Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 242/4413/17
Провадження № 2/242/17/22
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 березня 2022 року м. Селидове
Селидівський міський суд Донецької області у складі: головуючого судді Черкова В.Г., при секретарі Уварові М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Селидове в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Головного управління державної казначейської служби України у Донецькій області, третя особа ОСОБА_2 , про відшкодування матеріальних збитків, завданих терористичним актом, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з даним позовом
В обґрунтування позову зазначено, 12.10.2012 року він придбав житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . З липня 2013 року на земельній ділянці, яка відноситься до вищевказаного будинку, він збудував новий житловий будинок. Для забудови було виготовлено проект та придбано будівельні матеріали у відповідності до товарних документів, проведено утеплення стін, улаштовано кухню та ванну кімнати, встановлено пластикові вікна, вхідні та прохідні двері. Всього на придбання будівельних матеріалів було витрачено 267390 грн. 58 коп. 19.01.2015 року, при обстрілі міста Авдіївка Донецької області, було зруйновано його новий будинок. Слідчим відділом Авдіївського міського відділу ГУ МВС України в Донецькій області було відкрито кримінальне провадження № 12015050490000058 за ст. 115 ч. 1 КК України, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.01.2015 року, оскільки внаслідок артилерійського обстрілу було поранено військовослужбовця та пошкоджено будинок. Таким чином, внаслідок влучання снаряду в будинок та пошкодження будинку вибухом, йому спричинено матеріальні збитки в розмірі 267390 грн. 58 коп. До теперішнього час органами досудового розслідування не встановлено особу винну у руйнуванні його будинку. Просить суд відшкодувати йому за рахунок Державного бюджету України та стягнути з Державного бюджету України через управління Державного казначейства в Донецькій області на його користь 267390 грн. 58 коп., завданих матеріальних збитків на придбані будівельні матеріали.
В подальшому позивач надав заяву про уточнення позовних вимог (а.с. 206-209) в яких просить суд відшкодувати йому за рахунок Державного бюджету України та стягнути з Державного бюджету України на його користь 267390 грн. 58 коп. за шкоду завдану терористичним актом.
Представник позивача Холостенко В.М. в судовому засіданні уточнив позовні вимоги та просив суд відшкодувати ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України та стягнути з Державного бюджету України на його користь 231 266 грн. 00 коп. за шкоду завдану терористичним актом.
Представник відповідача Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України Циря С.М., який діє на підставі довіреності, заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених ним у письмових запереченнях, просив відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі.
Представник відповідача Головного управління державної казначейської служби України у Донецькій області належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, надав письмові заперечення, просить відмовити у задоволенні позову та здійснювати судовий розгляд без його участі.
Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася, про день слухання справи повідомлялася належним чином.
Справа перебувала в провадженні Селидівського міського суду Донецької області, рішенням від 07.02.2018 р. в задоволені позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Постановою Апеляційного суду Донецької області від 29.05.2018 р. рішення залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 21.10.2020 р. касаційну скаргу було задоволено частково, рішення Селидівського міського суду Донецької області від 07.02.2018 р. та постанову Апеляційного суду Донецької області від 29.05.2018 р. скасовано, справу направлено на новий розгляд.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2020 р. головуючим по справі було визначено суддю Переясловську Ю.А.
Ухвалою від 09.12.2020 р. відкрито провадження по справі.
Згідно Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.08.2020 р. головуючим по справі визначено суддю Черкова В.Г.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вивчивши законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд встановив наступне.
12.10.2012 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Авдіївського міського нотаріального округу Донецької області Літовка А.О., придбав у власність житловий будинок з надвірними побудовами за адресою: АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці розміром 0,1 га. кадастровий номер 1410200000:04:011:0051.
Згідно свідоцтва про право власності від 09.09.2013 року, земельна ділянці розміром 0,1 га. кадастровий номер 1410200000:04:011:0055, за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 .
Відповідно до заяви від 23.01.2015 року, ОСОБА_1 звернувся до Авдіївського міського відділу УМВС України в Донецькій області, з проханням розслідувати хто пошкодив будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 внаслідок попадання снаряду 19.01.2015 року, в результаті якого стіни, дах та вікна зазнали значних пошкоджень.
