Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 02 квітня 2026 року
у справі № 930/2820/24
Кримінальна юрисдикція
Щодо правомірності конфіскації врожаю, зібраного внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, як майна, одержаного внаслідок учинення злочину
Фабула справи: вироком суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_7, якого засуджено за ч. 1 ст. 197-1 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Мотивація касаційної скарги: захисник ОСОБА_5 вважає, що конфіскація у власність держави 27 220 кг соняшника, який фактично належить ОСОБА_7, неправомірна, вирощений засудженим урожай не має ознак речового доказу й не підпадає під критерії, визначені в ст.ст. 59, 96-1 КК України. Крім того, посилаючись на відшкодування засудженим завданих збитків, твердить, що безоплатне вилучення зерна призвело до призначення подвійного покарання за одне й те саме діяння.
Правова позиція Верховного Суду: питання про їх долю суд вирішує за правилами ст. 100 КПК України, якою передбачено, що гроші, цінності та інше майно, одержані фізичною або юридичною особою внаслідок учинення кримінального правопорушення та/або є доходами від нього, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено, конфіскуються (п. 6 ч. 9 цієї норми).
Диспозиція ч. 1 ст. 197-1 КК України за своїм змістом є бланкетною. Визначення поняття самовільного зайняття земельної ділянки надає ст. 1 Закону № 963-IV: це будь-які дії, котрі свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Злочинні дії ОСОБА_7 полягали в незаконному використанні для вирощування соняшників земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності. Зібраний на такій ділянці урожай вагою 27 220 кг підтверджує обставини, котрі належать до предмета доказування за ст. 91 КПК України.
Вирішення долі речових доказів є процесуальною дією, передбаченою ст. 100 КПК України, яку суд повинен учинити при ухваленні вироку, про що зазначається в його резолютивній частині. Водночас згідно зі ст. 59 КК України конфіскація майна як додатковий вид покарання полягає в примусовому безоплатному вилученні майна, яке є власністю засудженого. Загальні підстави набуття права власності визначено в ст. 328 ЦК України, одержання майна внаслідок учинення кримінального правопорушення до них не належить. Тому такі відносини не охороняються Основним Законом України та Конвенцією, на положення яких посилається скаржник.
Висновки: визнання зерна, зібраного внаслідок незаконного використання земельної ділянки, речовим доказом не суперечить положенням ст. 98 КПК України, а конфіскація урожаю в дохід держави як майна, одержаного внаслідок учинення злочину, є правомірною, узгоджується з приписами п. 6 ч. 9 ст. 100 вказаного Кодексу.
Ключові слова: оцінка доказів, формування доказової бази, подвійність покарання, підстави конфіскації, законність конфіскації, відшкодування збитків
