Постанова
Іменем України
22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 129/2115/15-ц
провадження № 61-7529св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 01 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Берегового О. Ю., Панасюка О. С., Якименко М. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом та скасування реєстрації в житловому будинку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що їй на праві власності належить житловий будинок по АДРЕСА_1 .
З 1988 року до 26 липня 2010 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , який на даний час зареєстрований в її будинку.
Вказувала, що після розірвання шлюбу він в будинку не проживає, проте не бажає добровільно зніматися з реєстрації у будинку, чим чинить їй перешкоди у користуванні житлом, що порушує її права та законні інтереси, адже вона не може за таких обставин скористатися своїм правом на субсидію.
Враховуючи наведене з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням з 27 липня 2010 року в приватному будинку АДРЕСА_1 .
У серпні 2015 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, поділ спільного сумісного майна подружжя, встановлення порядку користування земельною ділянкою.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він та ОСОБА_1 з 11 лютого 1989 року до 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
До укладення шлюбу ОСОБА_1 належав на праві приватної власності недобудований житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 80 кв. м, на підставі рішення Гайсинського районного суду від 13 лютого 1984 року.
Вказував, що під час шлюбу зазначений будинок спільними коштами та працею подружжя було добудовано та відремонтовано, в результаті чого його вартість збільшилась.
Також ОСОБА_2 під час уточнення позовних вимог зазначав, що після укладення шлюбу (станом на 1989 рік) спірний житловий будинок, загальною площею 8x10 кв. м складався з 4 кімнат, господарських будівель не було, без підлоги, без будь-яких зручностей (отоплення газу, водопостачання) лише поштукатурений, не придатний для проживання, вартість якого на той період складала до 20 000 грн, а на даний час згідно висновку експерта за результатами проведення будівельно - технічної,оціночно - будівельної, земельно - технічної експертизи від 26 жовтня 2015 року становить 253 693 грн.
Під час шлюбу за спільні кошти та його особистою фізичною працею, оскільки майже всі роботи по будівництву і влаштуванню житлового будинку він виконував самостійно, вони провели наступні роботи: в 1990 році добудували до зазначеного будинку добудову, площею 3,80 х 7,10 кв. м, а саме: кухня 11 x 40 кв. м, ванна кімната 9,50 кв. м, коридор 9,75 кв. м, вартість якої згідно зазначеного вище висновку експерта становить 115 262 грн; у 1990 році газифікували зазначений житловий будинок (придбали труби, котел, він самостійно їх встановлював) вартість робіт в цій частині складає 14 283 грн; в 1995 році провели воду до спірного будинку, влаштували насосну станцію, загальною вартістю 3 141 грн.; в 2000 році влаштували навколо житлового будинку паркан металевий 80 м довжиною, 1,20 м висотою, 70 листів профлиста х 122 грн = 8 540 грн, та труби профільні 160 x 22,50 = 3 600 грн, вартістю на даний час 48 653 грн; в 2002 році перекрили добудову до спільного будинку листами ондуліна, використано 20 х 220 грн = 4 400 грн.
Крім того, вказував на те, що після розірвання шлюбу в 2010 році до квітня 2015 року вони продовжували проживати однією сім`єю, були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство і мали спільний бюджет. У 2015 році за особисті кошти він придбав матеріали для ремонту: шпалери, ламінат, шпаклівку, плитку і зробив капітальний ремонт всього будинку, зробив обмотку навколо житлового будинку та господарського входу, в самому житловому будинку залив бетоном підлогу, встановив ламінат. Вартість капітального ремонту за висновком експерта складає 32 956 грн, вартість відмощення навколо будинку становить 16 508 грн.
Також під час спільного шлюбу в 1998 році за спільні кошти біля спірного житлового будинку збудували цегляний господарський блок 4,5 x 11,00 кв. м, куди входить: літня кухня 10 кв .м, гараж 12 кв. м, сарай 12 кв. м, вартість якого становить 155 228 грн.
Загальна вартість спірного житлового будинку з господарськими спорудами (згідно висновку експертизи) на даний час складає 579 207 грн, де вважає, що його ідеальна доля (1/2 частка) складає 289 603 грн.
