ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/668/19 Справа № 203/6859/15-ц
Суддя у 1-й інстанції - Колесніченко О.В. Суддя у 2-й інстанції - Красвітна Т. П.
Категорія: 2
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 січня 2019 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А.,
при секретарі Шило С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Дніпропетровська міська рада, про визнання права власності на гараж, витребування майна, -
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, посилаючись на те, що між ним, як покупцем, та ОСОБА_3, як продавцем, 01.12.2015 року було укладено договір купівлі-продажу розбірного металевого гаражу, відповідно до умов якого ОСОБА_3 продала розбірний металевий гараж НОМЕР_7 виробництва ВО "Дніпротяжмаш", заводський НОМЕР_1, модель: ІІДК-4В.УІ, 20 травня 1992 року випуску, за адресою АДРЕСА_1, який розташовано за вказаною адресою відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 30 липня 2003 року. У зв'язку з чим, вважає, що набув у встановленому законом порядку право власності на зазначений гараж, зазначаючи, що ОСОБА_3 на момент продажу гаражу була його власником, оскільки отримала його у спадщину від свого чоловіка, який отримав його у спадщину від свого батька. Відповідач не визнає його права власності на гараж, протиправно заволодів ним, утримує у своєму володінні, оскільки вважає, що зазначений гараж перебуває у його власності. У зв'язку з чим, просив визнати за ним право власності на придбаний розбірний металевий гараж НОМЕР_7, виробництва ВО «Дніпротяжмаш», заводський НОМЕР_1, модель: ІІДК-4В.УІ, дата випуску: 20.05.1992, розташований за адресою: АДРЕСА_1 витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 належний позивачу на праві власності розбірний металевий гараж НОМЕР_7, виробництва ВО «Дніпротяжмаш», заводський НОМЕР_1, модель: ІІДК-4В.УІ, дата випуску: 20.05.1992, розташований за адресою: АДРЕСА_1, та передати позивачу у володіння, користування і розпорядження.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову в повному обсязі..
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позову в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 27 вересня 1992 року ОСОБА_5 придбав в магазині № 17 Управління торгівлі Новомосковської міської ради за 768 рублів металевий розбірний гараж модель: ІІДК-4В.VI, заводський НОМЕР_1, виробництва ВО "Дніпротяжмаш", що підтверджується накладною №14/146 від 27 вересня 1992 року магазину №17 Управління торгівлі Новомосковської міської ради на ім'я ОСОБА_5, квитанцією до прибуткового касового ордеру №7/92кп від 27 вересня 1992 року на суму 768,00 рублів на ім'я ОСОБА_5, паспортом - інструкцією по монтажу гаражу НОМЕР_2 ВО «Дніпротяжмаш», копії яких долучені до матеріалів справи (а.с.34, 35-38).
Згідно з копії довідки-розписки від 12.05.1994 року, ОСОБА_6 продав ОСОБА_5 за 6000,00 грн. свій металевий гараж по АДРЕСА_1, що проржавів, та оренда закінчилася (а.с.39). Довідка-розписка не містить інформації про які саме правовідносини оренди згадується.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 (а.с.40).
Згідно з висновком Дніпропетровського міського управління земельних ресурсів від 23.06.2003 року за №5331.04 щодо місця розташування об'єкта, а саме індивідуального металевого гаражу за адресою: АДРЕСА_1, попередній кадастровий номер: НОМЕР_4, складеного за заявою ОСОБА_5, досліджувана територія знаходиться по АДРЕСА_1; на території знаходиться металевий гараж, щодо якого ОСОБА_5 не надав документів про право власності або дозвіл на улаштування.
01 серпня 2002 року ОСОБА_5 звернувся до міського голови з заявою про надання дозволу на оформлення відводу земельної ділянки під металевий гараж у дворі АДРЕСА_1, яка раніше була виділена на підставі рішення Кіровського райвиконкому №1454 від 18 листопада 1988 року ОСОБА_6 (а.с.23). У відповідь на вказане звернення, ОСОБА_5 повідомлено про доцільність проведення робіт з підготовки документів на розгляд комісії з питань урегулювання земельних відносин міської ради (а.с.22).
Відповідно до висновку Головного архітектурно-планувального управління Дніпропетровської міської ради від 22.01.2003 року за №3/3709, земельна ділянка у дворі житлового АДРЕСА_1, фактично зайнята гаражем померлого ОСОБА_6 ГоловАПУ вважало за можливе передати на розгляд комісії міської ради з питань регулювання земельних відносин документи про надання земельної ділянки у дворі житлового будинку АДРЕСА_1 по фактичному розміщенню металевого гаража, тимчасово довгостроково на умовах оренди строком на 10 років (а.с.27).
Рішенням Дніпропетровської міської ради ХХІV скликання за №42/41 від 30 липня 2003 року «Про погодження місць розташування об'єктів у місті» ОСОБА_5 погоджено місце розташування металевого гаражу по АДРЕСА_1 попередній кадастровий номер (код ДЗК) НОМЕР_4) (а.с.30, 31).
Згідно з розпорядженням міського голови від 04 липня 2008 року №1006р «Про присвоєння адреси індивідуальному гаражу по АДРЕСА_1; зазначено, що присвоєння адреси не підтверджує право власності на нерухоме майно, а також на земельну ділянку (а.с.32, 33).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, про що зроблено запис за №7577, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5, виданим відділом реєстрації смерті в місті Дніпропетровську Дніпропетровського обласного управління юстиції.
ОСОБА_7, син ОСОБА_5, помер ІНФОРМАЦІЯ_3 про що зроблено відповідний актовий запис за № 1196, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6, виданим відділом реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області.
Згідно з копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.06.2008 року, виданим державним нотаріусом П'ятої дніпропетровської державної нотаріальної контори Неклесою О.М., яке є додатковим свідоцтвом до виданого П'ятою Дніпропетровською державною нотконторою 01.08.2007 року за реєстром №5-1740, ОСОБА_3 є спадкоємцем всього спадкового майна ОСОБА_7, на яке в указаній частці видане свідоцтво та складається з земельної ділянки, що належала ОСОБА_5, спадкоємцем якого за заповітом є ОСОБА_7, який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав (а.с. 28).
15 квітня 2009 року Комунальним підприємством "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради виготовлено технічний паспорт на гараж НОМЕР_7 по АДРЕСА_1, згідно з яким, зазначений гараж побудовано в 1991 році.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2012 року, ОСОБА_3 відмовлено у задоволені позову до Дніпропетровської міської ради, треті особи - ОСОБА_2, Дніпропетровське міжміське комунальне підприємство "Земград", про визнання права власності на гараж, розташований по АДРЕСА_1, оскільки ОСОБА_3 не було доведено, що ОСОБА_5 набув за життя права власності на зазначений гараж ( а.с.92, 93)
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2012 року відмовлено у задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про зобов`язання повернути з незаконного володіння гараж по АДРЕСА_1(а.с.100).
01 грудня 2015 року між ОСОБА_3, як продавцем, та ОСОБА_1, як покупцем, у простій письмовій формі укладено договір купівлі-продажу розбірного металевого гаражу (а.с.11).
Згідно з п. 1.1. договору від 01.12.2015 року, продавець передав у власність покупцю, а покупець приймає та оплачує розбірний металевий гараж НОМЕР_7, виробництва ВО "Дніпротяжмаш", заводський НОМЕР_1, модель: ІІДК-4В.УІ, дата випуску: 20.05.1992 року, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до п. 1.2. договору від 01.12.2015 року, проданий за цим договором гараж належить продавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.08.2007 року та свідоцтва про спадщину за законом від 13.06.2008 року, а також наступних правовстановлюючих документів: квитанції магазину № 17 до прибуткового касового ордеру №7/92 кп від 27 вересня 19992 року на суму 768 карбованців на ім'я ОСОБА_5; накладної магазину № 17 про приймання-видачу гаражу від 27.09.1992 року на ім'я ОСОБА_5; технічного паспорту на металевий гараж моделі: ІІДК-4В.УІ на ім'я ОСОБА_5.
