Ухвала
10 травня 2024 року
м. Київ
справа № 242/4413/16-ц
провадження № 61-6482ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду
від 28 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Головного управління державної казначейської служби України у Донецькій області, третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування матеріальних збитків, завданих терористичним актом,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування матеріальних збитків, завданих терористичним актом.
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 7 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Апеляційного суду Донецької області від 29 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Селидівського міського суду Донецької області від 7 лютого 2018 року - без змін.
Постановою Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 7 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Донецької області від 29 травня 2018 року скасовано, направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 30 березня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнено з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 231 266 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишено без задоволення. Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 30 березня 2022 року залишено без змін.
У квітні 2023 року держава Україна в особі Кабінету Міністрів України подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 30 березня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року.
Постановою Верховного Суду від 28 лютого 2024 року касаційну скаргу держави Україна в особі Кабінету Міністрів України задоволено. Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 30 березня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
08 квітня 2024 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернувся до Великої Палати Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Верховного Суду від 28 лютого 2024 року.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року передано касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про відшкодування шкоди - до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для вирішення питання про її прийняття та розгляду.
Не погоджуючись з постановою Верховного Суду від 28 лютого 2024 року, ОСОБА_1 , посилаючись в касаційній скарзі на положення статті 405 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України, просить постанову Верховного Суду від 28 лютого 2024 року скасувати, рішення Селидівського міського суду Донецької області від 30 березня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року залишити без змін.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, 3 квітня 2008 року).
Відповідно до статті 25 ЦПК України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.
Право на касаційне оскарження передбачене статтею 389 ЦПК України.
Випадки касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій після їх перегляду Верховним Судом визначено статтею 405 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 405 ЦПК України якщо касаційна скарга надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час касаційного розгляду справи, суд касаційної інстанції розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави.
Зі змісту касаційної скарги ОСОБА_1 вбачається, що доводи заявника зводяться виключно до його незгоди з постановою Верховного Суду від 28 лютого 2024 року.
Вимоги про скасування рішення Селидівського міського суду Донецької області від 30 березня 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 рокуу касаційній скарзі, поданій у порядку статті 405 ЦПК України, відсутні.
Касаційний суд при розгляді касаційних скарг діє в порядку та межах, визначених цивільним процесуальним законодавством України, його повноваження обмежені правилами глави 2 розділу V ЦПК України «Касаційне провадження».
ЦПК України не передбачено повноважень Верховного Суду щодо перегляду судових рішень Верховного Суду інакше, ніж в порядку частини першої статті 423 ЦПК України, якою передбачено, що рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
Винятком є оскарження постанови Верховного Суду з одночасним оскарженням судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій особою, яка ще не реалізувала своє право на касаційний перегляд зазначених судових рішень.
За таких обставин постанова Верховного Суду від 28 лютого 2024 року касаційному оскарженню не підлягає.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки постанова Верховного Суду від 28 лютого 2024 року касаційному оскарженню не підлягає, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 необхідно відмовити.
Керуючись статтею 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Головного управління державної казначейської служби України у Донецькій області, третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування матеріальних збитків завданих терористичним актом.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційні скарги.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська
