Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 09 липня 2026 року
у справі № 990/156/23[1]
Адміністративна юрисдикція
Щодо правової природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу та недопуску до виконання повноваження
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як до суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада), у якому просив стягнути з ВРП на 7 525 031,60 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року до 04 листопада 2021 року та 4 941 215,44 грн середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень як члена ВРП за період з 05 листопада 2021 року до 13 травня 2023 року.
Касаційний адміністративний суд рішенням у задоволенні позову відмовив.
ОЦІНКА СУДУ
Заявлені позивачем до стягнення вимоги про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу передбачені статтею 235 КЗпП України, за змістом частини другої якої при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в контексті встановлених у цій справі обставин, а також мотивів, наведених у попередньому розділі цієї постанови, приписи частини другої статті 235 КЗпП України не можна тлумачити таким чином, що відповідний середній заробіток підлягає стягненню лише в разі ухвалення судом рішення про поновлення особи на раніше займаній посаді.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.
Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від, наприклад, правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
ВИСНОВКИ: середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу як різновид (еквівалент) заробітної плати (винагороди), стягується за період, у якому працівник міг або мав працювати, проте з незалежних від нього причин був позбавлений такої можливості, тобто за період, під час якого працевлаштована особа мала реальну можливість працювати та отримувати заробітну плату за виконану роботу.
Що стосується вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП, то необхідно зазначити, що правової норми, яка б прямо передбачала таку виплату у спірних правовідносинах, немає.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: формування конституційного органу, квотний порядок призначення, строк публічних повноважень, заміщення посад у колегіальному органі, об’єктивна неможливість поновлення на посаді, спори з ВРП
