Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 17 вересня 2019 року
у справі № 807/2332/15
Адміністративна юрисдикція
Щодо обставин, що можуть свідчити про фіктивність господарських операцій платника податків
Фабула справи: ПАТ “Ужгородський Турбогаз” звернулося з позовом до об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби (далі - ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
ПАТ “Ужгородський Турбогаз” зазначає, що висновки податкової перевірки щодо вчинення Товариством господарських операцій з метою отримання лише податкової вигоди, за результатами якої було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, є безпідставними. Реальність господарських операцій між ним та ТОВ “Восток-Запоріжжя” з постачання останнім товарів, за результатами яких він зменшив оподатковуваний дохід за грудень 2014 року та збільшив податковий кредит за квітень, травень 2014 року підтверджена первинними документами, які складені у відповідності до вимог чинного законодавства та були наявні на момент перевірки.
Постановою суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, у позові задоволено.
Мотивація касаційної скарги: ОДПІ посилається на те, що товари, отримані ПАТ “Ужгородський Турбогаз” від ТОВ “Восток-Запоріжжя”, були придбані останнім у ТОВ “Кротол-Плюс С” та у ТОВ “Фідом-СТ”, які відсутні за місцезнаходженням, не мають трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів, сировини тощо, необхідних для здійснення підприємницької діяльності, що свідчить про фіктивність як поставок, так і документів, складених за результатами цих операцій. Діяльність ТОВ “Кротол-Плюс С” та ТОВ “Фідом-СТ” була спрямована на надання податкової вигоди третім особам та використовувалася для прикриття незаконних дій.
Правова позиція Верховного Суду: згідно з положеннями п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до абз. 1 пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно з положеннями п.п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього ПК України) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.
Встановлюючи правило щодо обов’язкового підтвердження сум витрат та податкового кредиту, врахованих платником податків при визначенні податкових зобов’язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують дійсно мали місце.
Разом з тим, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
За умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), якщо контролюючий не доведе зворотне.
Висновки: саме по собі невиконання контрагентом податкових обов’язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагента та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.
Висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об’єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.
Ключові слова: процедура виникнення податкового кредиту, наслідки вибору недобросовісного контрагента, способи доказування фіктивності господарських операцій
