передбачене ч. 1 ст. 286-1 КК з огляду на положення ст. 12 КК відноситься до категорії нетяжких злочинів. Основним об`єктом зазначеного кримінального правопорушення є суспільні відносини, які забезпечують безпеку дорожнього руху та експлуатацію транспорту, додатковим - життя та здоров`я осіб.
Відкидаючи твердження прокурора стосовно необґрунтованості підстав для затвердження такої угоди, місцевий суд у вироку зазначив, що безпосередній об`єкт злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК, а саме суспільні відносини, які забезпечують безпеку дорожнього руху та експлуатацію транспорту, сам по собі не є підставою для висновку, що угода про примирення між потерпілим та обвинуваченим не відповідає інтересам суспільства, а призначене судом покарання порушує баланс між приватним інтересом потерпілої особи та публічним інтересом суспільства в цілому.
Як видно зі змісту касаційної скарги, обстоюючи свої вимоги та стверджуючи про відсутність правових підстав для затвердження угоди у цьому кримінальному провадженні, прокурор вказує про заборону звільнення від кримінальної відповідальності осіб за вчинення кримінальних правопорушень, пов'язаних з порушенням правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Проте прокурором не враховано, що у разі примирення потерпілого з обвинуваченим наведені вище законодавчі заборони стосуються саме випадків звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК, та у підсумку закриття кримінального провадження.
Угода ж про примирення являє собою ключовий інструмент узгодження інтересів кримінально-правового конфлікту та забезпечення їх балансу, оскільки сторони шляхом компромісних і взаємовигідних рішень між собою адаптують правовий інститут примирення саме до конкретного випадку, чим фактично задовольняється як власні (приватні) інтереси, так і за результатом укладення угоди суспільний (публічний) інтерес.
При цьому публічний інтерес в такому випадку задовольняється шляхом притягнення винної особи до кримінальної відповідальності, призначення їй узгодженого, але ж покарання, та настання відповідних наслідків кримінально правового характеру (до прикладу настання судимості, призначення більш суворого покарання у разі вчинення нового кримінального правопорушення, або ж призначення покарання із застосуванням положень статей 70, 71 КК, тощо), які є відмінними від тих, які настають у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК.
Підсумовуючи наведене, доводи прокурора про неможливість укладення угоди про примирення у кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 286-1 КК з посиланням на положення ст. 46 КК є непереконливими та такими, що суперечать точному змісту вимог ч. 3 ст. 469 КПК.
ВИСНОВКИ: виходячи із аналізу норм матеріального і процесуального права, реалізація інституту примирення між потерпілим та обвинуваченим має два шляхи його правової реалізації.
Перша - звільнення від кримінальної відповідальності та, як наслідок, закриття кримінального провадження, що обумовлює припинення кримінального переслідування особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, що очевидно є більш сприятливою умовою, ніж ухвалення вироку на підставі угоди про примирення з визначенням узгодженого покарання. Саме тому положення ст. 46 КК визначають більш широкий перелік вимог, аніж воля осіб та тяжкість кримінального правопорушення, наявність яких є необхідними для можливості звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі положень ст. 46 КК.
Друга - затвердження вироком суду угоди про примирення між потерпілим та обвинуваченим і призначення узгодженого сторонами покарання. У такому випадку окрім покарання, правовим важелем для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень законодавець передбачив також наслідки за невиконання узгодженого покарання, які закріплені у ст. 476 КПК.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: провадження на підставі угод, підстави звільнення від кримінальної відповідальності, злочини проти безпеки руху