Згідно заяви від 23.01.2015 року, ОСОБА_1 звернувся до Авдіївського міського голови з проханням скласти акт про пошкодження за адресою: АДРЕСА_1 внаслідок попадання снаряду 19.01.2015 року, яка згідно штампу зареєстрована 17.03.2015 року за вх.. № 01-27/0038.
Згідно витягу з кримінального провадження № 12015050490000058 від 19.01.2015 року, Авдіївським міським відділом УМВС України в Донецькій області порушено кримінальне провадження за ст. ст. 15 ч. 2, 115 ч. 1 КК України, оскільки 19.01.2015 року під час артилерійського обстрілу м. Авдіївка отримав тілесні ушкодження військовослужбовець в/ч НОМЕР_1 командир роти ОСОБА_4 та було пошкоджено будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 .
Згідно листа департаменту фінансів Донецької обласної державної адміністрації № 02-02/22-611-4 від 11.04.2017 року, допомога ОСОБА_1 на відновлення пошкодженого майна за адресою: АДРЕСА_1 з обласного бюджету не надавалася.
Згідно листа № 01-15/0730 від 15.05.2017 року, інформація щодо обстеження зруйнованого будинку адресою: АДРЕСА_1 та забезпечення ОСОБА_1 житлом відсутня, зруйноване житло не передавалося, щодо надання матеріальної допомоги ОСОБА_1 до міської комісії з питань матеріальної допомоги громадянам за рахунок коштів міського бюджету не звертався.
Відповідно до листа міської комісії з питань матеріальної допомоги громадянам Військово-цивільної адміністрації м. Авдіївка Донецької області № 2 від 10.05.2017 року, ОСОБА_1 до міської комісії з надання матеріальної допомоги громадянам за рахунок коштів міського бюджету не звертався.
Згідно листа департаменту фінансів Донецької обласної державної адміністрації № 02-02/22-984-4 від 02.06.2017 року, допомога ОСОБА_1 на відновлення пошкодженого майна за адресою: АДРЕСА_1 за рахунок коштів обласного бюджету та бюджету зазначеного міста не надавалася.
Згідно Звіту незалежного оцінщика Гапотченко А.М. про оцінку розміру шкоди, спричиненої нерухомому майну об`єкту незавершеного будівництва житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 19.01.2015 р. 231266,00 грн.
Відповідно дост. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Згідно ст. 81 ЦПК Українивстановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК Українивстановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Право на відшкодування матеріальної шкоди за рахунок держави закріплено також у статях13,41статтях1166,1177 Цивільного кодексу України.
Частиною 4статті 41 Конституції Українигарантовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною першоюстатті 317 Цивільного кодексу Українивласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частин першої-третьоїстатті 319 Цивільного кодексу Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Частиною першоюстатті 321 Цивільного кодексу Українипередбачено, що право власності є непорушним.
Згідно з частиною першоюстатті 386 Цивільного кодексу Українидержава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.
Зобов`язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів.
Положення преамбули Конвенції вказують на те, що Високі Договірні Сторони зобов`язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави по гарантуванню прав людини пов`язана з видами зобов`язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні.
Негативні зобов`язання - це зобов`язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов`язання - навпаки, тобто держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може включати в себе прийняття законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпечення реальних умов для реалізації прав.
Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimateexpectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatismutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).
Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.
Позивач обґрунтував розмір завданої шкоди знищеного будинку Актом оцінки вартості відновлювального ремонту будинку та копіями товарних чеків та накладних на придбання будівельних матеріалів, в той час, як ч. 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.
Частина першастатті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»передбачає спеціальне правило, відповідно до якого відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина другастатті 19 вказаного Закону).
З огляду на зміст вказаних положень реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі.Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом об`єктам нежитлової нерухомості громадян, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами.
При цьому у законодавстві України відсутня не тільки процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutatismutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України» (Budchenko v. Ukraine), заява № 38677/06,§42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatismutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine, заява № 54904/08).
