Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Ухвалою
від 27 березня 2019 року
у справі № 1-8/2012
Кримінальна юрисдикція
Щодо складу злочину, передбаченого ст. 194 КК України
Фабула справи: вироком суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_3 засуджено за ч. 2 ст. 194 КК України.
Мотивація касаційної скарги: захисник вказує, що слід закрити справу у зв'язку з відсутністю в діянні складу злочину, так як для кваліфікації дій за ч. 2 ст. 194 КК України необхідним є заподіяння шкоди у великих розмірах, шляхом підпалу. Стверджує про недоведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого злочину, висловлює доводи, що за своїм змістом стосуються оскарження фактичних обставин справи.
Правова позиція Верховного Суду: за конструкцією об'єктивної сторони склад злочину передбачений у ч.1 ст.194 КК України є матеріальним, оскільки передбачає наслідки як обов'язковий елемент його об'єктивної сторони (причинний зв'язок між діяннями та наслідками). Водночас, ч. 2 ст. 194 КК України передбачає відповідальність за «те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки». Якщо припустити, що словосполучення «те саме діяння», застосоване законодавцем у ч. 2 ст. 194 КК віддзеркалює повністю ч. 1 цієї статті, тобто: «умисне знищення або пошкодження чужого майна», і «заподіяння шкоди у великому розмірі», то за такого підходу кожна із обставин, зазначених у ч. 2 ст. 194 КК потребує у якості попередньої умови встановлення також заподіяння шкоди у великому розмірі. Наприклад, при наявності такої кваліфікуючої ознаки як « заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах», що свідчить про необхідність встановлення саме такого розміру шкоди, безвідносно від наявності інших обставин та великого розміру, зазначеного у ч. 1 ст. 194 КК. Якщо ж стати на позицію, що і тут потрібно встановити шкоду у великих розмірах як у ч. 1, то вийде, що спочатку слід встановити великий, а потім ще й особливо великий розмір шкоди. Так само обставина «спричинення загибелі людей чи інші тяжкі наслідки», вкрай обмежує можливості застосування цієї частини, залишаючи за межами кримінальної відповідальності випадки, коли умисне знищення або пошкодження чужого майна не супроводжувалося заподіянням шкоди у великому розмірі, але спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки. Під словами «те саме діяння» законодавець має на увазі лише «суспільно небезпечне діяння», як ознаку об'єктивної сторони складу аналізованого злочину. Диференціюючи кримінальну відповідальність за умисне знищення або пошкодження чужого майна, у випадку вчинення відповідного злочину шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, то обов'язковою характеристикою є не наслідки, а «загальнонебезпечний спосіб знищення або пошкодження». В тексті ст. 194 КК, не має такої тісної ув'язки між приписами частини першої та частини другої цієї статті КК, яка б беззаперечно свідчила, що для вчинення цього злочину другою, обов'язковою ознакою є і заподіяння шкоди у великих розмірах. Законодавець під час формулювання кваліфікованих складів злочинів, використовує конструкції кваліфікованих формальних складів злочинів, а основний склад злочину є матеріальним, то під час кваліфікації за ч. 2, 3 тощо наслідки злочину, зазначені у ч. 1 відповідної статті, не враховуються. Спосіб знищення є пріоритетним, оскільки основним аргументом на його користь є більш вагома соціальна значущість (суспільна небезпека) способу знищення або пошкодження чужого майна порівняно з «шкодою у великих розмірах». Криміналізація такого посягання на майно переслідує за мету захистити не лише відповідні аспекти відносин власності , але і таке правове благо, як громадська безпека.
Висновки: словосполучення «те саме діяння», яке використовується в диспозиції ч.2 ст.194 КК, указує на те, що до діяння в цій статті слід відносити тільки знищення (пошкодження) майна, а шкода у великих розмірах є наслідком, який виступає криміноутворюючою ознакою лише для ч.1 ст.194 КК і не є необхідною для кваліфікації за ч. 2 цієї статті. При кваліфікації випадків умисного знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом (ч.2 ст.194 КК) не має правового значення розмір спричиненої майнової шкоди.