Таким чином, внаслідок спільних трудових і грошових затрат подружжя вартість спірного житлового будинку істотно збільшилась в період їхнього шлюбу (1989-2010 роки) та у період проживання у фактичних шлюбних стосунках (2010-2015 роки) на 325 514 грн (із розрахунку 579 207 грн - 253 693 грн), а тому це нерухоме майно необхідно визнати спільним майном подружжя відповідно до статті 62 СК України.
Водночас просив також врахувати, що всі зазначені вище будівельні матеріали та будівельні роботи проводились за його особисті кошти, оскільки відповідач протягом періоду 1989 по 2010 роки ніде не працювала, здійснювала догляд за їхньою хворою дочкою ОСОБА_3 до дня її смерті у 2010 році і не мала власного доходу, після її смерті вона також ніде не працювала.
Також вказував на те, що спірний житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0725 га, яка знаходиться в законному користуванні відповідача і на яку рішенням Гайсинської міської ради від 10 жовтня 2008 року ОСОБА_1 надано дозвіл на затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності громадян на земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд та ведення особистого селянського господарства, право власності на дану земельну ділянку за відповідачем не зареєстровано, яка також підлягає поділу між сторонами.
Враховуючи наведене з урахування уточнених позовних вимог просив суд: встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу його та ОСОБА_1 у період з 26 липня 2010 року по червень 2015 року;
визнати житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності його та ОСОБА_1 ;
провести реальний розподіл житлового будинку АДРЕСА_1 , виділивши ОСОБА_1 1/2 його частини та йому на праві спільної часткової власності 1/2 частину відповідно до варіантів поділу, визначених будівельною судово-технічною експертизою від 26 жовтня 2015 року № 1592/1593/1594/1595/15-21 за першим варіантом, виділивши йому квартиру АДРЕСА_2 пропорційно розміру часток кожного із співвласників в житловому будинку 1/2 та 1/2 частини (49% та 51% пропорційно розміру в нерухомості).
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 15 вересня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом та скасування реєстрації в житловому будинку відмовлено.
Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 26 липня 2010 року по червень 2015 року.
Визнано житловий будинок із господарськими будівлями АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Поділено житловий будинок АДРЕСА_1 згідно з першим варіантом висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 26 жовтня 2015 року № 1592/1593/1594/1595/15-21.
Виділено ОСОБА_1 в натурі та визнано за нею право приватної власності на частину будинку АДРЕСА_1 , що складається з коридору 1-1 площею 4,70 кв. м, житлової кімнати 1-2 площею 10,8 кв. м, житлової кімнати 1-5 площею 9,10 кв. м, коридора 1-6 площею 4,2 кв. м, кухні 1-7 площею 11,40 кв. м, ванної 1-8 площею 4,3 кв. м загальною площею 44,50 кв. м, а також господарський блок (частина 31,8 %), огорожа 1 (частина 26%).
Виділено ОСОБА_2 в натурі і визнано за ним право приватної власності на частину будинку АДРЕСА_1 , що складається з житлової кімнати 1-3 площею 23,70 кв. м, житлової кімнати площею 13,50 кв. м, загальною площею 37,20 кв. м, а також господарський блок (частина 68,2 %), огорожа 1 (частина 74%).
Встановлено порядок користування земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд загальною площею 0,0725 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 згідно варіанту 1 висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 26 жовтня 2015 року № 1592/1593/1594/1595/15-21, визнано за ОСОБА_1 право користування земельною ділянкою загальною площею 0,3625 га, у тому числі земельна ділянка під двором та ріллею площею 0,02785 га, земельна ділянка під забудовою площею 0,0077 га, земельна ділянка для спільного сумісного користування площею 0,0007 га; за ОСОБА_2 право користування земельною ділянкою загальною площею 0,3625 га, у тому числі земельна ділянка під двором та ріллею площею 0,02715 га, земельна ділянка під забудовою площею 0,0084 га, земельна ділянка для спільного сумісного користування площею 0,0007 га.
Додатковим рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 26 вересня 2016 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 227 грн 50 коп. компенсації за різницю у вартості виділених частин будинку та господарських споруд.
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 22 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 15 вересня 2016 року в частині задоволених позовних вимог про встановлення порядку користування земельною ділянкою скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовлено.
