Ухвала
07 березня 2019 року
м. Київ
справа № 203/6859/15-ц
провадження № 61-4179ск19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Кузнєцова В. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2016 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Дніпропетровська міська рада, про визнання права власності на гараж, витребування майна,
ВСТАНОВИВ :
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Дніпропетровська міська рада, про визнання права власності на придбаний розбірний металевий гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_1, та витребування із чужого незаконного володіння належного йому на праві власності майна.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 не надано доказів, що ОСОБА_2 володіє та користується вказаним гаражем, який є розбірною металевою конструкцією. Заявником не доведено, що придбаний гараж є об'єктом, який розташований у АДРЕСА_1 та має ознаки самочинного нерухомого майна, а також не доведено, що спірний розбірний гараж належав на праві власності продавцю ОСОБА_3 на час укладення у простій письмовій формі договору купівлі-продажу від 01 грудня 2015 року та був використаний (перероблений) при спорудженні наявного за вказаною адресою гаражу з наведеними технічними характеристиками.
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що спрощене позовне провадження застосовується для розгляду малозначних справ, крім справ передбачених частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
Предметом позову у даній справі євизнання права власності на гараж та витребування майна.
Зазначена справа не становить значної складності для вирішення судами та не належить до винятків із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд визнає за можливе, користуючись власними повноваженнями, визнати цю справу малозначною.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства.
При цьому касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Оскільки зазначена касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, тому увідкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись статтею 19, статтею 260, частиною четвертою статті 274, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
УХВАЛИВ :
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2016 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Дніпропетровська міська рада, про визнання права власності на гараж, витребування майна.
Додані до скарги матеріали повернути заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. О. Кузнєцов
