Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 04 червня 2019 року
у справі № 916/190/18
Господарська юрисдикція
Щодо наслідків невиконання грошового зобов`язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням
Фабула справи: Дочірня компанія «Газ Україна» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі - НАК «Нафтогаз України») звернулася до суду з позовом до ПАТ «Одесагаз» про стягнення заборгованості в розмірі 11 281 588,48 грн, яка складається з інфляційних втрат за зобов`язаннями з оплати основного боргу, що виникли на підставі договору від 20 грудня 2010 року, та трьох процентів річних.
Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем рішення суду, що стало підставою для нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних за вказані періоди відповідно до положень ст. 625 ЦК України.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Приймаючи рішення, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що невиконання грошового зобов`язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України, за період такого розстрочення або відстрочення.
Мотивація касаційної скарги: НАК «Нафтогаз України» зазначає, що актами цивільного законодавства не встановлено випадків, за яких ухвала про надання розстрочки виконання рішення суду є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, тому як наслідок, ухвала не змінює строків виконання грошового зобов'язання за договором та умов прострочення боржника в такому зобов'язанні.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Згідно із положеннями ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч.1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідним договором є незмінною.
Таким чином, розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільне або господарське зобов'язання, у тому числі в частині строків його виконання. Натомість таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом.
Натомість у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 905/3137/14-908/5775/14 (провадження № 3-1276гс15), яку прийнято за подібних правовідносин, викладено правовий висновок про те, що невиконання грошового зобов'язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України, за період такого розстрочення.
Предметом позову у справі № 905/3137/14-908/5775/14 є стягнення трьох процентів річних за прострочення сплати відповідачем стягнутої за рішенням суду суми основного боргу за період із дня набрання рішенням законної сили до дня погашення заборгованості. Відповідно до судового рішення у справі № 24/362 суд постановив розстрочити його виконання на 6 місяців шляхом щомісячного перерахування сум, у тому числі й суми основного боргу.
Оскільки з огляду на викладене вище такий висновок вбачається недостатньо мотивованим, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від указаного правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 905/3137/14-908/5775/14 (провадження № 3-1276гс15).
Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов`язання відповідача, а тому не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов`язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.
Висновки: після прийняття судом рішення про розстрочку або відстрочку виконання рішення грошове зобов`язання боржника не припиняється, тому передбачені ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та три проценти річних підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання.
Ключові слова: порядок виконання договору, наслідки порушення договору, заборгованість за договором, невиконання грошового зобов`язання