У решті рішення суду залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 14 лютого 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 15 вересня 2016 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 22 листопада 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційний суд виходив із того, що судами не встановлено, якою була вартість майна до його поліпшення та добудови, не зазначено у рішенні, що будинок істотно збільшився у своїй вартості саме внаслідок проведення переобладнання та ремонтних робіт, не встановлено розміру трудових і грошових затрат кожного з подружжя. Не враховано, що ОСОБА_1 до реєстрації шлюбу з відповідачем вже була власником недобудованого житлового будинку, вартість якого судом не встановлено, а тому зазначена частина майна є особистою власністю ОСОБА_1 та не може бути об`єктом поділу.
Також касаційний суд зазначив, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, у мотивувальній частині рішення не навів мотивів, з яких він бере до уваги одні докази та відхиляє інші. Зокрема, судом не враховано, що для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї. Вказані обставини судом не встановлено, а покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту.
Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 01 грудня 2020 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з 26 липня 2010 року по червень 2015 року.
Визнано житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Поділено спільне сумісне майно подружжя, визнавши: за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 ; за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти зустрічних позовних вимог відмовлено.
Судове рішення місцевого суду мотивовано тим, що ОСОБА_2 належними та допустимими доказами довів факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 в період з 26 липня 2010 року по червень 2015 року.
Також місцевий суду дійшов висновку, що ОСОБА_2 надав докази на підтвердження того, що його внесок у переобладнання спірного будинку в розумінні положень статті 62 СК України є значним, а тому наявні підстави для визнання спірного майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки спірне майно за час перебування сторін у шлюбі, а також за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, зазнало істотних поліпшень (перетворень), що також підтверджується висновком експертизи.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визначення порядку користування земельною ділянкою, місцевий суд виходив із того, що земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, набуте подружжям під час шлюбу, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Таким чином, суд зазначив, що право користування ОСОБА_2 частиною спірної земельної ділянки, на якій розміщена належна йому частина будинку та нерухомого майна у вигляді господарських споруд, виникає у нього в силу набуття права власності на вказане майно.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 01 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 01 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове.
Позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим будинком з господарськими спорудами та будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Вирішуючи питання щодо позовних вимог ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що сторони спільно не проживають і не ведуть спільного господарства, договору найму на проживання у спірному будинку між ними укладено не було, а також із того, що інтереси одноосібного власника будинку перевищують інтереси колишнього члена сім`ї, у якого припинились як правові підстави проживання у спірному будинку, так і підстави збереження за ним житлового приміщення, тому наявні підстави для визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування спірним житловим будинком.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять доказів ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, необхідних для встановлення такого юридичного факту.
Також судом апеляційної інстанції зазначено, що ОСОБА_2 не довів того, що вартість спірного майна, набутого ОСОБА_1 до укладення шлюбу з ним, істотно збільшилась у результаті їх спільної трудової діяльності та грошової участі у здійсненні його переобладнання, добудов та проведення ремонтних робіт як під час шлюбу, так і після його розірвання, а сам факт перебування сторін у шлюбі на час здійснення реконструкції, будівництва спірного об`єкта нерухомого майна не є підставою для визнання такого майна спільним майном подружжя.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції зазначив, що зустрічні позовні вимоги в частині поділу спільного сумісного майна подружжя та встановлення порядку користування земельної ділянки також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від вимог про визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У травні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 липня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17, № провадження № 61-1935св18(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не було враховано обсяг поліпшень, яких зазнав спірний будинок за час перебування сторін у шлюбі та після його розірвання, коли вони проживали без реєстрації шлюбу. Вказує, що наведені обставини підтверджуються висновком експерта.
Заявник вказує, що ОСОБА_1 не заперечувала в судових засіданнях наявності будівельних поліпшень в належному їй на праві приватної власності житловому будинку, та не заперечувала, що він брав участь у будівництві і ремонті житлового будинку, проте остання посилалась на те, що такі поліпшення було зроблено за рахунок її батьків.
Суд апеляційної інстанції зробив неправильний висновок, що ним не доведено джерело набуття спільного сумісного майна подружжя за час перебування у шлюбі. Вказує, що ОСОБА_1 за час перебування у шлюбі не мала своїх доходів, оскільки ніде не працювала, а здійснювала догляд за спільною дитиною.
Заявник посилається на те, що джерелом існування їх сім`ї були його власні доходи, які він отримував від роботи за кордоном у Російській Федерації.
Відмова у задоволенні позовної вимоги щодо встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу є помилковою, оскільки він весь час був зареєстрований за адресою будинку, оплачував побутові рахунки по книжкам на ім`я відповідача, постійно проживав за вказаною адресою, що також підтверджується показами свідків.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 від ОСОБА_1 , у якому вказано, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 лютого 1989 року до 26 липня 2010 року.
На підставі рішення Гайсинського районного суду від 13 лютого 1984 року ОСОБА_1 на праві приватної власності належить недобудований житловий будинок АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 зареєстрований за вищевказаною адресою з 19 березня 1991 року.
Відповідно до акта від 23 жовтня 1989 року житловий будинок АДРЕСА_1 , площею 81,7 кв. м завершено будівництвом у серпні 1989 року та введено в експлуатацію. На підставі рішення виконкому Гайсинської міської ради народних депутатів від 11 липня 1984 року № 141 ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ) 22 травня 1989 року дозволено проводити будівельні роботи по добудові побутового блоку та перепланування житлового будинку АДРЕСА_1 .
На підставі рішення виконкому Гайсинської міської ради народних депутатів від 20 червня 1990 року № 160 ОСОБА_1 надано дозвіл на проведення будівництва господарського блоку по АДРЕСА_1 розміром 4,5 х 12,0 м., кінець робіт - 24 квітня 1993 року.
Відповідно до рішення 27 сесії 5 скликання Гайсинської міської ради від 10 жовтня 2008 року ОСОБА_1 вирішено видати державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0,075 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.
Відповідно до висновку експерта від 26 жовтня 2015 року № 1592/1593/1594/1595/15-21 дійсна вартість житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 на час проведення експертизи становить 579 207 грн, вартість частини житлового будинку площею 8 х 10 кв. м, куди входять чотири житлових кімнати (без урахування добудови, господарського блоку) становить 253 693 грн, вартість житлової добудови до житлового будинку площею 3,80 х 7,10 кв. м (кухня площею 11,4 кв. м, ванна кімната площею 4,30 кв. м, коридор 4,70 кв. м) 115 262 грн., господарського блоку до житлового будинку загальною площею 4,5 х 12,00 кв. м (літня кухня, гараж та сарай) - 155 228 грн, вартість будівельних робіт та затрачених будівельних матеріалів по встановленню газового опалення житлового будинку становить 14 283 грн 61 коп., вартість будівельних робіт та затрачених будівельних матеріалів по встановленню водопостачання (насосної станції) житлового будинку становить 3 141 грн 25 коп., огорожі із металевого профілю площею 63,98 кв. м навколо житлового будинку - 48 653 грн, вартість будівельних робіт та затрачених будівельних матеріалів по встановленню відмощення навколо житлового будинку становить 16 508 грн 39 коп., вартість капітального ремонту всього домоволодіння становить 32 956 грн 92 коп., собівартість житлової добудови, господарського блоку, газопостачання, водопостачання, капітальний ремонт житлового будинку перевищує вартість чотирьох житлових кімнат без урахування зазначених благоустроїв у житловому будинку з господарськими будівлями.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судами встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 лютого 1989 року до 26 липня 2010 року.
Частиною першою статті 24 КпШС України визначено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
До реєстрації шлюбу будинок по АДРЕСА_1 належав ОСОБА_1 на праві приватної власності.
Так, рішенням Народного суду Гайсинського району Вінницької області від 27 січня 1987 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про розірвання шлюбу та поділі майна вирішено: розірвати шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ; виділити в натурі та визнати права власності ОСОБА_5 на незавершений будівництвом жилий будинок по АДРЕСА_3 ; стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 три тисячі рублів за половину вартості вищевказаної будови; вирішено питання щодо судових витрат (т. 1, а. с. 148).
Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 30 березня 1988 року за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про відшкодування витрат на будівництво вирішено: стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 половину витрат на обкладку дома цеглою (73 рубля), за риття колодязя (85 рублів), вартість труб (68 рублів) вартість насосу (65 рублів), цемента з доставкою (59 рублів), вугілля (30 рублів), перевозку дров (30 рублів) або загалом 410 рублів, в натурі 1 куб. м лісоматеріалу на 110 рублів, всього на 520 рублів. Також стягнуто судові витрати.
Вказаним судовим рішенням встановлено, що сторони під час спільного проживання проводили такі роботи: обкладка будинку цеглою, будівництво колодязя, заготовку для цього будівельних матеріалів.
Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що 22 травня 1989 року, ОСОБА_8 було надано дозвіл на добудову побутового блоку та перепланування житлового будинку (т. 1, а. с. 12).
На підставі рішення виконкому Гайсинської міської ради народних депутатів від 20 червня 1990 року № 160 ОСОБА_1 надано дозвіл на проведення будівництва господарського блоку по АДРЕСА_1 розміром 4,5 х 12,0 м., кінець робіт - 24 квітня 1993 року.
Актом про закінчення будівництва та введення в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 23 жовтня 1989 року спірне домоволодіння із добудовою було прийнято відповідною комісією (т. 1, а. с. 152).
Отже, з наведеного вбачається, що за час перебування сторін у шлюбі ними було закінчено будівництво будинку, який належав на праві власності ОСОБА_1 , здійснено його перепланування та здійснено добудову до нього.
Звертаючись із зустрічною позовною заявою, ОСОБА_2 вказував, що під час проживання із ОСОБА_1 ними також було здійснено: газифікацію будинку, водопостачання до будинку, облаштування навколо будинку металевого паркану, перекриття добудови до будинку листами ондуліна, капітальний ремонт у будинку та відмощення навколо будинку.
Разом із тим, ним не було надано доказів на підтвердження часу проведення вказаних робіт.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , апеляційний суд виходив із того, що останнім не було доведено, що вартість спірного майна істотно збільшилась у результаті спільної трудової діяльності подружжя та його грошової участі.
Статтею 22 КпШС України визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Аналогічні положення закріплено й у статтях 60, 63 СК України.
Вказані норми закріплюють презумпцію спільності майна подружжя, відповідно до якої набуте майно подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують.
Під час розгляду справи ОСОБА_1 заперечувала зустрічний позов ОСОБА_2 та вказувала, що використовувала власні грошові кошти, а також те, що грошовими коштами їм допомагали її родичі, ОСОБА_2 не надавав грошових коштів на відповідні поліпшення житлового будинку та добудови до нього, проте матеріали справи не містять доказів того, що такі витрати були здійснено тільки нею та за допомогою коштів її родичів, а відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, ОСОБА_1 , подаючи заперечення на зустрічну позовну заяву (т. 1, а. с. 235), зазначала, що спільною сумісною власністю подружжя є саме те майно, що було нажите у шлюбі, вартістю 170 286 грн, а отже частка ОСОБА_2 становить 85 143 грн. Вказувала, що частина майна, що належить їй має загальну вартість 405 566 грн, що становить 80 % або 4/5 від загальної вартості нерухомого майна. Майно ОСОБА_2 становить 20 % або 1/5 від загальної вартості нерухомого.
Також під час розгляду справи ОСОБА_1 вказувала, що ОСОБА_2
допомагав робити чоловічу роботу.
З наведеного вбачається, що ОСОБА_1 , заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_2 , не було спростовано презумпцію спільності майна подружжя щодо поліпшень, які були вчинені відносно спірного майна.
Наведеного апеляційний суд не врахував та відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 за недоведеністю.
Частиною першою статті 25 КпШС України визначено, що якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя (аналогічні положення містить стаття 62 СК України).
Як випливає зі змісте статей 25 КпШС України та 62 СК України, режим спільної сумісної власності може бути поширений на майно, що було приватною власністю одного з подружжя за наявності сукупності умов: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) вказано, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.
Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості саме по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач має довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.
Відповідно до висновку експерта від 26 жовтня 2015 року № 1592/1593/1594/1595/15-21 дійсна вартість житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 на час проведення експертизи становить 579 207 грн, вартість частини житлового будинку площею 8 х 10 кв. м, куди входять чотири житлових кімнати (без урахування добудови, господарського блоку) становить 253 693 грн, вартість житлової добудови до житлового будинку площею 3,80 х 7,10 кв. м (кухня площею 11,4 кв. м, ванна кімната площею 4,30 кв. м, коридор 4,70 кв. м) 115 262 грн, господарського блоку до житлового будинку загальною площею 4,5 х 12,00 кв. м (літня кухня, гараж та сарай) - 155 228 грн, вартість будівельних робіт та затрачених будівельних матеріалів по встановленню газового опалення житлового будинку становить 14 283 грн 61 коп., вартість будівельних робіт та затрачених будівельних матеріалів по встановленню водопостачання (насосної станції) житлового будинку становить 3 141 грн 25 коп., огорожі із металевого профілю площею 63,98 кв. м навколо житлового будинку - 48 653 грн, вартість будівельних робіт та затрачених будівельних матеріалів по встановленню відмощення навколо житлового будинку становить 16 508 грн 39 коп., вартість капітального ремонту всього домоволодіння становить 32 956 грн 92 коп., собівартість житлової добудови, господарського блоку, газопостачання, водопостачання, капітальний ремонт житлового будинку перевищує вартість чотирьох житлових кімнат без урахування зазначених благоустроїв у житловому будинку з господарськими будівлями.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).