Як вбачається з акту про оплату розбірного металевого гаражу від 01 грудня 2015 року, ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_3 вартість гаражу у розмірі 40000,00 грн. на виконання умов зазначеного вище договору купівлі-продажу; згідно з актом прийому-передачі розбірного металевого гаражу від 01 грудня 2015 року ОСОБА_3 передала ОСОБА_1 розбірний металевий гараж, комплект ключів (а.с. 9,10).
Згідно з ч. 1 ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.
Відповідно до ст.ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ч.1 ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Як роз'яснено у п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)", право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці.
Колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з приводу того, що ОСОБА_5 набув права власності на річ з індивідуальними ознаками - металевий розбірний гараж виробництва ВО «Дніпротяжмаш», заводський НОМЕР_1, модель: ІІДК-4В.УІ, дата випуску 20.05.1992, який увійшов до складу його спадщини та прийнятий за заповітом ОСОБА_7, а після смерті ОСОБА_7 - ОСОБА_3, якій в силу ч.5 ст. 1268 ЦК України належить вказаний розбірний металевий гараж з часу відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7
Відповідно до ч.1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно з ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України, яка містить певні умови та підстави для застосування.
Частиною другою ст. 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Прийняття в експлуатацію закінчених об'єктів полягає у підтверджені державними приймальними комісіями готовності об'єкта до експлуатації за його цільовим призначенням відповідно до будівельних норм та правил.
Відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Згідно наданої апеляційному суду копії технічногопаспорту на гараж НОМЕР_7 по АДРЕСА_1, який видано 15 квітня 2009 року Комунальним підприємством "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради, даний об»єкт має ознаки нерухомого майна, яке є самочинним будівництвом. Так, згідно технічного паспорту, гараж НОМЕР_7 по АДРЕСА_1, станом на 15.04.2009 року має бетонний фундамент, цементну підлогу, стіни побудовані із сталі, металу та цегли; за цією ж адресою також розташовані погріб (стіни - цегла, перекриття - залізобетон, сходи - метал) та оглядова яма (стіни - цегла, сходи - дерево); погріб та гараж мають інженерне електричне обладнання).
З викладеного вище вбачається, що гараж НОМЕР_7 по АДРЕСА_1 на час укладення позивачем договору купівлі-продажу 01.12.2015 року, на час пред»явлення даного позову та на час судового розгляду не має ознак розбірної металевої конструкції. Позивачем не надано доказів, що відповідач володіє та користується гаражем, який є розбірною металевою конструкцією.
Позивачем не доведено, що саме придбаний ОСОБА_9 розбірний гараж, право власності на який було успадковане ОСОБА_3, на цей час є об»єктом, який розташований у АДРЕСА_1 та має ознаки самочинного нерухомого майна; не доведено, що спірний розбірний гараж використаний (перероблений) при спорудженні наявного за вказаною адресою гаражу з наведеними вище технічними характеристиками.
Ні в місцевому суді, ні в суді апеляційної інстанції позивачем не заявлено клопотання про призначення у даній справі судової будівельно-технічної експертизи чи іншої судової експертизи, що підтверджується протоколом, звукозаписом судового засідання, письмовими матеріалами справи.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності, колегія дійшла висновку про недоведеність факту, що об»єкт, який знаходиться по АДРЕСА_1 та, згідно технічного паспорта від 15.04.2009 року, має ознаки самочинного нерухомого майна, належав на праві власності продавцю ОСОБА_3 на час укладення у простій письмовій формі договору купівлі-продажу від 01.12.2015 року.
Приймаючи до уваги, що позивач просить визнати право власності на об»єкт, який розташований за певною адресою, місцевий суд дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення такої позовної вимоги та, як наслідок, обгрунтовано відмовив у витребуванні спірного майна із володіння відповідача.
Колегія звертає увагу, що вирішення питання про наявність у ОСОБА_3 права власності на гараж, що розташований за вказаною вище адресою, неодноразово було предметом розгляду у судах різних інстанцій, що мало наслідком відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на спірний гараж.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цьогоКодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, колегія приходить до висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2016 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий
Судді
