УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 338/1549/21
провадження № 61-3746ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
стягувач - Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи
«Івано-Франківськгаз»,
боржник - ОСОБА_1 ,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 11 січня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року у справі за заявою ОСОБА_1 про скасування судового наказу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 28 грудня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2021 року Акціонерне товариство (далі - АТ) «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз» звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з розподілу природного газу у розмірі 1 732,95 грн.
28 грудня 2021 року Богородчанським районним судом Івано-Франківської області видано судовий наказ, яким:
- стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз» 1 732,95 грн у відшкодування заборгованості за послуги з розподілу природного газу за період з 1 лютого 2021 року до 30 листопада 2021 року (особовий рахунок № НОМЕР_1 ).
- стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз» 227 грн у відшкодування судового збору.
Не погоджуючись з вказаним наказом, у січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про його скасування.
Ухвалою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області
від 11 січня 2022 року заяву ОСОБА_1 повернено без розгляду.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 11 січня 2022 року - без змін.
Не погоджуючись з ухвалою Богородчанського районного суду
Івано-Франківської області від 11 січня 2022 року та постановою
Івано-Франківського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року, ОСОБА_1 25 квітня 2022 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Підставою касаційного оскарження ухвали Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 11 січня 2022 року та постанови
Івано-Франківського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року заявник визначає порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зазначаючи, що нею виконано вимоги частини третьої статті 170 ЦПК України, тому правові підстави для повернення заяви про скасування судового наказу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 28 грудня 2021 року без розгляду відсутні.
Згідно із положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.
Постановляючи ухвалу, Богородчанський районний суд Івано-Франківської області виходив із того, що ОСОБА_1 не зазначено в чому полягає необґрунтованість вимог стягувача; не надано доказів відсутності заборгованості. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про невідповідність заяви ОСОБА_1 вимогам статті 170 ЦПК України і повернув таку заяву без розгляду на підставі частини шостої статті 170 ЦПК України.
З висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для повернення заяви про скасування судового наказу без розгляду суд апеляційної інстанції погодився з огляду на те, що судом першої інстанції не порушено норм процесуального права.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про скасування судового наказу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 28 грудня 2021 року.
В обґрунтування заявник вказала, що вона заперечує проти вимог АТ «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз», оскільки вважає їх необґрунтованими у повному обсязі.
Згідно зі змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Вказаним вимогам закону оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.
Боржник має право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до
пунктів 4, 5 частини першої статті 161 ЦПК України. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина перша статті 170 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 170 ЦПК України заява про скасування судового наказу має містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника для фізичних осіб - громадян України; 3) ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) представника боржника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 4) наказ, що оспорюється; 5) зазначення про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача.
Проаналізувавши вимоги вказаної норми права, касаційний суд дійшов висновку про те, що заява про скасування судового наказу повинна містити не лише зазначення про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача,
а й відповідні твердження щодо незаконності таких вимог.
Судами першої та апеляційної інстанцій також встановлено, що заява ОСОБА_1 про скасування судового наказу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 28 грудня 2021 року містить лише вказівку заявника про необґрунтованість вимог стягувача у повному обсязі.
Частиною шостою статті 170 ЦПК України визначено, що у разі подання неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу суддя постановляє ухвалу про її повернення без розгляду не пізніше двох днів з дня її надходження до суду.
Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про повернення заяви ОСОБА_1 про скасування судового наказу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 28 грудня 2021 року без розгляду на підставі частини шостої статті 170 ЦПК України, оскільки така заява не відповідала вимогам частини третьої статті 170 ЦПК України.
Вказаним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що заява скасування судового наказу містила всі необхідні відомості для її подальшого розгляду судом.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у
державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Богородчанського районного суду
Івано-Франківської області від 11 січня 2022 року та постанову
Івано-Франківського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Оскільки оскаржувана ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими, постановленими із додержанням норм процесуального права й підстави для їх скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 11 січня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року суд відмовляє.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Богородчанського районного суду
Івано-Франківської області від 11 січня 2022 року та постанову
Івано-Франківського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року у справі за заявою ОСОБА_1 про скасування судового наказу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 28 грудня 2021 року.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко
В. М. Ігнатенко
В. А. Стрільчук