Оцінюючи висновок експерта, колегія суддів виходить з наступного.
Вартість приміщення, яке належало ОСОБА_1 , визначена на час проведення експертизи, становить 253 693 грн. В той же час вартість вказаного майна до його поліпшення не встановлена.
Вартість житлової добудови становить 115 262 грн.
Вартість господарського блоку становить 155 228 грн. Разом із тим, в матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують введення його в експлуатацію, а тому, з урахуванням заявлених позовних вимог у вказаній справі, не може враховуватися під час їх вирішення, оскільки визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами матеріального права не передбачено.
Виходячи з того, що вартість добудови до будинку становить майже половину вартості частини житлового будинку, куди входять чотири житлові кімнати, колегія суддів приходить до висновку, що за час перебування сторін у шлюбі спірне майно істотно збільшилось, а отже наявні підстави для визнання його спільним сумісним майном.
Крім того, колегією суддів також враховано, що сторонами під час розгляду справи не надано інформації, підтвердженої належними доказами, щодо часу проведення робіт по встановленню газового опалення житлового будинку, вартістю 14 283 грн 61 коп., будівельних робіт та затрачених будівельних матеріалів по встановленню водопостачання (насосної станції) житлового будинку, вартістю 3 141 грн 25 коп., встановлення огорожі із металевого профілю площею 63,98 кв. м навколо житлового будинку, вартістю 48 653 грн, встановлення відмощення навколо житлового будинку, вартістю 16 508 грн 39 коп., проведення капітального ремонту всього домоволодіння, вартістю 32 956 грн 92 коп.
Таким чином, наявні підстави для визнання частини спірного майна, а саме будинку та добудови до нього, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки спірне майно за час шлюбу зазнало істотних поліпшень (перетворень), що підтверджується також висновком судової експертизи.
Отже, житловий будинку та добудова до нього підлягають визнанню спільним сумісним майном подружжя й, відповідно, поділу між сторонами у рівних частках по 1/2 кожному. Здійснити поділ майна, як то передбачено першим варіантом експертизи, не вбачається можливим, оскільки спільним сумісним майном визнано лише частину майна, а експертом було запропоновано поділити в натурі все майно, яке позивач вважав спільною сумісною власністю.
Колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом задоволенню не підлягають, у зв`язку із тим, що вказані вимоги взаємопов`язані із вирішенням позовних вимог ОСОБА_2 . При цьому ОСОБА_2 не може бути визнаний таким, що втратив право користування житлом на підставі статті 405 ЦК України.
В той же час, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
Відповідно до частини першої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюється положення глави 8 цього Кодексу.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що стаття 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком та жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї, тоді як стаття 60 СК України презюмує, що майно, набуте під час шлюбу, належить чоловікові і жінці на праві спільної сумісної власності.
Колегія суддів, з урахуванням вищевикладених норм, вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, оскільки для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу необхідні докази, які в сукупності можуть підтвердити, зокрема ведення спільного господарства, наявність у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї, проте ОСОБА_2 таких доказів не надав.
Також не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_2 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, оскільки відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду, вищевикладеного не врахував та ухвалив судове рішення, яке не відповідає вимогам закону, у зв`язку із чим наявні підстави для його скасування та ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 й, відповідно, часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково, визнати будинок та добудову до нього по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя, здійснити його поділ між сторонами у рівних частках, у решті позовних вимог ОСОБА_2 слід відмовити.
Керуючись статтями 400, 409, 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Вінницького апеляційного суду від 01 квітня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, відмовити.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, поділ спільного сумісного майна подружжя, встановлення порядку користування земельною ділянкою задовольнити частково.
Визнати житловий будинок з добудовою до нього АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Поділити спільне сумісне майно подружжя.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з добудовою до нього АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з добудовою до нього АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович
