Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 21 вересня 2026 року
у справі № 922/3725/25
Господарська юрисдикція
Щодо визначення підвідомчості виконавчого провадження з урахуванням суми стягнення, зазначеної стягувачем після зарахування зустрічних однорідних вимог
Фабула справи: у справі за позовом АТ «Укргазвидобування» Товариства з обмеженою відповідальністю «АДР-Сервіс Агро» про стягнення коштів та за зустрічним позовом Товариства до АТ «Укргазвидобування» про стягнення коштів АТ «Укргазвидобування» подало до суду скаргу на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця під час виконання судового рішення, в якій просило про таке:
- скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження, винесену державним виконавцем з примусового виконання наказу господарського суду про стягнення з АТ «Укргазвидобування» на користь Товариства штрафу за неналежне виконання умов договору від та додаткової угоди в розмірі 51 543 212,70 грн та витрат зі сплати судового збору у розмірі 801 203,95 грн;
- скасувати постанову про стягнення виконавчого збору, винесену державним виконавцем у виконавчому провадженні;
- скасувати постанову про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження, винесену державним виконавцем у виконавчому провадженні;
- визнати неправомірними дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження та вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу господарського суду про стягнення з АТ «Укргазвидобування» на користь Товариства штрафу за неналежне виконання умов договору та додаткової угоди в розмірі 51 543 212,70 грн та витрат зі сплати судового збору у розмірі 801 203,95 грн;
- визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця з неповернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон);
- зобов'язати державного виконавця повернути наказ господарського суду про стягнення з АТ «Укргазвидобування» на користь Товариства штрафу за неналежне виконання умов договору та додаткової угоди в розмірі 51 543 212,70 грн та витрат зі сплати судового збору у розмірі 801 203,95 грн без прийняття до виконання.
Господарський суд ухвалою у цій справі, яка залишена без змін апеляційним господарським судом постановою, у цій справі, відмовив у задоволенні скарги АТ "Укргазвидобування".
Мотивація касаційної скарги: АТ «Укргазвидобування» зазначає, що суди попередніх інстанцій порушили приписи статей 236, 343 ГПК України при неправильному застосуванні норм матеріального права, зокрема статей 4, 27 Закону України «Про виконавче провадження» та абзацу шостого пункту 4 Інструкції.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до частини першої статті 74 Закону, в редакції Закону України від 07.04.2026 №4833-IX, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами попередніх інстанцій встановлено, що стягувач звернувся до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - Відділ ДВС) із відповідною заявою, в якій просив виконати судове рішення, з урахуванням зарахування зустрічних однорідних вимог і сума стягнення була меншою п'ятдесяти мільйонів гривень.
Відповідно до пункту 1 розділу І Інструкції вона розроблена відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (виконавчих документів) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Інструкції заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій встановили, що сума зобов'язання на стадії відкриття виконавчого провадження становила 47 102 603, 59 грн, про що було зазначено у заяві разом з наданим додатком (заява про зарахування зустрічних однорідних вимог), а тому відповідно до норм чинного законодавства віднесено до підвідомчості Відділу.
Згідно з абзацом шостим пункту 4 розділу І Інструкції відділу примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими сума зобов'язання становить від двадцяти п`яти до п'ятдесяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.
Висновки: державний виконавець, з огляду на заяву стягувача, в якій він просив стягнути суму меншу за п'ятдесят мільйонів та докази зарахування зустрічних однорідних вимог, не порушив підвідомчість виконання рішення суду у цій справі.
Суд критично оцінює покликання скаржника про те, що при відкритті виконавчого провадження при визначенні розміру стягнення та підвідомчості державний виконавець порушила приписи Закону та Інструкції, оскільки, повинна була керуватися не сумою, яка вказана стягувачем у заяві, а сумою, яка зазначена у наказі.
Таке тлумачення приписів Закону та Інструкції скаржника є власним розумінням вимог законодавства і дій державного виконавця та призводить до надмірного формалізму та обумовлює підвідомчість не з урахуванням дійсної суми зобов`язання, яке підлягає стягненню державним виконавцем, а з урахуванням суми, зобов`язання, яке хоч і зазначено у виконавчому документі, але з огляду на зарахування зустрічних однорідних вимог вже не існує в розмірі, що перевищує п`ятдесят мільйонів гривень.
Ключові слова: примусове стягнення, компетенція органів ДВС, фактичний обсяг стягнення, часткове припинення зобов’язання, виконання господарських рішень