Крім того, відповідно до частини восьмої статті86і частини третьої статті89 Кодексу цивільного захисту України, Постановою Кабінету Міністрів України від 18грудня 2013року №947був затверджений Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання (далі - Порядок), який викладений у редакціїпостанови Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 року № 623, потім в редакції постанови КМУ від 02.09.2020 р. № 767.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що передбачене устатті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»право на відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, не породжує легітимного очікування на отримання від держави України такого відшкодування за пошкоджене у період проведення антитерористичної операції житло.
З аналогічних підстав не породжує у позивача такого очікування істаття 85 Кодексу цивільного захисту України, відповідно до якої відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій здійснюється порядку, визначеному законом.
Отже, право на отримання за рахунок держави компенсації за шкоду, заподіяну у період проведення антитерористичної операції внаслідок пошкодження під час терористичного акту належного позивачеві на праві власності житла, не має у законодавстві України такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивача.
Так, стаття 86 Кодексу цивільного захисту Українирегламентує забезпечення житлом постраждалих внаслідок надзвичайних ситуацій і встановлює умови як такого забезпечення, так і його заміни грошовою компенсацією. Тому припис частини 10 вказаної статті (який передбачає, що розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна) не можна застосувати безвідносно до інших приписів цієї статті, зокрема частини дев`ятої, яка передбачає умовою забезпечення житлом постраждалого або виплати грошової компенсації за рахунок держави добровільне передання постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання).
Кодекс цивільного захисту Українине покладає тягар виплати відшкодування винятково на державу, так як передбачає існування страхування у сфері цивільного захисту, метою якого, зокрема, є страховий захист майнових інтересів суб`єктів господарювання і громадян від шкоди, яка може бути заподіяна внаслідок надзвичайних ситуацій, небезпечних подій або проведення робіт із запобігання чи ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (пункт 1 частини першоїстатті 49 цього Кодексу). Відшкодування матеріальних збитків постраждалим здійснюється за рахунок не заборонених законодавством джерел, зокрема коштів за договорами добровільного страхування, укладеними відповідно до законодавства про страхування (пункт 3 частини третьоїстатті 84 Кодексу цивільного захисту України).
Згідно Постанови КМУ № 767 від 02.09.2020 р. розмір грошової допомоги постраждалим становить від трьох до 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Під час визначення розміру грошової допомоги враховується розмір заподіяної матеріальної шкоди, страхових виплат, інших видів допомог. Розмір грошової компенсації постраждалим визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження житла, що є чинними на дату затвердження узагальненого списку відповідно (але не більш як 300 тис. гривень за один об`єкт зруйнованого житла).
Отже, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про відшкодування шкоди за пошкоджене під час терористичного акту майно на підставістатті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»тастатті 86Кодексу цивільного захисту Україниє безпідставними.
Разом з тим позивач має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Позивач, зокрема, зазначив, що держава порушила вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Проте помилково вважає, що має право вимоги до держави про відшкодування за її рахунок шкоди, завданої пошкодженням (знищенням) внаслідок терористичного акту житла у розмірі реальної вартості житла.
Також позивач, по суті, посилався на: відсутність компенсації завданої шкоди впродовж тривалого часу та не відновлення житла; відсутність спеціального порядку відшкодування за пошкоджене внаслідок терористичного акту житло.
Зазначені доводи позивача суд вважає доведеними та обґрунтованими.
Так, відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов`язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки) (див. mutatismutandis рішення ЄСПЛ від 3 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії» (Kotov v. Russia), заява № 54522/00, § 113); у процесуальному аспекті, хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatismutandis рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», § 114).
Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної пошкодженням квартири внаслідок терористичного акту, відсутній як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи судами (позитивний матеріальний обов`язок).
Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов`язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (наприклад, вирішення проблеми відповідальності держави за порушення права заявників на доступ до їхнього майна: рішення ЄСПЛ від 29 червня 2004 року щодо суті та від 13 липня 2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини» (DoganandOthers v. Turkey), заява № 8803-8811/02 й інші; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» (ChiragovandOthers v. Armenia), заява № 13216/05, § 188-201; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Саргсян проти Азербайджану» ( ОСОБА_3 v. Azerbaijan), заява № 40167/06, § 152-242).
Відсутність на час звернення позивача до суду у законодавстві України відповідних положень щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об`єкту житлової нерухомості та рухомого майна терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.
До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, провадження № 14-17 цс 19 та Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 04 березня 2020 року у справі 646/5063/17-ц, провадження № 61-36595 св 18.
Згідно з частиною четвертою статті 263ЦПКУкраїни при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому правовою підставою для виплати компенсації, а не шкоди, є не положення статті 19Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статті 86 Кодексу цивільного захисту України, а невиконання державою позитивного обов`язку розробити спеціальний нормативно-правовий акт щодо надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому суд виходить з того, що згідно з частиною першою статті 9КонституціїУкраїни чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
У справі «Докіч проти Боснії та Герцеговини» (рішення ЄСПЛ від 27 травня 2010 року, заява № 6518/04) ЄСПЛ підкреслив, що заявник чітко виразив погодження на компенсацію замість реституції і, таким чином, отримав право на відповідну суму. ЄСПЛ також констатував відсутність компенсаційної схеми, яка відповідає стандартам та практиці цього Суду, а розмір запропонованої Урядом компенсації за 1 кв. м визнав занадто малим, застосувавши критерій «ринкової вартості майна».
На підставі цієї практики ЄСПЛ, яка є сталою, а відповідно достатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»вона є джерелом права в Україні, так само виникають легітимні очікування щодо отримання компенсації за пошкоджене/зруйноване майно в результаті проведення антитерористичної операції, а мовою ЄСПЛ - збройного конфлікту на території, підконтрольній уряду України.
В будь-якому випадку якщо держава не запровадила дієві компенсаційні механізми за пошкоджене/зруйноване майно в умовах збройного конфлікту на територіях, підконтрольних Уряду України впродовж більше ніж 6 років, це не має унеможливлювати захист права власності позивача, який гарантованийКонституцією України.
Суд звертає увагу, що відповідний механізм, який передбачає, порядок надання компенсації або допомоги особам, житлові будинки яких пошкоджені внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації запроваджено постановою КМУ № 623 від 10.07.2019 р. № 623 та в подальшому змінений постановою КМУ № 767 від 02.09.2020 р. майже через три роки з моменту пошкодження житла позивача. Тобто до прийняття зазначених нормативно-правових актів позивач не мала можливості отримати відповідну компенсацію з обставин, що від неї не залежали.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши докази по справі, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди,та стягнення за рахунок держави грошової компенсації у розмірі 200000,00 грн. за пошкоджене майно, виходячи при цьому з наведених вище підстав та обґрунтування позову, а саме: відсутність компенсації завданої шкоди впродовж тривалого часу та не відновлення житла. Вирішуючи питання про задоволення позову, суд враховує постанову КМУ № 767 від 02.09.2020 року, якою затверджений Порядок використаннякоштів,передбачених удержавному бюджетідля здійсненнягрошової компенсаціїпостраждалим,житлові будинки(квартири)яких зруйновановнаслідок надзвичайноїситуації воєнногохарактеру, однак вважає, що належним способом захисту прав позивача є стягнення грошової компенсації.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.10,11,74,77,79,88,209,212,214-215,218,224-227 ЦПК України, ст. ст.41,55,129 Конституції України, ст. ст.22,319,321,346,347,1167,1177 ЦК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, статті 1 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», суд
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, розташоване за адресою: м.Київ, вул..Грушевського, 2, Головного управління державної казначейської служби України у Донецькій області, розташоване за адресою: Донецька область. м.Маріуполь, вул..Леніна, 68, третя особа ОСОБА_2 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , про відшкодування матеріальних збитків, завданих терористичним актом задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 231266 (двісті тридцять одна тисяча двісті шістдесят шість) грн. 00 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Селидівський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а після її функціонування, безпосередньо до Донецького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя
