Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 25 березня 2019 року
у справі № 916/686/18
Господарська юрисдикція
Щодо специфіки правовідносин з переходу права вимоги від страхувальника до страховика
Фабула справи: ПАТ "СК "Універсальна" звернулося до суду з позовом до ТОВ "Іллічівський морський рибний порт" про стягнення грошових коштів. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав про те, що ним як страховиком, на підставі генерального договору добровільного страхування вантажів (далі - договір), укладеного між ним та ДК "Квенбергер Логістік УКР", було виплачено власнику пошкодженого ТОВ "Чорноморський рибний порт" вантажу ПрАТ "Філіп Морріс Україна" кошти страхового відшкодування, а також страхувальнику суму понесених ним витрат, пов'язаних із рятуванням вантажу. Посилаючись на те, що саме ТОВ "Іллічівський морський рибний порт" є відповідальною особою за завдані збитки, оскільки ним не було забезпечено збереження вантажу у період із його отримання та до подальшої відправки на судно, у зв'язку з чим, на думку позивача, до нього перейшло право вимоги від страхувальника до відповідача.
Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні позову відмовлено.
Мотивація касаційної скарги: ПАТ "СК "Універсальна", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій вимог ст. ст. 979, 990 ЦК України, ст. ст. 9, 16 Закону України "Про страхування" та ст. ст. 13, 74, 80 ГПК України, просить скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Правова позиція Верховного Суду: доводи касаційної скарги ПАТ "СК "Універсальна" фактично зводяться до неправильної оцінки судами попередніх інстанцій поданих ним доказів на підтвердження своїх вимог, проте переоцінка доказів не входить до визначених ст. 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
Твердження скаржника про порушення судами попередніх інстанцій вимог ст. ст. 979, 990 ЦК України, ст. ст. 9, 16 Закону України "Про страхування" та ст. ст. 13, 74, 80 ГПК України, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом касаційної інстанції, тому відхиляються колегією суддів.
При цьому колегія суддів погоджується із доводами ТОВ "Чорноморський рибний порт", наведеними у відзиві на касаційну скаргу, про те, що спірні страхові правовідносини за своєю правовою природою є суброгацією, а не регресом, тому позивач безпідставно посилається на вимоги ст. 1191 ЦК України на підтвердження своїх вимог.
Відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Виходячи із наведеного, страховик внаслідок виконання обов'язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому деліктне зобов'язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов'язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик.
Ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України передбачають перехід права вимоги до страховика, де перехід фактично означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов'язанні до страховика.
Перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.
При цьому помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України, із правом вимоги (регресу), визначеного ст. 1191 ЦК України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.
Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як уже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов'язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, яка виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи. Право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою.
Висновки: у деліктному зобов'язанні право вимоги до винної особи у особи, яка відшкодувала шкоду потерпілому, виникає в порядку ст. 1191 ЦК України. У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17.
Ключові слова: права сторін за договором страхування, порушення зобов'язань, наслідки заподіяння майнової шкоди, способи підтвердження розмірів збитків, права страховика, обов’язки страхувальника
